Форми і види контролю та обліку

Основними формами контролю за діяльністю органів і установ виконання покарань є:

1. Безпосередня перевірка керівниками органів і установ виконання покарань та їх контролюючими підрозділами.

Одним із різновидів безпосередньої перевірки є інспектування.

Інспектування дозволяє одержати найбільший обсяг інформації про роботу органу або установи, що перевіряється. Зміст цього виду безпосередньої перевірки більш докладно розглянемо у наступному підрозділі.

2. Ознайомлення зі статистичною та іншою звітністю, яка надходить із підконтрольного органу (підрозділу), її аналіз та оцінка. Контролюючий орган спостерігає за тим, щоб звітність подавалася у встановлені строки і відображала головні, вузлові питання діяльності підконтрольних підрозділів, відповідала б дійсному стану справ на місцях,

3. Ознайомлення з роботою підконтрольних органів шляхом виклику керівників і окремих виконавців для доповіді про виконання тих чи інших управлінських рішень.

4. Ознайомлення з діяльністю працівників підконтрольних органів під час проведення різних нарад, семінарів, інструктажів, зібрань і т. ін., цінність яких багато в чому визначається рівнем критики та самокритики, діловитістю, відсутністю парадності.

5. Виявлення з матеріалів критичних виступів у пресі, скарг та листів громадян фактів про недоліки в роботі органів і установ виконання покарань, урахування пропозицій щодо поліпшення їх діяльності. Збирання, вивчення та аналіз таких матеріалів складає предмет постійної уваги контролюючих органів.

Обсяг і глибина контролю з різних питань діяльності органів і установ виконання покарань, вибір форми контролю залежать від обсягу повноважень перевіряючого та завдань перевірки. Чим ширші його повноваження та можливості, тим різноманітніші форми застосованого контролю.

Види контролю в управлінській діяльності органів і установ виконання покарань можуть бути дуже різні. Вони визначаються критеріями, які покладені в основу їх класифікації.

Залежно від кола контрольованих видів діяльності розрізняють загальний та спеціальний контроль.

При загальному контролі здійснюється перевірка органів і установ виконання покарань за всіма напрямками та сферами їх діяльності. Такий контроль здійснюється, як правило, у формі інспекторських і контрольних перевірок.

Під час спеціального контролю здійснюються перевірки, спрямовані на вивчення якогось конкретного питання або ділянки роботи (наприклад, перевірка повноти обліку звернень громадян).

Залежно від стадій розгляду контрольного питання контроль може бути попереднім, поточним і подальшим.

Під попереднім (превентивним)розуміється контроль за правильністю та доцільністю підготовки управлінського рішення. Він має профілактичне значення, оскільки при цьому ставиться мета попередити прийняття підконтрольним органом неправильних і недостатньо обґрунтованих рішень. У той же час попередньому контролю притаманні й хиби: він може призвести до зниження ініціативи та активності керівників і працівників підконтрольних органів, здатен викликати необхідність у додаткових погодженнях, що, у свою чергу, породжує зволікання в прийнятті рішень.

Поточний (активний) контроль проводиться на етапі реалізації управлінського рішення і не тільки під час відповідної стадії контролю та обліку, але й паралельно з іншими стадіями, наприклад, з добором, розстановкою та інструктажем виконавців, забезпеченням їх діяльності виконавців, організацією взаємодії між виконавцями. Поточний контроль відіграє велику організуючу роль. Він допомагає виявляти досягнення та прорахунки в процесі реалізації рішення, досягати його повного та своєчасного виконання. Поточним є, наприклад, періодичний контроль за процесом виконання заходів плану роботи органу (установи) чи структурного підрозділу, контроль начальника за виконанням власних рішень, а також наказів, вказівок, планів Департаменту та ін.

Подальший (пасивний) контроль включає перевірку реалізованих управлінських рішень. У результаті цього контролю аналізуються допущені помилки, виявляються їхні причини, а також узагальнюється, поширюється позитивний досвід службової діяльності.

За способом організації можна виділити чотири основних форми контролю: інспекторський, поточний (оперативний), зональний (оперативно-зональний) та автоматизований контроль (з використанням ЕОМ).

Ці форми контролю допомагають керівникам здобувати інформацію про фактичний стан справ на місцях; виявляти причини відставання тих чи інших установ, підрозділів; забезпечувати раціональну розстановку сил та засобів, гнучко маневрувати ними залежно від оперативної обстановки, що склалася, визначати, наскільки дієва підконтрольна система, чи зустрічалися які-небудь труднощі у роботі контрольованих та контролюючих і чи достатньо ефектно підтримується працездатність тих та інших.

Інспекторський контрольпроводиться комплексно шляхом аналізу діяльності органів і установ виконання покарань, структурного підрозділу, конкретної лінії роботи, окремого питання. Залежно від мети інспекторський контроль має такі більш конкретні форми: комплексна інспекторська перевірка, наскрізна перевірка, цільова (спеціальна) перевірка, контрольна перевірка.

Однією з особливостей інспекторського контролю є те, що за його результатами оцінюється діяльність не тільки перевіреного органу та його структурних підрозділів, але й вищестоящих органів.

Комплексна інспекторська перевірка – це заздалегідь спланована та максимально підготовлена перевірка діяльності в комплексі органів і установ у встановлені відповідними нормативно-правовими актами строки або за вказівкою керівника відповідного органу управління.

Це одна із найбільш складних та ефективних форм періодичного контролю. У сферу комплексного інспектування входить перевірка організаторської, оперативно-службової, виробничо-господарської та фінансової діяльності органів і установ виконання покарань, стану харчування, медико-санітарного забезпечення засуджених і ув'язнених, роботи з кадрами, виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, структурних підрозділів.

Основною метою комплексного інспектування є забезпечення реалізації вимог законів, актів і доручень Президента України, Кабінету Міністрів України, підвищення ефективності роботи всіх органів і установ виконання покарань.

Головними завданнями комплексної інспекторської перевірки є:

· визначення спроможності керівництва виконувати покладені на нього функціональні обов'язки;

· вивчення діяльності органів та установ виконання покарань за усіма напрямками, а також громадської думки про їх роботу;

· перевірка стану роботи із зверненнями громадян, додержання вимог законодавства під час розгляду і виконання порушених у них питань;

· підготовка плану заходів щодо усунення виявлених недоліків у роботі, негативних тенденцій тощо, розповсюдження позитивного досвіду.

Під час інспектування використовується така інформація:

o управлінська документація – накази, вказівки, рішення колегії (оперативної наради) Департаменту, відповідного територіального органу управління Департаменту, установи, що перевіряється, плани роботи, протоколи нарад, звіти про роботу, акти й довідки про раніш проведені перевірки, аналітичні матеріали;

o статистична та інша звітність про результати діяльності органів і установ виконання покарань, що перевіряються;

o відомості, що характеризують кількісний та якісний склад кадрів, рівень їх підготовки, навчання, виховання, дотримання службової дисципліни й законності, матеріально-технічного забезпечення, речового постачання тощо;

o подання прокуратури, окремі ухвали судів з питань додержання законності;

o відомості, які випливають із змісту звернень громадян, а також інша інформація, що має значення для повної й об'єктивної оцінки діяльності органу або установи, що інспектується.

Існуюча технологія комплексного інспектування передбачає доволі серйозне ставлення до його організації, підготовки, порядку проведення, регламентації прав членів інспекторської комісії, підбиття підсумків.

Цільова (спеціальна) перевіркапроводиться з окремих проблем службової діяльності (і проблема теж має вивчатися комплексно).

Контрольна перевіркаяк форма контролю здійснюється залежно від результатів комплексної інспекторської перевірки в строки, визначені у відповідних нормативно-правових актах. Основною її метою є вивчення стану справ щодо усунення недоліків та прорахунків, що були виявлені попередньою перевіркою. Вони проводяться, як правило, планово за вказівкою керівника контролюючого органу.

Поточний (оперативний) контроль – це щоденна попередня, поточна або подальша перевірка виконання управлінських рішень. Це постійний контроль фактичного виконання органами і установами виконання покарань законів, підзаконних актів, планових заходів, функціональних обов'язків і т. ін.

Поняттям "поточний контроль" в органах і установах виконання покарань охоплюється надзвичайно широке коло робіт, пов'язане з оперативним спостереженням за станом оперативної обстановки, організацією контрольних, заходів у зв'язку зі строками виконання конкретних документів (законів, підзаконних актів, планів, звернень громадян тощо), поточним розпорядництвом у зв'язку з виявленими відхиленнями в діяльності підконтрольних органів і установ виконання покарань. Іншими словами, це щоденна організаторська робота керівників усіх ланок.

Зональний (оперативно-зональний) контроль – це контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань на основі територіального принципу обслуговування по зонах з урахуванням оперативної обстановки, економіко-географічних факторів або адміністративного розподілу регіону (області).

Це одна з основних форм контролю, який здійснюється на основі закріплення певних зонально-інспекторських груп працівників апаратів управління (Департаменту, його територіальних органів управління, які забезпечують організацію і здійснення контролю в зоні обслуговування).

Мета зонального контролю – постійне вивчення та аналіз фактичного стану справ у підзвітних територіальних органах управління Департаменту та установах, розробка й здійснення спільно із структурними підрозділами Департаменту комплексних заходів для оперативного реагування на зміну обстановки, що складається, розробка й впровадження дієвих управлінських рішень щодо підвищення ефективності їх оперативно-службової і виробничо-господарської діяльності.

Основними завданнями зонального контролю є:

- забезпечення неухильного й безумовного виконання органами і установами виконання покарань законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують їх діяльність, обґрунтованості управлінських рішень, що приймаються, своєчасності та якості виконання вже прийнятих рішень;

- попередження можливих негативних тенденцій і наслідків у роботі, надання необхідної практичної допомоги органам і установам, їх керівному складу;

- підвищення відповідальності керівників усіх рівнів за стан справ на дорученій ділянці роботи й стан виконавської дисципліни, удосконалення форм і методів роботи;

- виявлення позитивного досвіду з наступним його впровадженням у практичну діяльність.

В організаційному плані зонально-інспекторські групи створюються на базі працівників штабу (аналітичних підрозділів територіальних органів управління Департаменту) і очолюються, як правило, заступниками Голови Департаменту (заступниками начальника територіального органу управління Департаменту). Правовий статус цих груп і порядок їх функціонування регламентуються відповідними відомчими наказами.

Контроль повинен охоплювати пріоритетні напрями діяльності органів і установ виконання покарань. Його кінцева мета – попередженім й усунення причин недоліків у роботі.

Останнім часом набуває актуальності автоматизований контрольз використанням комп'ютерної техніки та спеціальних програм. Він дає змогу своєчасно і систематично отримувати інформацію про реалізацію управлінських рішень, забезпечує керівництво і галузеві служби оперативною інформацією про зміст і строки виконання заходів.

Система автоматизованого контролю сприяє підвищенню рівня виконавської дисципліни в апараті, посиленню персональної відповідальності працівників за своєчасне та високоякісне виконання вимог актів вищих органів державної влади, Департаменту, інших управлінських рішень.

Практична реалізація названих форм контролю здійснюється за допомогою комплексу методів, тобто певних шляхів, способів, прийомів досягнення поставлених цілей. У процесі інспектування органів і установ виконання покарань або використання інших форм контролю перевіряючі вивчають справи, матеріали, статистичні та облікові документи, проводять індивідуальні бесіди з працівниками, вивчають громадську думку про роботу органу, перевіряють знання персоналом нормативно-правових документів тощо.