СОЦІАЛЬНА НЕРІВНІСТЬ.
Питання, що здавна займало суспільствознавців, - чи є нерівність загальною і неминучою рисою або можлива повна соціальна рівність (однорідність) у суспільстві ?
Брати Ленські вивчали в 60-70-і р.р. життя папуасів Нової Гвінеї, а також численні описи минулих експедицій (історично-етнографічні і культурно-антропологічні матеріали). Вони переконливо довели, що нерівність, у широкому розумінні слова, була завжди, навіть на найперших щаблях історії. Філософські утопії: «Золоте століття» (Гоббс і Руссо), «Повна рівність первісного племені» ( Маркс)-міфи.
У дописьменних культурах («примітивних суспільствах» Г.Спенсер) головними цінностями виступали: сила, мужність, краса,
релігійні пізнання, практичні уміння. Символічно нерівність закріплювалася в прикрасах, татуїровці, одязі, порядку участі в ритуалі, можливості брати участь у прийнятті рішень, розподіляти ресурси та інше. Люди в племені були нерівні в статусі, владі, престижі, репутації. Пізніше соціальні розходження виражалися в таких ознаках як нашивки, титули, значки, посади, звання, привілеї, пільги, оклади.
В міру ускладнення соціальних систем нерівність стає більш виразнішою. Брати Ленські вважали, що в індустріальному суспільстві нерівність нижче, ніж на колишніх щаблях цивілізації. Вони пояснювали це демократизацією політичної системи, доступністю освіти масам, підвищенням соціальної мобільності для етнічних груп і нижчих класів.
У середині 80-х р.р. було проведено кросснаціональне дослідження. Його метою було простежити як впливають на ступінь розшарування або однорідності суспільства економічна і політична система (капіталізм, соціалізм, країни, що розвиваються). Ідеологічні стереотипи говорили : капіталістичні стосунки дають більше свободи, динамічний розвиток в економіці, але ведуть до більшої нерівності і кривди. І навпаки, планова централізована економіка з держвласністю менше динамічна, не дає свободи дії і рішень, але породжує велику соціальну однорідність. Ця гіпотеза не підтвердилася. Високий ступінь соціальної рівності спостерігався в країнах, що розвиваються (З-го світу), але наближаються до передових - Ізраїль, Індія, Китай, і в країнах соціалізму, і в розвинених країнах (Швеція, Данія, Швейцарія, Німеччина), що було результатом продуманої соціальної політики держави, а не рівня розвитку економіки на пряму. Високий рівень розвитку країни дозволяє більше коштів витрачати на соціальні програми. Більше багатих- більше податків - більше допомоги можна надати бідним.
Повної соціальної і політичної рівності немає ніде ні в кіббуцах, ні в комунах хіппі, ні в Північній Кореї. Китай часів культурної революції Мао Дзе Дуна, полпотівській режим у Кампучії привели суспільства до моделі «рівність у злиднях», а штучне вирівнювання прибутків вченого і водія трамваю в СРСР знижувало трудову мотивацію, породжувало соціальну апатію.
Соціологами факт «нерівності» оцінюється неоднозначно:
· Функціоналісти вважають його обов'язковим і необхідним чинником громадського життя, стимулом розвитку особистості і суспільства. Е.Дюркгейм пояснював нерівність, по-перше, нерівнозначністю для суспільства різних видів праці (простої і складної , кваліфікованої і некваліфікованої), різних професій, різних умінь. По-друге, люди мають різний ступінь талановитості і ретельності: дисциплінованості, працьовитості, ініціативності. Тому ті, хто виконує більш важливі функції і робить роботу краще інших, повинні і винагороджуватися в більшій мірі. А значить це справедливо. «Від кожного по спроможностях - кожному по праці, по заслугах». Політично такі погляди розділяють ліберально-демократичні партії.
· Конфліктологи вважають нерівність несправедливою. Вона є слідством обману, експлуатації, грабіжництва. Революція повинна ліквідувати цю кривду й встановити повну соціальну рівність. Таке гасло висував в часи Великої французької революції - «третій стан», майбутня буржуазія, у «Жовтневій пролетарській революції» і в молодіжній революції «нових лівих» (к.60 - п.70 р.р.). Крайня форма таких поглядів: Полпотівці ліквідували кривду розходжень розумової і фізичної праці, фізично убивши усіх вчителів і лікарів і замінивши їх неосвіченими «революційними» солдатами, учорашніми селянами. Така позиція відбита в гаслах лівих партій і рухів.
· Теорії політичного класу й еліт (Б.Рассел, Л.Козер, Р.Парк) також виправдовували соціальну нерівність. Вони говорили, що люди мають різну спроможність до керування іншими людьми. Тому в суспільстві завжди будуть керуючі (еліта) і керовані (маса). Середній клас - опора правлячого класу, але влада повинна знаходитися в еліти (не за походженням, а за розумовими спроможностями і знаннями). Політичне вираження такий підхід знайшов у консерваторів. Михельс (1959) стверджує, що при рості чисельності населення (або працівників) від 1 до 10 тис.,- ступінь концентрації влади в руках деяких зростає багаторазово. Тому самий розвиток організації призводить до посилення нерівності участі рядових співробітників(громадян) в керувальних рішеннях, демократія недосяжна тільки в силу масштабів. Р.Мілс (1969) проголосив «революцію керуючих», Зб.Бжезинський у своїй моделі «технотронного суспільства» пророкує світову владу декільком десяткам людей-політиків, банкірів, промисловців і великих вчених. Однак сучасні моделі керування пропонують способи уникнення цієї небезпеки.
ВИСНОВКИ з 2 питання:
1. Люди несвідомо ранжирують оточуючих на «своїх» і «чужих», «рівних собі» і тих, хто «вище» або «нижче», на начальників і підпорядкованих, обраних і масу, процвітаючих і невдах. Обираючи професію, соціальну роль, люди мимоволі ототожнюють себе з одними шарами суспільства й одночасно дистанціюються від інших.
2. Можна аналізувати структуру суспільства за: а) об'єктивними позиціями і характеристиками; б) типами світогляду й інтересів (культурні і релігійні спільноти); в) типами дії (солідарні або роз'єднані)
3. Кожна людина (група) одночасно займає «сходинки» на множині соціальних східців та належить відразу до декількох шарів або груп. П.Бурдьє в книзі «Соціальний простір і генезис класів» представляє соціальний світ подібним до багатовимірного простору космосу з множиною полів, у кожному з яких індивід і його групи займають відповідні позиції.
4. Соціальна нерівність - це умови, за яких люди мають неоднаковий доступ до соціальних благ, що призводить до протиріччя між спроможностями (потенціалом) особистості і можливістю їх реалізувати. Не випадково соціал -демократи Заходу висунули ідеалом «суспільство рівних можливостей». Закріплюється нерівність правами, пільгами, привілеями. У основі все ж лежить матеріально-економічна, майнова нерівність, що першими зазначили марксисти.