Політичні погляди провідних козацьких гетьманів

Політичний устрій Запорізької Січі.

Запорізька Січ була створена у 1550-х роках. На її території знаходили притулок селяни, що тікали від кріпосної залежності. Вона була козацькою республікою, в якій було втілено ідею Української незалежної держави. Уже наприкінці XVI ст. Запорізька Січ мала чітку військову організацію. Усе козацтво поділялося на полки по 500-1000 чол., якими командували полковники, що вибиралися самими козаками. Полки складалися із сотень на чолі із сотниками, кілька сотень утворювали курені, якими керували отамани. На чолі всього війська козацького стояв виборний гетьман, який офіційно називався старшим (вперше титул гетьмана було офіційно визнано за Богданом Хмельницьким). Безпосередньо Січчю відав кошовий отаман. Канцелярію Січі вів писар. Роль помічників гетьмана у військових справах виконували осавули. Обозний відав артилерією, суддя – судовими справами. Військовими клейнодами (знаками) були корогви (прапори) і бунчук (довге древко, на кінці якого насаджували мідну або позолочену кулю з подібним до кінського хвоста жмутом волосся). Ознакою влади старшого (гетьмана) була булава. Вищою владою на Січі вважалася військова рада (коло), в якій формально мали право участі всі козаки. У Січі існувало дві ради, два кола: одне – велике (з участю всіх козаків) і друге – мале (з участю тільки старшини). Старшина шляхом обману, підкупу, демагогії проводила вигідні їй рішення і зберігала владу в своїх руках, керувала кошем. Отже, і на початковому етапі історії Запорізької Січі тут не було повного демократизму.

У період козацько-гетьманської держави політична думка України найбільш повно виявилася в контексті нових документів щодо державного устрою і міжнародних відносин України, а також поглядів проствітників на державу і церкву. До важливих правових документів козацької доби можна віднести “Березневі статті”, “Гадяцький трактат”, “Конституцію” П.Орлика. У них розроблено правові основи української державної автономії під протекторатом іноземних держав (Росії і Польщі).

- Богдан Хмельницький(1595/96-1657) розпочавши війну за заподіяну йому особисту шкоду, тобто внаслідок грубого порушення особистих прав і привілеїв, досить швидко еволюціонував до усвідомлення категорії етнічної свободи українства. Спочатку орієнтувався на створення козацької територіально-політичної автономії у складі Речі Посполитої, а після переможного початку повстання став дотримуватися ідеї політичної самовизначеності України. Був прибічником монархічної влади. Неодноразово демонстрував свій нахил до необмеженого диктаторського владування. Віддавав абсолютну перевагу становим привілеям верхівки, а право ухвалення обов’язкових для виконання універсалів надав ще й власній дружині. Виступав за становість суспільства. Був прибічником і показав приклад політичного маневрування. У 1654 р. ним було укладено угоду між Україною та Росією (“Березневі статті”) про широку автономію України: передбачалося збереження козацьких, міщанських і шляхетських вольностей і прав; зберігалося право українців самим вирішувати, хто до якого стану має належати; зберігалося право самостійно збирати податки; зберігалося право обирати гетьмана, самостійно вирішувати питання міжнародної політики (за винятком відносин із Польщею та Туреччиною).

- Іван Виговський, який був обраний гетьманом після смерті Б.Хмельницького, вважав за неможливе перебування України у союзі із Росією і прагнув повернути її під володарювання Польщі. Після порушення Росією угоди від 1654 р. (Росія відвела свої війська від Львова, де вони повинні були спільно з українцями брати участь у штурмі міста, зайнятого поляками) і смерті Б.Хмельницького гетьман І.Виговський у 1658 р. уклав угоду з Польщею, яка має назву “Гадяцький трактат” (був розроблений Ю.Немиричем): Україна на федеративних засадах як Велике князівство Руське входить до Речі Посполитої; Гетьман стає цивільним і військовим правителем України, а спільний для всіх король обирається трьома народами; передбачається існування власної скарбниці, монетного двору, війська, генерального трибуналу; без дозволу українського уряду коронне військо не має права входити на територію князівства; православне духовенство урівнюється в правах з римо-католицьким, а права унії обмежуються територією, на якій вона існує. Київська академія прирівнювалася до Краківської.

- Пилип Орлик(1672-1742; “Конституція прав і свобод Запорізького війська” (написана спільно із Г.Герциком та А.Войнаровським) підтримував ідею розподілу влад, запровадження незалежного військового суду. У преамбулі схематично викладено історію Війська Запорізького. Православ’я оголошувалося панівною релігією. Відновлювалася автокефалія (незалежність від московської православної церкви). Чітко визначено кордони держави. Гетьман був зобов’язаний зберігати територіальну цілісність України. Певною мірою була присутня ідея розподілу влади: законодавча влада належала Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, генеральні радники від усіх полків і посли від Низового Війська Запорізького. Рада (парламент) вирішувала справи державної ваги. Питання для обговорення формулював і виносив гетьман. Виконавчу владу уособлював гетьман разом із генеральною старшиною. Місцеву адміністрацію уособлювали полковники із полковими старшинськими радами та нижчою адміністрацією. Встановлювався вищий у державі Генеральний Суд, який уповноважений розглядати всі судові справи державної ваги. Гетьман не має права карати за образу чи змову проти своєї особи, а віддає ці справи у Генеральний Суд. Гарантувався захист малозабезпечених верств населення (вдів, осиротілих дітей). Скасовувалися державні монополії, відкупи і податки.

- Іван Мазепа(до знищення російськими військами м. Батурин офіційно виступав союзником Петра І, потім змінив свої погляди перейшовши на бік шведського короля Карла ХІІ; став гетьманом, давши хабар у розмірі 10000 золотих крб.) наголошував, що Україна має бути незалежною державою; виступав за надання довічної влади гетьману; був прибічником монархії; територію України мають складати землі, відвойовані у Росії, землі, що колись належали українському народові; скориставшись козацьким повстанням на Правобережній Україні проти поляків, захопив Правобережну Україну і тим самим об’єднав обидві її частини; був одним з найбільших кріпосників України, виступаючи за закріпачення селян; окремі дослідники вважають Мазепу людиною без чіткої політичної орієнтації, перевертнем, що здатен пристосуватися до будь-якої влади. Він виснув тезу про створення незалежної Української держави виключно у власних інтересах, прагнучи захистити своє панування він зазіхань московського царя.