Органи і установи виконання кримінальних покарань

Виключно законами України визначаються організація і діяльність органів і установ виконання покарань, а також злочинні діяння та відповідальність за них [19].

Серед цих законів найголовнішими є:

Кримінальний кодекс України (2001 р.), який має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, запобігання злочинам, а також визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочином та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК) [14].

Окремий розділ Х Кримінального кодексу України закріплює у ст.ст. 50-64 поняття покарання та його види.

Згідно ст. 51 КК до осіб визнаних винними у вчинені злочину, судом можуть бути застосовані лише такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі. [14].

Перелік цих покарань виключно обмежений і являє із себе спеціальну систему розташування покарань від не пов’язаних із ізоляцією від суспільства до пов’язаних з нею.

Термін ,,ізоляція від суспільства” не зовсім вдалий тому, що той факт, що засуджений до будь-якого виду покарання продовжує бути громадянином України, забезпечує його реальне буття у громадянському суспільстві навіть серед його існуючого середовища засуджених, які згідно ч. 3, ст. 63 КУ, користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду [19].

Більш зрозумілим як в теорії так і в практиці організації виконання кримінальних покарань є критерії їх розподілу на покарання, не пов’язані з позбавленням волі і покарання, пов’язані з позбавленням волі. При цьому, слід розуміти поняття ,,волі” ні як внутрішньо-духовну субстанцію, а як волевий акт (бажання) задоволення особистих соціальних благ або потреб, які тимчасово (на строк покарання) обмежені законом або вироком суду. Тому законодавець в Кримінально-виконавчому кодексі України використовує останній критерій зв’язку з позбавленням волі.

Для виконання кримінальних покарань держава створює систему органів і установ виконання покарань, визначає їх функції та порядок діяльності.

Не зважаючи на те, що система кримінальних покарань виглядає як єдина цілісність, єдиного державного органу чи установи для виконання усіх видів покарань в Україні не існує.

Так, відносно покарань, пов’язаних з позбавленням волі (арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі), а також виконання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських, виправних робіт, контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням створена державна кримінально-виконавча служба [13].

Для виконання покарання у виді штрафу, конфіскації та інших майнових стягнень існує державна виконавча служба, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України [20].

Для виконання покарань у виді службових обмежень для військовослужбовців, позбавлення військового, спеціального звання, арешту з утриманням на гауптвахтах, тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби, а також контролю за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням в складі Міністерства оборони України організуються гауптвахти, дисциплінарні батальйони, існують військові частини [21] (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1