Класифікація дум
Для класифікації дум, яку намагалися здійснити різні дослідники, як правило, використовувалися два найпоширеніші принципи: хронологічний і тематичний. Зокрема, хронологічний принцип використав у своїй праці «Исторические песни малорусского народа» М. Драгоманов. Зауважимо, що у цій праці він не виділяє думи як окремий жанр, а зараховує їх до історичних пісень. Здійснюючи класифікацію, він поділяє їх відповідно до часу виникнення, визначаючи такі основні групи:
1. Пісні віку дружинного і княжого (тексти 14—15 ст.).
2. Поезія козацького віку (16 — середина 18 ст.).
3. Пісні віку гайдамацького (II половина 18 ст.).
4. Пісні віку рекрутського і кріпацького (кінець 18 — І половина 19 ст. (до відміни кріпосного права — в Австрії 1848 р., в Росії 1861 р.)).
5. Пісні про волю (II половина 19 ст.).
Таку класифікацію здійснив Філарет Колесса у своїй праці «Усна словесність», в якій виділив народні думи в окремий жанр, підкреслюючи, що вони є своєрідним поетичним літописом українського народу, до багатства якого не може дорівнятися жоден європейський народ, хіба що сербський. Дослідник визначив жанр думи як козацький епос, «що зріс на підкладі воєнного козацького життя». Відповідно до такого визначення він подає хронологічні рамки, обмежуючи виникнення дум 16—18 ст. і відводячи їм лише півтори сотні років в історії українського фольклору: «вони витворювалися поступово, більшими й меншими групами, протягом 16—17 вв., як на це вказує їх зміст із виразними слідами наверствовання. Думи про боротьбу з татарами й турками, на якій зосереджувалися воєнні вчинки козаків, належать переважно до найстарших, і тільки небагатьома зразками засягають у II половину 17 в.»188. За змістом Колесса поділяє думи про боротьбу з татарами і турками на 5 тематичних груп:
1. Думи про турецьку неволю («Невільники», «Плач невільника», «Маруся Богуславка», «ІванБогуславець», «Сокіл», «Утечатрьох братів із Азова»).
2. Думи про лицарську смерть козака («Іван Коновченко», «Хведір Безрідний», «Самарські брати», «Смерть козака на долині Кодимі», «Сірчиха й Сірченки»).
3. Думи про щасливий вихід козаків із небезпеки та поворот із воєнного походу й поділ здобичі («Самійло Кішка», «Олексій Попович», «Розмова Дніпра з Дунаєм», «Отаман Матіяш»).
4. Думи про Хмельниччину, які, на думку Колесси, мають зовсім інший характер: вони оспівують відомі історичні події 1648—57 pp., вказують на конкретних осіб («Хмельницький і Барабаш», «Молдавський похід Хмельницького», «Білоцерківщина», «Смерть Богдана і вибір Юрія Хмельницького»), а тому вирізняються реалістичним забарвленням.
5. Думи без історичного підкладу з виразною моралізаторською тенденцією («Вдова», «Сестра і брат», «Прощання з родиною», «Поворот сина з чужини», «Дума про сон»).
Сучасна класифікація дум також опирається на єдність хронологічного та тематичного принципів, тобто думи згідно з їх змістом поділяються на тематичні групи, які обмежуються часовими рамками. Таким чином думи поділяються на:
1. Думи про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників та про турецьку неволю (14—15 ст. — рання козацька доба).
2. Думи про героїчну боротьбу українського народу проти національного поневолення (16 — поч. 17 ст. — доба Хмельниччини і гетьманщини).
3. Соціально-побутові думи (кін. 17 ст. — період Руїни, політичного занепаду).
Думи про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників
Наступним тематичним циклом дум періоду турецько-татарських загарбань, який за змістом та ідейністю є спорідненим з першим, — є думи про визволення з турецької неволі, в яких прославляються герої, що, ризикуючи власним життям, рвуть кайдани свої та своїх побратимів і, долаючи складні обставини, перешкоди, що трапляються на їхньому шляху, повертаються на рідну землю, додому. Найважливішим мотивом цих дум є не стільки особиста мужність, відвага і сила, а, перш за все, — відданість своєму товариству, єдиній спільній ідеї, всьому народові. У них високо підноситься ідея бойового братства, і водночас гостро і безкомпромісно засуджується зрада інтересам козацтва, віровідступництво людей, що силою обставин чи заради особистої вигоди переходили на бік ворога, порушуючи освячені віками норми моралі, суспільного співжиття українців, козацького побратимства.
Найвідомішою з цього циклу є «Дума про Самійла Кішку» — одна з найбільших українських дум (390 рядків) з широко розгорнутим епічним сюжетом. Велика галера, на якій було 700 турків, 400 яничарів і 350 козаків-невольників плила із турецького порту Трапезунда (який був укріпленою фортецею і місцем одного з найбільших на Сході невольничих ринків) до Козлова. Серед галерників був запорізький гетьман Самійло Кішка. Скориставшись випадком, що усі турки і яничари зійшли з галери у Кафі, де відбувався бенкет на честь сватання Алкан-Паші, Самійло Кішка хитрощами звільняється з кайданів (напоївши наглядача Ляха Бутурлака), визволяє усіх побратимів-невольників, які разом з ним вбивають усіх турків, яничарів та їхнього отамана Алкан-Пашу, і на захопленій галері щасливо добираються до Січі. Основний наголос у творі робиться на тому, що Самійло Кішка, незважаючи на 25-річну неволю у тяжкій виснажливій праці галерника, залишився палким патріотом рідної землі, не погоджується зрадити своєї віри заради власної вигоди. Він — розсудливий і хитрий, досвідчений воїн, здійснює сміливий і ризикований план захоплення галери, відхиливши пропозицію Ляха Бутурлака отримати звільнення взамін на прийняття мусульманської віри. Напротивагу йому, в думі різко засуджений зрадник Бу-турлак — «недовірок християнський» — колишній переяславський сотник, який в полоні зрікся свого народу і віри, і тепер, прислуговуючи ворогам, знущається над бранцями — колишніми побратимами.
Ще одна дума цього циклу — «Маруся Богуславка» описує патріотичний вчинок української дівчини-полонянки, яка, будучи дружиною турецького паші, у час його відсутності відпускає з темниці козаків-невольників, хоч знає, що за це вона може бути тяжко покарана.
Думи про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення
Ця друга велика група дум — твори доби Хмельниччини. Вони кардинально відрізняються від дум першої групи. Передусім — характером оповіді, ставленням до описуваних подій. У них повністю зникають елементи голосінь. Зберігши речитативну манеру виконання, думи цього періоду набули нового звучання — це вже не плач за невольниками, а утвердження бойового духу козацтва. Основна тема цих дум — національно-визвольна війна 1648—1654 pp. під проводом Богдана Хмельницького. Невеликий проміжок, що віддаляє нас від цього періоду, дає змогу досить точно визначити час написання цих творів. Вони мають не лише фольклорне значення, а й соціально-історичне, бо в них, окрім оспівування життя і подвигів козацтва, велика увага приділена конкретним історичним особам, епізодам з їхнього життя. За тематикою ці думи можна поділити на дві підгрупи: перша — про великі битви і подвиги народу у визвольній війні, оспівування його національної свідомості, козацької гідності, організованості, одностайності, що стало запорукою багатьох перемог. Сюди належать такі думи, як «Перемога під Корсунем», (чи «Корсунська перемога»). Тут оспівано події, коли після поразки шляхетських військ під Жовтими Водами українська армія, не даючи ворогам змоги відновити свої сили, примусила прийняти бій під Корсунем у травні 1648 року. Польська армія була розгромлена, а її гетьмани Потоцький і Калиновський — захоплені в полон і віддані як здобич татарам. Подібною за тематикою є дума «Про Білоцерківщину». У червні 1651 року українські війська зазнали поразки від шляхти під Берестечком, внаслідок чого були вимушені підписати Білоцерківську угоду, за якою сильно постраждало козацьке самоуправління, обмежене територією лише Київського воєводства. У травні 1652 року українська армія під проводом Хмельницького здобула перемогу в битві під Батогом, відвоювавши землі, втрачені внаслідок Білоцерківської угоди. Центральним героєм цих дум є повсталий народ, який віддано бореться проти національного поневолення, насильницького покатоличення, — лицарське козацтво, яке віддає своє життя у боях за звільнення своєї землі від іноземних поневолювачів.
Друга підгрупа дум цього періоду присвячена конкретним історичним особам — Богданові Хмельницькому, Іванові Богуну, Данилові Нечаю, Павлові Тетері та ін. Найпоширенішим є цикл про народного ватажка Б. Хмельницького. Особливо популярною була дума «Хмельницький і Барабаш». У ній розповідається про події, що передували визвольній війні, які описані також у літописах Самійла Величка і Григорія Грабянки, і широко побутували у вигляді народних легенд. У думі описується, як Хмельницький запрошує в гості свого кума Барабаша, що начебто був на той час гетьманом, і просить показати грамоти польського короля, за якими козакам надавалися деякі «вольності». Барабаш відмовляє Хмельницькому:
Нащо нам з тобою королівські листи удвох читати,
Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати?
Чи не лучче нам із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-сіль повік-вічний уживати?
Суспільно-побутові думи
Суспільно-побутові думи є своєрідним продовженням думової традиції. Написані здебільшого в період Руїни — час занепаду національної свідомості та посилення національно-політичного гніту, вони не містять згадок про конкретні історичні особи чи історичні події. У них знову діють безіменні герої-козаки, але вже не в лицарських походах, боях і перемогах, а в побутових ситуаціях. Тут змальовуються явища суспільного та родинного життя, стосунки козака зі своєю ріднею — сестрою, матір´ю («Козак-нетяга і сестра», «Сестра та брат», «Вдова і три сини», «Вітчим»). Основними сюжетами цих дум є від´їзд козака з дому («Прощання козака») або ж його повернення («Повернення Удовиченка до матері»).
Повністю зберігаючи усталену віками традицію, елементи побудови думи, художньо-виражальні засоби, ці твори не мають переможного козацького пафосу. Знову повертаються елементи плачу: сестра плаче, відправляючи брата у військо, мати — дізнавшись про те, що син загинув чи потрапив у полон. Часом уривки дум є справжніми зразками народних голосінь. Уже в заспівах цих творів звучать нотки трагічності — слова сестри порівнюються з куванням зозулі (провіщення козакові долі). У прощанні брата з сестрою відчувається, що він ніколи не повернеться додому. Подібний мотив зустрічається в думах, де сестра, опинившись у полоні «на чужій стороні, при лихій хуртовині-недолі», голосить, кличучи брата на допомогу:
Прошу тебе, — через бистрії ріки білим лебедоньком припливи, Через широкії степи — малим-невеличким перепелоньком перебіжи, Через темні луги — ясним соколоньком перелети, А в моїм дворі — сивим голубоньком сядь-пади, Жалібненько загуди, — Тугу мою, брате, розділи.
(«Сестра і брат»)
Слова брата є поетичною алегорією, що виражає неможливість зарадити біді і провіщає, що вони ніколи не зустрінуться знову:
Не виглядай мене, сестро, ні з чистого поля,
Ні з буйної войни,
Ні з славного люду Запорожжа,
А возьми ти жовтого піску в жменю,
Посій його на білому камені;
Як буде жовтий пісок на білому камені сходити.
Хрещатим барвінком у три ряди встилати,
Хрещатий барвінок голубим цвітом процвітати;
Будуть, сестро, о Петрі бистрі ріки замерзати,
А об Різдві калина в лугах білим цвітом процвітати,
То тоді вже буду в ваш дом гостем прибувати.
Як бачимо, думи повернулися до своїх прадавніх витоків — голосінь з усіма їх атрибутами — ліризмом, насиченою образністю, вираженою алегоріями-символами, високим рівнем поетизації думки, де епічний елемент поступається місцем ліричному — висловлення думок, почуттів, переживань героїв. У цих творах герой національного епосу — передусім людина, а не воїн — носій високих моральних якостей та етичних принципів. І хоч життя козака минало у військових битвах, пожежах і складних обставинах, — його серце не зчерствіло, він здатний на глибокі почуття, велику любов до матері, батька, сестри, нареченої. У цих думах втілились найвищі моральні цінності українського народу. Думами кінця 18 ст. завершується розвиток цього жанру. Якщо окремі зразки дум і з´являлися після 18 ст., то більшість учених схильні вважати їх майстерними поетичними стилізаціями, тому не зараховують до текстів народної творчості. Тим більше це можна сказати про «думи», які видавалися за шедеври народної творчості в радянські часи.