Економіка як об’єкт адміністративно-правового регулювання.
План
У сфері економіки.
Розділ IV. Управління економікою.
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Лекція 11. Поняття та зміст державного управління
11.1. Економіка як об’єкт адміністративно – правового регулювання.
11.2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері
економіки.
11.3. Основні напрями державного регулювання економіки в умовах
ринкових відносин.
11.4. Інвестування економіки.
11.5. Приватизація державного майна.
11.6. Реформування в промисловості.
11.7. Управління будівельним комплексом.
11.8. Управління агропромисловим комплексом.
Економіка — це системний господарський комплекс, що містить у собі взаємозв’язані і взаємозалежні ланки: по-перше, суспільного виробництва; по-друге, розподілу; по-трете, обміну зробленого продукту в масштабах усієї держави.
Найбільшими складовими економічної системи України є:
1. промисловість;
2. енергетичний комплекс;
3. агропромисловий комплекс;
4. будівельний комплекс;
5. транспорт і дорожнє господарство;
6. зв'язок;
7. торговельний комплекс;
8. житлове господарство;
9. побутове обслуговування населення;
10. сфера використання й охорони природних ресурсів.
Так, промисловістьчітко поділяється на машинобудівну, хімічну, металургійну тощо. Транспорт– на залізничний, повітряний, водний, автомобільний, трубопровідний. Зв’язок– на поштовий, телефонний, радіозв’язок.Будівельний комплекс – на промислове будівництво, цивільне будівництво, дорожнє будівництво.
Управління цією сферою становить складний процес цілеспрямованого впливу держави на всі компоненти економічної системи з метою її вдосконалення. Його основою є своєчасне і правильне врахування об’єктивних економічних законів, характеру суспільних відносин у конкретний історичний період, розвитку продуктивних сил, ступеня інтегрованості держави у світове економічне співтовариство.
Враховуючи все зазначене, можна визначити пріоритетні напрями економічного розвитку:
А) Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. На це мають бути спрямовані всі інституційні перетворення, політика економічних, соціальних та гуманітарних реформ.
Б) Забезпечення сталого економічного зростання. Для цього передбачається реалізувати стратегію випереджаючого розвитку, яка могла б забезпечити щорічні темпи зростання внутрішнього валового продукту (ВВП) в Україні у півтора-два рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС. Таке зростання має супроводжуватися глибокими якісними перетвореннями, реалізацією завдань сталого розвитку, що визначаються світовим співтовариством як стратегія існування у XXI ст.
В) Утвердження інноваційної моделі розвитку, базовим принципом якої є реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави.
Г) Соціальна переорієнтація економічної політики, головним завданням якої є цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав і свобод громадян у всіх їх виявах, утвердження середнього класу – основи політичної стабільності та демократизації суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності.
Управління економікою містить елементи соціально-економічного аналізу й розрахунку, організаційно-технічні дії та інженерну практику, правове регулювання й різноманітні організаційно-правові форми, а також комплекс методів впливу на керовані об’єкти.
Усі названі чинники визначають особливості керуючого впливу і структурну побудову механізму управління економікою. Цей механізм складається, по-перше, з системи організаційно-правових структур, по-друге, з системи організаційно-правових методів і форм державно-управлінського впливу на відносини у даній сфері.
Організаційно-правові структури – це об’єкти державного управління економікою. Організаційно-правові методи і форми – це ті засоби і прийоми, що використовуються суб’єктами управління для реалізації своїх повноважень, тобто методи і форми їх управлінської діяльності.