Загальний огляд хворого

Завдання для самостійної роботи

1. За допомогою аналізу періодичної літератури дослідити стан духовного та соціального здоров’я дітей та підлітків.

2. Надати пропозиції (у вигляді реферату) у контексті покращення індивідуального здоров’я підростаючого покоління.

ФІЗИЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Розрізняють загальний і місцевий огляд. Під загальним розуміють огляд хворого з голови до ніг, незалежно від передбаченої локалізації патологічного процесу. Під місцевим оглядом мають на увазі огляд тієї ділянки, де локалізований патологічний процес.

Насамперед з’ясовують, яким є хворий − лежачим (вважається тяжчим ) чи таким, що ходить (вважається легшим). Пряма статура, швидка і впевнена хода вказують на те, що здоров’я хворого особливо не постраждало. Навпаки, повільна, стомлена хода (хворий „ледве тягне ноги”), схилений до переду тулуб, опущена голова, руки, що кволо звисають, свідчать про різку фізичну слабкість або тяжке душевне захворювання [3, с. 28].

При деяких захворюваннях спостерігається специфічна хода. Наприклад, у хворого з водянкою живота (асцитом) „горда” статура і хода, при якій верхня половина тулуба відхилена назад, а живіт видається вперед. Іноді хворий набуває пози прохача милості − хвороба Бехтерева.

Положення в ліжку. Якщо хворий лежачий, то слід звертати увагу на положення, яке він займає в ліжку. Розрізняють три положення хворого в ліжку: 1) активне; 2) пасивне; 3) вимушене.

Активним називається таке положення хворого в ліжку, яке він довільно змінює залежно від своїх потреб: лягає, сідає, поправляє подушку тощо. Пасивним називається таке положення, коли хворий без сторонньої допомоги не може змінити положення свого тіла. Вимушеним називається таке положення тіла, яке хворий інстинктивно або свідомо займає при деяких захворюваннях, щоб зменшити своє страждання. Наприклад, вимушене положення сидячи, тримаючись руками за край ліжка, характерне для хворого із захворюваннями серця або легень. При ексудативному плевриті хворий лежить на хворому боці − це полегшує дихальну екскурсію здорової легені. Деякі хворі з гострою виразкою шлунка або дванадцятипалої кишки займають вимушене колінно-ліктьове положення (у такому положенні менший контакт ураженої стінки шлунка з його вмістом) [24, с. 26].

Стан свідомості. Розрізняють такі розлади свідомості.

Ступор − стан приголомшення. Хворий погано орієнтується в навколишньому середовищі, на запитання відповідає із запізненням і повільно. Такий стан спостерігається в разі деяких отруєнь, забоїв, на початкових стадіях гострого гломерулонефриту.

Сопор, або заціпеніння, сплячка − при голосному оклику хворий відповідає односкладово на запитання (болить − не болить, хочу − не хочу тощо). Спостерігається при інфекційних захворюваннях, деяких отруєннях, на початку гострої уремії.

Кома − стан, для якого характерні повна втрата свідомості, відсутність рефлексів і розлади життєво важливих функцій. Спостерігається при запальних захворюваннях мозку та його оболонок, тяжких інфекційних захворюваннях, у випадку супутнього ураження мозку, крововиливу в мозок; струсу мозку внаслідок травми черепа, при уремічній комі, діабетичній комі, передозуванні інсуліну і гіпоглікемії, тяжкій печінково-клітинній недостатності, отруєннях алкоголем, морфієм, окисом вуглецю.

Різновидом розладу свідомості є маячіння. У такому стані хворому часто ввижаються особи, предмети, яких насправді біля нього немає (ввижання, марево, привід, мара, омана).

Маячіння може бути буйним (наприклад, при алкогольному сп’янінні, пневмонії, деяких інфекційних захворюваннях) і тихим (омут, тиха маячня). Останнє характерне для черевного тифу і паратифів [24. с. 27-28].

Будова тіла. Поняття про будову тіла складається з таких даних: 1) зросту; 2) угодованості; 3) форми тіла; 4) ступеня розвитку і тонусу м’язів; 5) будови скелета. Ці дані отримують при огляді хворого за допомогою вимірювання зросту, маси тіла, обводу грудної клітки.

Надмірно високий або гігантський зріст, як і надмірно низький, карликовий зріст зумовлені розладом функцій ендокринної системи. Гігантизм відзначається видовженням усього тіла, особливо кінцівок.

Інша різновидність порушення зросту − акромегалія (аденома передньої частки гіпофіза) характерна збільшенням кисті, пальців, стоп. Карликовий зріст може бути зумовлений зниженням функції передньої частки гіпофіза (гіпофізарний карликовий зріст, нанізм) або зниженням функції щитоподібної залози (кретинізм). Низький зріст може бути наслідком перенесеного рахіту. Зріст тіла людини зменшується в старості (унаслідок атрофії кісткового скелета). Зменшується він і при туберкульозі хребта (унаслідок утворення горба і згинання до переду верхньої половини тулуба) [6, с. 83].

Нормальний зріст чоловіка у віці 25 − 30 років становить 168 − 170 см, а жінки в тому самому віці − 157− 158 см. Зріст понад 190 см вважається гігантським, нижчий ніж 100 см − карликовим.

Угодованість визначається ступенем розвитку м’язів та товщиною підшкірної жирової клітковини.

Розрізняють людей і за конституційним типом. Під конституцією розуміють суму частково успадкованих, частково набутих морфологічних та функціональних особливостей людини.

Є три конституційних типи: нормостенічний, астенічний, гіперстенічний.

У астеніків поздовжні розміри переважають над поперечними, грудна клітка вузька і довга, кінцівки довгі й тонкі, череп витягнутий догори, обличчя вузьке, волосся багато, м’язи в’ялі та тонкі, підшкірного жиру мало, плечі вузькі, шкіра тонка, м’яка і трохи суха.

У людей гіперстенічного типу поздовжні розміри не переважають над поперечними, вони коренасті, грудна клітка широка і глибока, шия та кінцівки короткі, череп широкий і невисокий, обличчя кругле і широке, м’язи розвинуті, підшкірна жирова клітковина добре розвинута, плечі прямі та широкі, люди схильні до облисіння; діафрагма, на відміну від астеніків, розташована високо.

Нормостеніки відзначаються пропорційністю будови тіла і займають проміжне положення між астеніками та гіперстеніками [19, с. 113].

При дослідженні шкіри(її треба оглядати на всій поверхні оголеного тіла) слід звертати увагу на її колір, вологість, тургор, наявність набряків, стан венозної мережі, волосяного покриву, наявність крововиливів на шкірі, висипів, рубців тощо.

Для з’ясування кольору шкіритреба оглядати її при денному світлі. Колір шкіри залежить від ступеня розвитку судинної мережі, кількості крові, що тече крізь шкірні капіляри, морфологічного і хімічного складу крові та товщини шкіри.

Блідий колір шкіри може бути зумовлений анемією, збідненням шкіри на кровоносні судини, незапальним набряком шкіри в ниркових хворих, непритомністю, колапсом, шоком, частим блюванням, проносами та нерівномірним розподілом крові в судинній мережі тощо.

Червоний колір шкіри спостерігається в разі ненормально підвищеної кількості гемоглобіну та еритроцитів у крові. Проте здебільшого почервоніння шкіри, особливо на обмежених ділянках, не має нічого спільного зі зміною складу крові. Червоне обличчя може бути в здорових людей внаслідок перебування їх на сонці, вітрі, після приймання алкоголю, гарячої ванни, нітрогліцерину та інших нітратів, антагоністів кальцію. Характерний рум’янець на щоках з’являється при туберкульозі, мітральному стенозі. Почервоніння щік у вигляді метелика характерне для системного червоного вовчаку [23, с. 75-77].

Синювато-фіолетове забарвлення шкіри та видимих слизових оболонок зумовлене насамперед збільшенням у крові абсолютної кількості редукованого гемоглобіну. Ціаноз шкіри спостерігається при хворобах легень (хронічна обструктивна хвороба легень, склероз легеневої артерії), природжених і набутих вадах серця (дефекти міжпередсердної та міжшлуночкової перегородок, мітральний стеноз, стеноз клапана легеневої артерії), хронічній застійній серцевій недостатності.

Ціаноз губ, кінчика носа, вушних часточок, нігтьового ложа пальців рук називається акроціанозом. У подальшому ціанотичне забарвлення поширюється на все більші ділянки шкіри, захоплюючи в тяжких випадках усю шкіру (тромбоемболія легеневої артерії).

Жовте забарвлення шкіри і слизових оболонок зумовлюється відкладенням у них жовчного пігменту (білірубіну). Ступінь жовтяничного забарвлення може бути різним − від світло-жовтого до оливково-зеленого, червоного та землисто-сірого. Причина нагромадження жовчного пігменту в шкірі та слизових оболонках − підвищений вміст білірубіну в крові (гіпербілірубінемія).

Бронзовий колір шкіри характерний для хвороби Аддісона (трапляється при туберкульозі надниркових залоз). У вагітних знаходять темно-коричневу пігментацію навколо грудних кружалець, білої лінії живота, обличчя. Характерна пігментація у вигляді неправильних решіток на шкірі живота у хворих, які тривалий час застосовують грілки. Можуть спостерігатися ділянки пігментації після опромінення кварцом. Бліда пігментація шкіри залишається після деяких інфекційних висипів. Повна відсутність пігменту в шкірі називається альбінізмом. Часто спостерігається втрата пігменту на обмежених ділянках шкіри у вигляді білих плям (вітіліго) [24, с. 32-33].

Вологість шкіри. У нормі шкіра має певну вологість, що залежить від постійного виділення на поверхню тіла краплинок поту. Підвищена вологість шкіри є наслідком надмірного потовиділення. Це спостерігається в спекотні літні дні, у лазні, гарячих цехах тощо. Посилене потовиділення може бути при споживанні за короткий час великої кількості гарячої рідини, важкій м’язовій праці, тривожному очікуванні, стресі. У патологічних випадках посилене потовиділення і підвищена вологість шкіри спостерігаються при критичному падінні підвищеної температури тіла (наприклад, при крупозній пневмонії, вживанні медикаментів − аспірину, фенацетину тощо). У хворих на туберкульоз спостерігається потовиділення вночі. Підвищене потіння спостерігається при дифузному токсичному зобі, неврастенії. Підвищена вологість шкіри виникає також при сильному болю, наприклад, при гострому інфаркті міокарда, печінковій і нирковій коліках, асфіксії, агонії. У цих випадках йдеться про так зване холодне потіння (температура тіла знижена).

Надмірна сухість шкіри виникає при втраті великої кількості води внаслідок проносів, блювань (холера, сальмонельоз, шигельоз; нестримне блювання вагітних; ентероколіти; пілоростеноз; цукровий і нецукровий діабет) [3, с. 30].

Тургор шкіри. Визначається напруженням та еластичністю шкіри. Щоб установити тургор шкіри, треба двома пальцями взяти її в складку. При нормальному тургорі відчувається, що шкіра щільна, але пружиниста, достатньої товщини, не відділяється від підшкірної жирової клітковини й миттєво розправляється після відняття пальців. Діагностичне значення має знижений тургор шкіри, який залежить від зменшення її товщини, що, у свою чергу, може бути зумовлено незадовільним харчуванням, зменшенням вмісту в їжі рідини, погіршенням кровопостачання шкіри, зміною колоїдальних властивостей елементів шкіри.

У молодих і літніх людей зміни еластичності шкіри проявляються при холері, тяжких гастроентероколітах, звуженні стравоходу, раку, кахексії (такі самі зміни шкіри спостерігаються в старості), набряках. Вони виникають при нагромадженні рідини в тканинах і тканинних щілинах. При набряках шкіра припухла, лискуча. При свіжих набряках, особливо ниркових, вона розтягнута і напружена, здається прозорою, особливо на повіках, кистях. На розтягнутій шкірі живота і стегон іноді видно своєрідні білуваті прозорі смуги − це розтягнуті набряковою рідиною лімфатичні простори. При сильних набряках рідина може піднімати епідерміс, утворюючи пухирі, з яких, коли вони тріскаються, сочиться бліда, трохи каламутна рідина. Якщо на набрякові місця натискувати пальцем, то утворюється ямка, яка через 1 − 2 хв повільно розправляється. При давніх набряках ямка утворюється повільно або й зовсім не утворюється. Набрякова шкіра відзначається пластичністю, через це на ній залишаються відбитки від стиснення взуттям, паском, шкарпетками. Якщо хворий з набряками довго лежить на одному боці, то набрякова рідина через свою масу переміщується на відповідний бік, унаслідок чого може розвинутися великий набряк щоки, однієї руки або ноги [23, с. 80-83].

Шкірний висип та крововиливи.З висипань на шкірі, які можуть бути при захворюваннях внутрішніх органів, слід мати на увазі розеоли, еритему, кропив’янку, пітницю, герпетичний висип, геморагії, шрами.

Розеоли − круглі блідо-рожеві маленькі плями, які трохи видаються над рівнем шкіри, величиною від головки шпильки до зерна сочевиці. При натискуванні така пляма зникає, а потім з’являється знову. Вона є наслідком місцевого розширення дрібних судин. Частіше розеоли трапляються на шкірі живота і нижньої частини грудей на 8 − 9-й день захворювання на черевний тиф. Часто вони спостерігаються при захворюванні на грип.

Еритема − це почервоніння (гіперемія) значної ділянки шкіри. Ділянка почервоніння різко відмежовується від нормальних ділянок, вона трохи піднята над поверхнею шкіри. Спостерігається при споживанні харчових продуктів, до яких у людини підвищена чутливість (ідіосинкразія), − раків, яєць, цитрусових, ягід, суниць, полуниць або ж деяких ліків.

Кропив’янка − червоно-білі пухирі, що дуже сверблять. Подібні пухирі є при опіках шкіри кропивою. Кропив’янка як алергійний прояв часто буває при захворюваннях печінки, розриві ехінококових кист і всмоктуванні їх вмісту в кров, а також при ендокринних захворюваннях та прийманні деяких ліків.

Пітниця − виявляється висипом дрібненьких, величиною з просяне зерно, білуватих пухирців, які нагадують краплі роси. Вони виникають частіше на шкірі живота після надмірного потіння [24, с. 33-34].

Герпетичний висип − це пухирці 0,5 − 1 см у діаметрі, в яких міститься спочатку прозора, а потім каламутна рідина. Протримавшись декілька днів, пухирці тріскаються, а на їх місці залишається кірочка, яка поступово підсихає. Цей висип розміщується частіше на губах, на місці переходу їх слизової оболонки в шкіру, а далі − на крилах носа. Рідше вони локалізуються на підборідді, чолі, щоках, вухах. Як правило, герпетичний висип спостерігається при запаленні легень, малярії, тяжкому грипі, паратифах, менінгіті.

Шкірні крововиливи (геморагії). Проявляються у вигляді червоних плям різної величини, форми й локалізації. З часом, завдяки перетворенням гемоглобіну, вони змінюють свій колір на зелений, потім жовтий, нарешті бліднуть і зникають. Дуже дрібні, крапчасті шкірні крововиливи називаються петехіями. Вони трапляються при забоях, після укусів бліх (центр укусу у вигляді крапки більш темного кольору), при хворобі Верльгофа, гемофіліях, септичних захворюваннях, гострій лейкемії, уремії, цирозах печінки, цинзі та інших авітамінозах, довкола місць підшкірних та внутрішньовенних ін’єкцій гепарину в тяжких хворих [23, с. 77].

Шрами. Мають діагностичне значення, оскільки вказують на перенесені операції, травми, опіки, поранення. Характерні рубці на обличчі після віспи, а також дрібні білі шрами на шкірі живота і стегон після вагітності.

Волосяний покрив шкіри.Розподіл волосся в чоловіків і жінок різний, особливо це стосується такої ділянки тіла, як лобкове підвищення. У жінок ріст волосся тут обмежується горизонтальною лінією, у чоловіків воно росте по пупка. Відсутність цієї статевої різниці спостерігається при зниженні пункції яєчок у чоловіків або яєчників у жінок. Посилене випадіння волос з на голові, його крихкість часто буває при дифузному токсичному зобі. Випадіння волосся на голові окремими ділянками є ознакою сифілітичної інфекції. Тимчасове випадіння волосся на голові, якепотім відновлюється, спостерігається при інфекційних захворюваннях (черевному тифі) при отруєннях талієм [9, с. 34-35].