Жанри осіннього циклу календарно-обрядової творчості

 

На різних слов´янських територіях є свої відмінності, зумовлені різними видами занять (скотарство, землеробство, виноградарство), видами сільськогосподарських культур (зернових, коноплі та льону, винограду чи фруктів тощо), неоднаковими періодами дозрівання врожаю в різних реґіонах. Тому у цей час, як і упродовж усього року, є безліч менших свят, що мають свої територіальні відмінності та особливості. Відповідно до етапів та видів праці обрядові пісні осіннього циклу поділяються на жниварські (зажинкові, жнивні та обжинкові), косарські та гребовицькі.

 

Зажинкові (зажнивні) пісні — це твори календарної обрядовості осіннього циклу, які супроводжують ритуальні дійства, пов´язані із початком збору врожаю. Оскільки в минулому вони виконувалися як замовляння, в них збереглись мотиви звертання до сил природи та самої ниви (її образ персоніфікується): « Говорила нивка, щоб не боліла спинка. / Ні спина, ні голова, щоб була ціле літо здорова». При величанні ниви нерідко згадувались усі поперідні види праці на ній:

 

Чия то красна нивка?

А хто її зерном сіяв, —

Люба би му всяка днинка;

Золотом би любо віяв!

А хто їїрозно орав, —

А хто її подовж смичив, —

Гаразд би ся на все імав!

Солодко би ся випочив!

 

Зустрічаються також замовляння проти шкідливих рослин чи птахів: « Ти, червоний куколю, / Не родися на полю, / Родися при воблозі, / При кінці, при дорозі! ».

 

Часто ці твори, як і замовляння, виконуються у формі діалогу. Дехто з дослідників вважає, що діалогічна форма є більш давньою, ніж оповідна. Але, на думку Ю. Крутя, — форма діалогу — не вирішальний показник: «Головним критерієм старожитності тої чи іншої хліборобської пісні слід вважати її безпосередній зв´язок з обрядом, поширеність і варіантність, а також сюжетну й образно-поетичну спорідненість у різних слов´янських народів...»

 

По завершенні зажинок, ідучи з поля на ніч, прощалися із ланом до ранку. Деякі пісні є відгомоном цього ритуалу:

 

— Ой добраніч, широкеє поле,

— Приходьте завтра раненько, Жито-житечко! Як сонійко зійде,

— Добраніч, на здоров´я, Росиця опаде

Жнії молодії, серпи золотії! Та приносьте по бохону хліба...

 

Жнивні пісні — цикл творів, якими супроводжувалась праця на полі у період жнив. Тематично вони є образним продовженням зажинкових пісень. Найпоширенішими є мотиви описів поля, його величання, процесу жаття і самих женців:

 

Там у полі криниченька,

Золоті серпи мали,

Навколо пшениченька.

Срібнії юрочки,

Там женьчики жали,

Що в´язали снопочки.

 

 

Також зустрічаються мотиви допомоги тотемних птахів, що є втіленням духів поля (померлих предків):

 

Перепілочка — малий птах, малий птах, Попід межею літала, літала І колосочки збирала, збирала, І в снопочки в´язала, в´язала, І в копоньки складала, складала.

 

У жнивних піснях поряд з оспіванням роботи на ниві з´являються архетипні образи небесних світил, — сонця, місяця, ясних зірок, які супроводжували людей у їхній праці. Тут молодий місяць постає в образі срібного серпа, а зірочки на небі порівнюються з копами в полі — «скільки в небі зірочок — стільки в полі копочок». Поширеним є також образ веселки.

 

Обжинкові пісні — це твори, якими супроводжувались обряди, пов´язані із завершенням жнив, праці на полі. Обжинки були часом радощів за виконані роботи, вдячності за врожай. Серед усіх творів осіннього циклу обжинковий обряд виявився найживучішим, — пісні, якими він супроводжувався, найкраще збереглися і характеризуються найбільшим образно-тематичним розмаїттям.

 

 

Значна частина вказаних творів відображає завершення праці женців: «До кінця, женчики, до кінця, Підемо додому за сонця...». Завершивши роботу, женці качалися по стерні, замовляючи до ниви:

 

Ой нивоноко, нивонько,

Верни нашу силоньку.

Як ми тя зажинали.

То ми силоньку мали,

Тепер ми марнесенькі,

Як лебідь білесенькі.

 

 

Частий мотив скликання пташкою (перепілкою, павою, соколом, яструбом тощо) своїх малих дітей додому із поля.

 

Багато обжинкових пісень зберегли елементи описів обрядів плетення вінка із колосків, наряджання «княгині», процесії женців від поля до дому господаря:

 

..Женчики кружинають,

В нашого господаря

Пшениці дожинають.

Та золотая брама.

Кінець нивоньці, кінець,

Мальовані одвірки,

Будемо плести вінець

Зробим сьогодні обжинки.

То з жита то з барвінку

Світи, місяцю, з гора,

На хорошую дівку.

Щоб була видна дорога...

 

Серед обжинкових пісень можна виділити окрему групу творів величального характеру, які за формою, структурою, поетикою, ху-дожньообразною системою дуже подібні до відповідних колядок, щедрівок, веснянок. Частина цих творів призначена для виконання на полі господареві, який присутній при завершенні праці:

 

Наш пан молоденький,

В щасливу годиноньку.

Під ним кінь вороненький,

Добрую долю має

Виїхав на нивоньку

За сонця обжинає.

 

 

Інша група величальних обжинкових пісень призначалася для виконання їх при воротях, у дворі та в домі господаря. Цими творами похід женців сповіщав володаря жнив про те, що його робітники повертаються з поля: «Ой одчини, господарю, новий двір, Несем тобі вінчика на вибір...». Женці у цих величальних творах викликали всю родину господаря на двір радіти успішному завершенню врожаю:

 

Ой на небі ясний місяць з зорою, Ой на небі ясний місяць з зірками,

Вийди, вийди, хазяїне, з жоною! Вийди, вийди, хазяїне, з дітками!

 

В окрему групу обжинкових пісень можна виділити твори, якими супроводжувався обряд ритуального випікання короваю з нового зерна (своєрідна жертва богам та духам поля). Ця лірика сповнена елементів давньої міфології. У ній часто звучать розмови з короваєм, звернення-замовляння до нього як до живої істоти: «Короваю мій рум´яний, Чи боги тебе малювали?», «Вітай, вітай, святий короваю, Вітай, вітай, гість із божого дому. Де ж ти був, святий короваю, Що ж ти бачив з божого дару?» Зустрічаються тут і звертання до язичницьких божеств, які, на думку праслов´ян, сприяли хорошому врожаєві:

 

— Ладо моє, Ладо моє, що є на тім короваї? (Рефрен, що повторюється після кожного рядка). — Єсть на нім зорка і місяць ясненький.

— Єсть на нім райськії пташеньки.

— Єсть на нім житнєє колосся.

— Єсть на нім вишні і черешні...

 

Як і інші жанри календарної обрядовості, про які говорилося раніше, хліборобська лірика, втрачаючи зв´язок з язичницькими віруваннями, позбувалась ритуальних елементів, набуваючи натомість покрифічно-біблійних мотивів:

 

Святий Петро за плугом ходив,

А сам Господь Бог пшениченьку сіяв.

Святий Павло волоньки водив,

А святий Ілльо заволочував...

 

Основною ознакою таких творів є язичницько-християнський синкретизм. А в інших випадках, втрачаючи сакральний пафос, багато обрядових жниварських пісень набули гумористично-жартівливого тону:

 

Пішли в поле женці жати,

Серпи взяли, хліб забули,

Та й забули серпи взяти,

То ж то такі женці були.

 

Косарські пісні — твори, які виконувались як супровід до праці під час косовиці та по завершенні роботи. Такими вони дійшли до наших днів. Але, як вважають окремі дослідники, у давнину вони мали інше призначення. Зокрема В. Валушок пов´язує їх виникненя та виконання з традицією ініціації як посвяти до косарських громад, вважаючи, що основна їх частина співалась після прийняття нового члена у громаду як його величання.

 

Основними образами у цих творах є косарі, робота яких поетизується та оспівується:

 

Вийшли в поле косарі косить ранком на зорі.

Ей, нуте, косарі, бо нерано почали:

Хоч не рано почали, так багато утяли!

 

І в жниварських, і в косарських піснях часто звучать мотиви важкої праці та недолі вдови, що сама не може впоратись із роботою в полі, тому в неї бідний врожай, немає кому допомогти, і їй доводиться за плату наймати робітників:

 

Зажурилась бідна удівонька,

Косарі косять, а вітер повіває,

Що не кошена дібровонька.

А бідна вдова з жалю вмирає,

Найму косарів сімдесят і чотири.

Над дрібними дітьми ридає...

Щоб покосили гори й долини.

 

Частина косарських пісень походить з пізнішого часу, ніж архаїчна календарна обрядовість, тому вони менше зв´язані з ритуалами і більше із «новітніми» жанрами. Зокрема, зафіксована значна кількість косарських пісень з коломийковим розміром:

 

Ой косив я сіно-сіно, косив я отаву.

Ой любив я дівчиноньку біляву, чорняву.

Ой косив я сіно-траву, косив я осоку,

Ой любив я дівчиноньку тоненьку, високу.

Ой косив я вперед гречку, а потім пшеницю

Ой любив я вперед дівчат, потім — молодицю.

 

Співзвучними із косарськими піснями є гребовицькі.

Гребовицькі пісні — це твори календарної обрядовості, якими супроводжувався процес згрібання сіна, і які виконувались у період після жнив. Ця група пісень менш чисельна, і в них є мотиви, що зустрічаються в інших жанрах землеробської творчості. Так, поширене величання робітників-гребців, оспівування їх праці:

 

Ой чиї ж то гребці, дівчата та хлопці? Самі молоденькі, граблі золотенькі, Зубочки тернові, самі чорноброві.

 

Як у жниварських та косарських піснях, у гребовицьких є мотиви замовлянь до сонця (щоб воно не палило), до вітру (щоб не розносив сіно, а освіжив від важкої праці), до вечора (щоб швидше прийшов і приніс спочинок). Особливо гостро ці мотиви звучать у творах, де вони переплітаються з темою панщини, роботою в наймах тощо.

 

Поширеними тут також є теми кохання, залицяння, женихання, любовно-еротичні мотиви

Ой ми сіно громадили,

А ще будем громадити,

Чорнявого принадили,

Щоб луччого принадити:

Чорнявого кучерявого.

Іще чорнявішого, іще кудрявішого.

 

 

Провідною темою гребовицьких пісень є величання господаря, господині. Значна їх частина призначалась для того, щоб співати після завершення праці при воротях чи перед двором. Про це свідчать початкові рядки творів — «Заскрипіли ворітечка...», «Одчиняй ворота, вже йде твоя робота...» тощо:

 

Чиняй, пане, погреби,

Уже й покопили, пана звеселили.

Бо вже сіно погребли,

В копиці поклали, ми й не спочивали.

 

Календарна обрядовість усіх циклів пройшла однаковий шлях трансформації: у найдавніший період свого існування вона відігравала утилітарну роль, маючи на меті за допомогою магічних ритуалів впливати на природу та світ. У всіх циклах чітко простежуються елементи магії, ознаки давніх культів та вірувань, центральним з яких є вшанування духів померлих предків (з ним зокрема пов´язане наявне в усій річній обрядовості сприймання чужинця як божества чи втіленого духа із потойбіччя: колядника-полазника у зимовий час; прибульця як «судженого» у весняно-літній; подорожнього як втілення духа поля у час жнив). Згодом, «втративши своє високе призначення, не сприймаючись більше як урочисті обряди, від пунктуального виконання яких залежить благополуччя і саме існування общини, вони поступово звелись до карнавалів, пантомім і розваг. І нарешті, на останній стадії виродження ці обряди, що колись всерйоз сприймались дорослими та мудрими людьми, стають пустою дитячою забавою». Саме такими більшість із них є у наш час.

 

 

6. Зв´язок жанрів календарно-обрядової творчості з художньою літературою та їх дослідження

 

 

Календарна обрядовість цікавила письменників від початку зародження нової української літератури. Так, одна з перших п´єс — опера С. Писаревського «Купала на Івана» була створена на основі елементів народного дійства. Чимало мотивів обрядовості використовували поети-романтики (пісня русалок в баладі Л. Боровиковського «Заманка», у творах М. Маркевича «Русалки», «Іван Купала», «Сон-трава»).

 

Чи не найпоширенішим жанром, запозиченим літературою з народної словесності, є веснянка. Його використали М. Шашкевич (поезія «Веснівка»), Я. Головацький («Весна», «Два віночки»), Л. Глібов («Веснянка»), І. Манжура («Веснянка», «Весняночка, паняночка»); поетику жанру використав Б. Грінченко у циклі «Весняні сонети» зі збірки «Під хмарним небом» (найяскравіші твори — «Весна іде!..», «Весна прийшла! Гаї зазеленіли», «Іди у гай!..», «Вонаспіва, що згинули морози», «І світ воскрес! І працівник великий»); В. Самійленко у циклі «Весняні пісні» («Веселиться земля», «Весна вернулась»), «Весняна елегія» та великому циклі «Весна» («О весно, весно, де ти забарилась», «Приходь же, весно: вже готові всі ми», «Весна все дужче розправляє крила» та ін.); Я. Щоголів у поезіях «Весна», «Веснянка» зі збірки «Ворскло» (тут є й інші жанри календарно-обрядової лірики, зокрема поезії «Косарі», «Гаївки»); І. Франко у циклі «Веснянки» зі збірки «З вершин і низин»; О. Маковей у циклі «Веснянки» зі збірки «Поезії»; І. Крушельницький у збірці «Весняна пісня»; В. Чумак у поезіях «Гомін весінній», «З ранкових настроїв»; В. Еллан у вірші «Весняні вибрики»; В. Поліщук у творі «Веснянка»; Д. Фальківський у поезії «Ой весно, весно». Елементи народної весняної гри «Шум» використав П. Тичина у відображенні шуму епохи шляхом відтворення шуму квітучої природи у поезії «Шуми, епохо наша». Цей же мотив з´являється у вірші М. Некрасова «Зелений шум». Перегуками зі святами весняного циклу є поезії П. Тичини «Великдень», «Гаї шумлять», «Шовковая зеленая ярилась з-під землі», Б. Лепкого «У Великодній тиждень», О. Стефановича «Великоднє», Б.-І. Антонича «Зелені свята».

 

У літературі представлені й інші жанри календарно-обрядової лірики. Стилізаціями під народні колядки є вірш Лесі Українки «Ой в раю, раю, близько Дунаю»; М. Черемшини «Сивсокіл»; лірична поезія П. Тичини «Десь клюють та й райські птиці»; вірші Б.І. Антонича «Різдво», «Коляда» зі збірки «Три перстені»; твори О. Стефановича «Різдво», «Різдвяна казка», «Різдвяне», «Свіжеєсіно, ясла кленові», «Коляда»; цими мотивами сповнені поезії Б. Лепкого Циклу «На свята»; цикл поезій О. Олеся «Щороку», куди увійшло 48 віршів, пов´язаних з календарною циклічністю у природі; різдвяними мотивами пройняті поезії І. Калинця, особливо збірка «Відчи-нення Вертепу», цикл «Різдвяне алогійне».

 

 

Дійства календарної обрядовості описані також в українській прозі, зокрема у творах М. Гоголя «Ніч перед Різдвом», «Травнева ніч» та ін.; у повістях М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», П. Мирного «Морозенко»; оповіданнях О. Пчілки «Збентежена вечеря (Різдвяна пригода)», М. Черемшини «На Купала, на Івана», «Коляда», «Писанки» (збірка «Верховина») та нарисах «Йордан», «Колядникам науки»; повістях К. Гриневичевої «Шестикрилець» та «Шоломи в сонці»; романах С. Скляренка «Святослав», «Володимир». Картини чи мотиви святкування календарної обрядововсті є вкрапленнями у багато сучасних творів історичної прози І. Білика, П. Загребель-ного, Р. Іваничука. Вони зустрічаються й у драматургії. Окрім опери С. Писаревського «Купала на Івана», найяскравішими прикладами є мелодрама Т. Шевченка «Назар Стодоля», де детально відтворено різдвяний обряд; з сучасних творів — драма М. Стельмаха «На Івана Купала».