Порядок і умови виконання покарань у виді довічного позбавлення волі

Згідно зі ст. 150 КВК України, засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки, навіть окремо від осіб, яким визначена для відбування покарання колонія максимального рівня безпеки (як правило, по дві особи). Засуджені до цього виду покарання жінки відбувають його у секторах середнього рівня безпеки, що створюються при виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Загалом на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов’язки, передбачені ст. 107 КВК України, крім деяких обмежень: зменшена витрата грошей до 50 % мінімального розміру заробітної плати, відсутність довгострокових побачень, а короткострокові – один раз на шість місяців, зменшена кількість посилок (передач) і бандеролей і чітко обмежений час щоденної прогулянки [9, с. 481].

Серед науковців панує думка про те, що довготривале перебування в місцях позбавлення волі призводить до значних особистісних трансформацій засуджених, і з цим важко не погодитись. Останні проявляються, зокрема, у підвищеному рівні тривоги, агресивності, низькому рівні соціальної адаптації тощо [12, с. 5].

Досвід діяльності пенітенціарних служб країн колишнього Радянського Союзу показує, що окремі з них запровадили у своє законодавство норму, що дозволяє отримувати протягом року тривалі побачення засудженим до довічного позбавлення волі. Такі положення містяться у Кримінально-виконавчому кодексі Республіки Азербайджан [14, с. 37], Законі Грузії «Про поміщення під варту» [14, с. 130], Кримінально-виконавчому кодексі Республіки Казахстан [14, с. 170]. Соціально-психологічна робота із засудженими до довічного позбавлення волі, на відміну від інших категорій засуджених, спрямована на формування та збереження у них соціально корисних навичок, нейтралізацію негативного впливу умов тривалої ізоляції на особистість засуджених, профілактику та попередження їх агресивної поведінки щодо персоналу, інших засуджених та щодо себе, усвідомлення провини за вчинені злочини та розвиток прагнення до відшкодування заподіяної шкоди.

Основними формами соціально-психологічної роботи є: індивідуальна робота, просвітницька та культурно-масова робота (хоча самодіяльні організації не створюються), правове виховання, психокорекційна та психотерапевтична робота. Відповідно, за добру поведінку і чесне ставлення до праці до засуджених можуть застосовуватися заходи заохочення, а за порушення режиму відбування покарання можуть застосовуватися заходи стягнення, передбачені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

На роботу засуджені виводяться у спеціально обладнані виробничі цехи, які розміщуються в ізольованих приміщеннях, де встановлюються додаткові засоби охорони та забезпечується їх надійна ізоляція, а в разі неможливості вони працюють у робочих камерах при приміщеннях камерного типу, в яких вони проживають.

Засудженим надається індивідуальне спальне місце і видаються постільні речі, заміна яких проводиться раз на тиждень. Вони забезпечуються одягом і взуттям спеціального зразка.

Засуджені до довічного позбавлення волі забезпечуються триразовим гарячим харчуванням за нормами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Медична допомога засудженим організовується і надається відповідно до законодавства про охорону здоров’я, як правило, безпосередньо у камері. За потреби невідкладного надання медичної допомоги такий засуджений переводиться до палати-камери інтенсивної терапії медичної частини установи або до лікувальних закладів органів охорони здоров’я.

Свою специфіку мають і інші умови відбування покарань у виді довічного позбавлення волі. Так, у разі виведення засуджених із камер, конвоювання на території установи та за її межами, до них застосовуються наручники (за спиною). Конвоювання здійснюється по одному в супроводі двох молодших інспекторів та кінолога зі службовим собакою. У свою чергу, до жінок під час конвоювання наручники не застосовуються, а кінолог зі службовим собакою не залучається [9, с. 485–486].

Після фактичного відбуття не менше двадцяти років покарання засуджений до довічного позбавлення волі має можливість подавати Президентові України клопотання про помилування, і в разі його задоволення така особа буде мати шанс на умовно-дострокове звільнення (ч. 2 ст. 87, ч. 5 ст. 85, п. 3 ч. 3 ст. 81 КК України).

Література до глави Х

1. Кримінально-виконавчий кодекс України. Офіційний текст, прийнятий ВР України 11 липня 2003 року. – К.: Ін Юре, 2004. – 160 с.

2. Про військовий обов’язок та військову службу: Закон України від 25 березня 1992 р. № 2232-ХІІ в редакції Закону від 18 червня 1999 р. № 766‑ХІV.

3. Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 5 квітня 1994 р. № 139/94.

4. Про організацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах кримінально-виконавчої системи: Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.09.2001 р. № 165.

5. Про умови розподілу осіб, засуджених до обмеження волі, та направлення їх до виправних центрів: Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 14.03.2005 р. № 48.

6. Про затвердження інструкції про порядок відбування покарання засуджених військовослужбовців у виді тримання в дисциплінарному батальйоні: Наказ Міністра оборони України від 29.11.2004 р. № 567.

7. Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон: Постанова ПВС № 15 від 28 грудня 1996р.

8. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб. та доп.) / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – К.: Дакор, 2008. – 1428 с.

9. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар/ Степанюк А.Х., Яковець І.С. / За заг. ред. Степанка А.Х. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. – 560 с.

10. Детков М.Г. Развитие системы исполнения уголовного наказания в виде лишения свободы в России: автореф. дис. на соискание ученой степени доктора юрид. наук: спец. 12.00.08 „уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право” / М.Г. Детков. — Москва, 1994. — 43 с.

11. Пєтков В.П. Управління виховно-виправним процесом: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук: спец. 12.00.08 „кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / В.П. Пєтков. — Харків, 1998. — 41 с.

12. Питлюк-Смеречанська О.Д. Особистісні зміни в умовах позбавлення волі: Автореф. канд. психол. наук: 19.00.01- загальна психологія, історія психології. – К., 2005.- 21 с.

13. Сушко В.А. Совершенствование русловий и порядка отбывания наказания в виде лишения свободы осужденными женщинами: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 „уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право” / В.А. Сушко. — Москва, 1994. — 25 с.

14. Уголовно-исполнительные кодексы. – Донецк: Донецкий мемориал, 2004. – 420 с.

15. Шинкарьов Ю.В. Арешт як вид кримінального покарання та особливості правового регулювання його виконання та відбування: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 „кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / Ю.В. Шинкарьов. — Львів, 2007. — 16 с.

Питання до семінарських, практичних занять і самостійної підготовки

1. Організація праці та виховна робота із засудженими у дисциплінарному батальйоні.

2. Порядок звільнення військовослужбовців з дисциплінарного батальйону.

3. Направлення засуджених до обмеження волі до місця відбування покарання.

4. Обчислення строку покарання у виді обмеження волі.

5. Відміни арешту від позбавлення волі на певний строк.

6. Проблеми виконання покарання у виді довічного позбавлення волі.

Глава ХI. Звільнення засуджених від відбування покарання та їх соціальна адаптація