План вивчення теми 1 страница

1. Визнання та оцінка витрат в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності.

2. Склад, групування та класифікація витрат.

3. Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

4. Облік виробничих витрат та формування собівартості готової продукції (робіт, послуг).

5. Адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, інші витрати та їх облік.

1. Визнання та оцінка витрат в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності

Витрати є одним з найважливіших об'єктів обліку. Достовірна і своєчасна інформація про них на різних рівнях управління дозволяє приймати ефективні рішення щодо їх зниження, що являється одним з важливіших завдань кожного господарюючого суб'єкта в умовах розвитку ринкових відносин.

Методологічні засади формування інформації в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності про витрати викладені у ПБО 16 "Витрати". Цей стандарт розроблено для юридичних осіб усіх видів діяльності і форм власності і не стосується банків, бюджетних установ та витрат будівельних організацій з виконання будівельних контрактів і наданню послуг для їх виконання.

У стандарті наведені основні вимоги до визнання витрат (відображення їх в обліку і звітності). Згідно цих вимог витрати відображаються в бухгалтерському обліку і у фінансовій звітності за таких умов (таблиця 13.1):

Таблиця 13.1

Основні вимоги до визнання витрат

Не визнаються витратами і не включаються до звіту про фінансові результати:

- попередня оплата за послуги, запаси, роботи;

- погашення отриманих позик і займів;

- платежі за договорами комісії, агентськими угодами і іншим аналогічним договорам;

- інше зменшення активів або збільшення зобовязань, які не відповідають ознакам наведеним у п. 1 таблиці 13.1.

Витрати звітного періоду відображаються у першому розділі Звіту про фінансові результати в розрізі тих видів діяльності, по яких вони були здійснені.

Витрати операційної діяльності відображаються у розділі 11 цього ж звіту в розрізі елементів операційних витрат за вирахуванням витрат, з яких складається собівартість продукції (робіт, послуг) використаних самим підприємством та собівартості реалізованих запасов і іноземної валюти.

Дані про витрати до Звіту переносяться з підсумків оборотів по бухгалтерських рахунках, на яких обліковуються витрати, та накопичувальних відомостей і таблиць обліку витрат.

2. Склад, групування та класифікація витрат

Згідно ПБО 16 "Витрати" з метою їх обліку та управління ними можна групувати та класифікувати за різними ознаками.

Ознаки групування:

1. за видами продукції (робіт, послуг);

2. етапами виробничого процесу (за стадіями, переділами);

3. за структурними підрозділами (по цехах, стуктурних підрозділах);

4. за центрами відповідальності ( при наявності управлінського обліку);

5. за видами діяльності (звичайної (в розрізі операційної: основної та іншої), фінансової, інвестиційноїі та надзвичайної).

Ознаки класифікації:

1. за економічними елементами (однорідні (одноелементні) або комплексні);

2. за часом виникнення (поточні або витрати майбутніх періодів);

3. за цільовим призначенням (основні і накладні);

4. за способом включення до собівартості (прямі і непрямі);

5. за цілісністю (продуктивні і непродуктивні);

6. за статтями калькуляції.

Одноелементні - витрати, які включають економічно однорідні витрати, що не поділяються на різні компоненти незалежно від їх місця і цільового призначення (сировина, матеріали, паливо, заробітна плата тощо).

Комплексні витрати - витрати, що складаються з сукупності різнорідних витрат (витрати на утримання і обслуговування котельні включають витрати на освітлення, заробітну плату персоналу, амортизацію обладнання тощо.)

Поточні - витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) даного звітного періду (вартість використаних сировини. матеріалів, палива, суми нарахованої амортизації, заробітної плати і нарахувань на неї до фондів соціального заїхисту тощо).

Витрати майбутніх періодів - витрати, що здійснені протягом звітного періоду, але підлягають включенню до витрат наступних звітних періодів (вартість підписки на періодичні видання на кілька місяців, оплата за оренду активів на наступні місяці тощо).

Основні - витрати, які безпосередньо пов'язані з технологією виробництва продукції (робіт, послуг) і складають їх основу.

Накладні - витрати пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництва і підприємства в цілому необхідні для його нормального фунціонування. В залежності від призначення вони поділяються на загальновиробничі (цехові, що пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництва) і адміністративні (що пов'язані з управлінням і забезпечення фунціонування підприємства в цілому).

Прямі - витрати, що можуть бути безпосередньо на підставі первинних документів віднесені до конкретного об'єкту витрат (конкретних видів виробів, роботи, послуги).

Непрямі - витрати, що не можуть безпосередньо на підставі первинних документів віднесені до конкретного обєкту витрат (виду виробу, роботи, послуги) і потребують розподілу між ними економічно доцільним шляхом.

Продуктивні - витрати, що передбачені планом економічного розвитку;

Непродуктивні - витрати, які виникають через недоліки в технології виробництва продукції (робіт, послуг), організації виробництва, управлінні ресурсами, кадрами підприємства тощо.

За статтями калькуляції - витрати накопичуються в розрізі статей калькуляції розробленої та затвердженої на підприємстві.

Групування і класифікація витрат за різними ознаками використовується для організації обліку витрат за різними методами, дозволяє контролювати відхилення їх фактичних показників від запланованих, виявляти "вузькі місця", в яких можливі зловживання тощо.

3. Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

Для того, щоб покривати свої витрати доходами від реалізації продукції (робіт, послуг) і отримувати певну суму прибутку, підприємство повинно постійно знижувати витрати на виготовлення продукції (робіт, послуг) шляхом систематичного удосконалення технологій, покращення техніки і організації виробництва, здійснювати пошук резервів раціонального використання ресурсів тощо. В системі цих заходів однією з основних задач бухгалтерського обліку є визначення фактичної суми витрат і перш за все витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) - виробничої собівартості, за елементами і статтями витрат та контроль за ними з метою розробки заходів для її зниження. Облік може здійснюватись різними методами.

Основні методи обліку витрат:

Позамовний - обєктом обліку при такому методі є окремі індивідуальні замовлення, окремі контракти тощо. Кожному замовленню надається власний номер, який вказується у всіх документах, по яких виникають витрати на його виконання. Загальновиробничі витрати збираються у окремій відомості та в кінці місяця розподіляються між замовленнями.

Попередільний - (від слова "переділ" - частина сукупних технологічних операцій внаслідок яких отримують готовий продукт праці) об'єктом обліку витрат є окремий переділ. Попередільний метод має два варіанти:

- однопередільний (простий), коли технологічний процес не поділяється на окремі етапи (наприклад, випікання хлібу);

- багатопередільний, коли процес поділяється на кілька технологічних фаз (переділів) і напрікінці кожного перділу одержують напівфабрикат, собівартість якого калькулюється. Тому для обчислення витрат на виготовлення готової продукції необхідно поступово після кожного переділу визначати витрати на виготовлення продукції, яка надійде в переробку у наступному переділі. Готову продукцію отримують лише в кінці останнього переділу.

Таким чином витрати на її виготовлення будуть складатись з витрат у всіх переділах. Важливою умовою при цьому методі являється визначення незавершеного виробництва по кожному переділу або фазі технологічного процесу.

Змішаний - використовується у серійних автоматизованих виробництвах, де готова продукція має багато загальних і індивідуальних характеристик (виготовлення на одній технологічний лінії різних моделей телевізорів, холодильників тощо).

Завершальним етапом кожного методу являється калькулювання собівартості продукції (робіт. послуг).

Калькулювання- це обраний спосіб систематизації витрат і отримання інформації про собівартість виробленого продукту (робіт, послуг), тобто обчислення у грошовому виразі витрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) за встановленими статтями витрат.

Метод калькулювання- це спосіб групування витрат за об'єктами калькулювання, який включає в себе набір технічних прийомів для розрахунку собівартості продукції. Розрізняють такі методи калькулювання:

В залежності від обраного о'бєкту калькулювання: позамовний, попередільний, змішаний.

В залежності від включення до собівартості накладних витрат: метод прямих витрат (директ-костинг), метод поглинутих витрат .

Об'єктами калькулювання собівартості являються окремі вироби (роботи, послуги) підприємства, його підрозділів, переділів тощо.

Сума витрат на виробництво визначається шляхом їх підсумовування за елементами - статтями калькуляції, перелік яких кожне підприємство встановлює самостійно. Наприклад: сировина, матеріали, заробітна плата з нарахуваннями, амортизація тощо.

Вимірником об'єкту калькуляції є калькуляційна одиниця (кг, г, м, т, умовна банка, умовне паливо тощо).

В залежності від цілей складання калькуляції, вона буває:

1. Планова (визначає середню собівартість продукції на плановий період на підставі прогресивних середніх норм витрат ресурсів);

2. Кошторисна (складається на разовий виріб або роботу для визначення вартості замовлення);

3. Нормативна (складається на підставі норм витрат ресурсів, які діють на початок періоду);

4. Фактична (визначається за даними бухгалтерського обліку).

В залежності від видів витрат включених до собівартості розрізняють калькуляцію:

1. Технологічну (включає лише прямі витрати на виробництво продукції (робіт, послуг);

2. Виробничу (складається з прямих і накладних виробничих витрат);

3. Повну собівартість готової прдукції (включає прямі виробничі, накладні виробничі , постійні витрати на збут не пов'язані безпосередньо з відвантаженням готової продукції (робіт. послуг), інші операційні витрати);

4. Повну собівартість реалізованої продукції (включає усі вищенаведені витрати та змінні витрати на збут, тобто пов'язані з відвантаженням продукції).

4. Облік виробничих витрат та формування собівартості готової продукції (робіт, послуг)

Важливою ланкою формування інформації про витрати є облік виробничих витрат і калькулювання собівартості готової продукції (робіт, послуг).

Згідно ПБО 16 "Витрати" виробнича собівартість складається із:

- основних (прямих і непрямих) витрат;

- накладних витрат (непрямих) загальновиробничих витрат.

Разом вони складають виробничі витрати на виготовлення продукції (робіт, послуг) - виробничу собівартість.

Прямі виробничі витрати - це витрати, які безпосередньо на підставі первинних документів можна віднести до конкретного об'єкту обліку (виду продукції, робіт, послуг).

До прямих витрат на виробництво продукції (робіт, послуг)відносяться:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини і основних матеріалів, що складають основу продукції, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних і інших матеріалів і інші витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата і інші виплати робітникам, що зайняті у виробництві продукції, виконанні робіт, або наданні послуг, які можуть бути віднесені до конкретного об’єкту витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат, а саме: відрахування на соціальні заходи, платня за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, суми отримані від постачальників за неякісні матеріали і комплектуючі, тощо.

В залежності від обраного методу витрат на підприємстві, прямі витрати збираються протягом місяця у відомостях аналітичного обліку витрат або окремо за кожним видом продукції (робіт, послуг), або за кожним окремим замовленням, або іншим способом.

Прямі витрати збираються по дебету рах. 23 “Виробництво”.

Приклад:

Таблиця 13.2

У даному прикладі прямі виробничі витрати на виготовлення виробів склали: на виріб А - 22700 грн, на виріб Б - 21500 грн.

Непрямі виробничі витрати - витрати, які безпосередньо на підставі первинних документів не можна віднести до конкретного об'єкту обліку і вони потребують попереднього розподілу між об'єктами.

Непрямі витрати бувають двох видів:

- непрямі витрати, які є основними і складають основу готової продукції (основні). В цьому випадку вони розподіляються між видами продукції пропорційно економічно доцільній базі розподілу. Наприклад, якщо на підставі одного первинного документу була отримана та використана тканина для виробництва кількох видів виробів, то собівартість цієї тканини повинна розподілитись між видами продукції пропорційно базі розподілу (наприклад, нормі витрат тканини на одиницю кожного виду виробу). Прямі виробничі витрати і основні непрямі витрати обліковуються на рахунку 23 “Виробництво”. По дебету цього рахунку відображається їх збільшення, а по кредиту - списання.

- непрямі витрати, які є накладними виробничими витратами і здійснюються з метою обслуговування і управління виробництвом (їх називають загальновиробничими витратами). Накладні виробничі витрати обліковуються на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”. По дебету цього рахунку відображається їх збільшення, а по кредиту - списання.

До складу загальновиробничих витрат відносяться:

- витрати на управління виробництвом (утримання управлінського персоналу цеху, вартість канцтоварів використаних у цеху, амортизація технічних засобів, що використовуються для управління тощо);

- амортизація основних засобів загальновиробничого призначення (цехового, дільничого) призначення;

- амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

- витрати на ремонт, утримання, експлуатацію, страхування, операційну оренду необоротних активів загальновиробничого призначення;

- витрати на освітлення, опалення і інші утримання виробничих приміщень;

- витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього середовища тощо.

Загальновиробничі витрати ділять на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат відносять витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні об’єму діяльності. Наприклад, до них можна віднести витрати технічних масел на обслуговування технологічного обладнання, витрати на поточний ремонт обладнання, що використовується для обслуговування виробництва тощо.

Фактичні змінні загальновиробничі витрати усі включають до виробничої собівартості, попередньо розподіливши їх на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, тощо) обраній на підприємстві. Вони включаються до виробничої собівартості у сумі, на яку складають бухгалтерську проводку: Дт 23 Кт 91.

До постійних загальновиробничих витрат відносять витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що залишаються незмінними (або майже незмінними) із зміною об’єму діяльності. Наприклад, витрати на опалення, освітлення цеху, поточний ремонт будівлі цеху, вартість виданого у роботу обслуговуючому персоналу спецодягу тощо.

Для того, щоб визначити суму фактичних постійних витрат, яка належить включенню до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), необхідно перерахувати їх на нормальну потужність і розподілити на:

а) постійні розподілені;

б) постійні нерозподілені.

Сума постійних розподілених загальновиробничих витрат включається до собівартості кожного об'єкту обліку витрат пропорційно обраній економічно доцільній базі розподілу прийнятій на підприємстві (такій, як і змінні). Вони включаються до виробничої собівартості у сумі, на яку складають бухгалтерську проводку: Дт 23 Кт 91.

Сума постійних нерозподілених загальновиробничих витрат до виробничої собівартості не включається. а включається до собівартості реалізованої продукції. На суму постійних нерозподілених витрат складається проводка: Дт 901 Кт 91.

Приклад:

Таблиця 13.3

Калькулювання собівартості готової продукції переданої протягом місяця з цеху на склад починають з допоміжних виробництв. Допоміжне виробництво - це структурний підрозділ, який виготовляє продукцію (роботи, послуги), що споживаються основним виробництвом для виготовлення основних видів продукції (робіт, послуг). Наприклад, технологія виготовлення залізобетонних виробів передбачає використання каркасів з арматури і бетону, які у основному цеху не виготовляються. Їх виробляють допоміжні цехи: бетоний -бетон, арматурний - каркаси з арматури. У цехах, де їх виготовляють витрати збираються також згідно вимог ПБО 16 та визначається виробнича собівартість продукції, а також собівартість готових виробів, яка в свою чергу складає основу готової продукції основного виробничого цеху: блоків та плит.

Отже, одночасно із визначенням прямих витрат у цеху основного виробництва, збираються витрати і формується собівартість у цехах допоміжних виробництв. Однак, не обов'язково, щоб уся продукція (роботи, послуги), які виготовляють цехи допоміжних виробництв використовувались тільки основним виробництвом. Підприємство може її реалізовувати зовнішнім користувачам, використовувати на ремонт інших структурних підрозділів підприємства тощо. Тоді витрати на виготовлення бетону, який реалізовано покупцям, або використано не для основного виробництва до собівартості бетону переданого у основний цех включати не можна. Іншими словами, витрати на виготовлення продукції допоміжних виробництв, необхідно списати пропорційно обсягу продукції за напрямками її використання і включити до витрат тих структурних підрозділів, в яких вона використовувалась. Витрати допоміжних виробництв обліковують також на рахунку 23 "Виробництво". По дебету цього рахунку відображається збільшення витрат, по кредиту - їх списання. Загальновиробничі витрати допоміжних виробництв обліковуються також, як і у основних цехах..

Для обчислення фактичної собівартості на кінець кожного місяця у цехах (дільницях) проводять інвентаризацію виробів, що залишились незакінчені технологічним процесом (незавершене виробництво) та визначають витрати в незавершене виробництво.

Фактичну собівартість готової продукції переданої на склад визначають у такому порядку:

_ _

= = + + + - - -

Фактична собівартість готової продукції (робіт, послуг) визначається за кожним об'єктом обліку витрат. Приклад калькулювання собівартості продукції за її видами та за статтями калькуляції наведено у таблиці 13.4.

Таблиця 13.4

Розрахунок фактичної собівартості випущеної готової

продукції за звітний місяць

Продовження таблиці 13.4

Після визначення фактичної собівартості готової продукції, слід відобразити в обліку списання її собівартості з виробництва на склад проводкою: Дт 26 Кт 23 1086250 грн

Порядок розподілу загальновиробничих витрат можна прослідкувати на умовному прикладі.

Приклад:

В обліковій політиці підприємства, що виготовляє болти і шайби, прийнято за нормальну потужність кількість машино-годин .

Нормальна потужність - очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнутий при умові звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з врахуванням запланованого обслуговування виробництва (п. 4 ПБО 16).

Приклад:

Нормальна потужність у звітному місяці встановлена у кількості машиногодин, яку повинні відпрацювати робітники основного виробництва – 258100 маш/год.

Базою розподілу постійних розподілених і змінних загальновиробничих витрат між болтами і шайбами є фактична основна заробітна плата виробничих робітників, що виготовляють ці види продукції.

На нормальну потужність встановлено перелік і розміри змінних і постійних витрат на управління і обслуговування виробництва: змінних загальновиробничих витрат – 12000 грн., постійних – 3980,00 грн.

Фактично відпрацьовано виробничими робітниками у звітному місяці 224810 маш/год.( на виготовлення болтів – 144200 маш/год; на виготовлення шайб – 80610 маш/год.), фактично нарахована основна заробітна плата виробничим робітникам, що виготовляли:

- болти - 23400 грн.;

- шайби - 15755 грн.

Фактичні витрати за місяць на виготовлення продукції склали (таблиця 13.5).

Таблиця 13.5