Принципи кримінально-виконавчого законодавства України
Спираючись на подану у підрозділі 1.2 структурно-логічну послідовність аналізу політико-правових і соціальних явищ, ще раз підкреслимо, що кожна ідея, випрацювана у політичній сфері на основі аналізу результатів суспільної практики і відображена в праві тільки тоді набуває чинності, коли вона закріплюється у відповідній галузі законодавства.
При цьому принципи законодавства повинні відповідати наступним критеріям:
1. Принципи існують тільки в чітко визначеній сфері застосування, тобто у сфері виконання кримінальних покарань;
2. Принципи визначають свою функціональну спрямованість, тобто визначають низку кримінально-виконавчих відносин, які вони охоплюють;
3. Принципи повинні відображати зміст означеного правового поняття або правового інституту;
4. Принципи повинні мати особливу форму нормативного закріплення ‑ окремо або в сукупності норм;
5. Принципи повинні мати мету, яка має бути досягнута на стадії його реалізації.
На жаль, сучасний етап розвитку кримінально-виконавчого законодавства не розрізняє принципів права і законодавства, поєднуючи їх зміст “ідеальними уявленнями про реальну мету” кримінально-виконавчої діяльності. [8]
Тому незрозуміло сформульована назва ст. 5 КВК (Принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань), яка поєднує в собі як принципи кримінально-виконавчого законодавства, так і сферу їх застосування, тобто процес виконання і відбування покарань. [1]
На відміну від проекту КВК, який був розроблений під керівництвом народного депутата України о. м. Бандурки в 2001 р. і в якому передбачалось в окремій главі Кодексу закріпити принципи кримінально-виконавчого законодавства України з урахуванням означених вище вимог щодо їх мети, змісту і механізму реалізації, законодавець дає перелік принципів кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань в окремій ст. 5 КВК в наступній редакції:
“Кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань”. [1]
Як відомо, розвиток кримінально-виконавчого законодавства, а також системи нормативно-правових актів у сфері виконання кримінальних покарань обумовлений у першу чергу розвитком кримінально-виконавчого права, яке є первісною відносно першої, тому що право відображає політичні ідеї та соціальний зміст суспільних відносин.
Законодавство, у свою чергу, являє собою тільки форму існування права (системи правових норм), засіб його організації, надання йому об’єктивності й визначеності. [10]
Сучасне кримінально-виконавче законодавство України повинно не тільки подати перелік правових принципів (ідей), зміст яких був розглянутий у попередній главі, в окремій статті КВК, а також закріпити в системі норм механізм реалізації означених принципів.
Це складне завдання залежить, в першу чергу, від розвитку української юридичної науки і наукового рівня законодавчої діяльності відповідних гілок Державної влади.
Дотримуючись означеного вище методологічного висновку про те, що загальною метою законодавства є закріплення ідеї, які вироблені політикою і відображені правом, пропонується наступна система принципів кримінально-виконавчого законодавства України:
1. Обов’язкова відповідність норм кримінально-виконавчого законодавства Конституції України.
2. Спадкоємність і міжнародна інтеграція кримінально-виконавчого законодавства України.
3. Позапартійність і деідеологізація норм кримінально-виконавчого законодавства України.
4. Легітимність і публічність прийняття норм кримінально-виконавчого законодавства України.
5. Відповідність реальним соціально-економічним можливостям держави і суспільства.
6. Науково-кримінологічна і психолого-педагогічна обґрунтованість норм кримінально-виконавчого законодавства України.
7. Системність і цілеспрямованість норм кримінально-виконавчого законодавства України.
8. Комплексний взаємозв’язок кримінально-виконавчого законодавства з іншими галузями законодавства України.
9. Стабільність і відкритість кримінально-виконавчого законодавства України для демократичного, цивільного контролю і соціологічного та статистичного моніторингу результатів його застосування.
10. Єдність право порозуміння і правозастосування норм кримінально-виконавчого законодавства у просторі і часі.
Розробка механізму реалізації цих принципів кримінально-виконавчого законодавства України є необхідною передумовою створення сучасної системи виконання кримінальних покарань в Україні.