Закон Оукена 1 страница

Через циклічне безробіття нація втрачає частину реального ВВП, що економіка здатна продукувати за повної зайнятості. А. Оукен емпіричним шляхом виявив, що країна може втрачати від 2% до 2,5 % обсягу природного ВВП, коли фактичний рівень безробіття є на 1% вищий, ніж природна норма безробіття. У сучасній макроекономіці така залежність відома як закон Оукена. Економічні втрати суспільства через циклічне безробіття у абсолютному вираженні характеризує різниця між природним та фактичним реальним ВВП (абсолютна величина «ВВП – розриву»).

Що більше циклічне безробіття, то більша абсолютна величина «ВВП – розриву». Це стосується й відносної величини «ВВП – розриву» (ліва частина рівняння), яку згідно з законом Оукена, обчислюють так:

(Y* – Y) : Y* = b (U – U*),

де Y* та Y – природний та фактичний обсяг національного виробництва ,

U* та U – природна норма та фактичний рівень безробіттяі;

bкоефіцієнт чутливості фактичного ВВП до динаміки циклічного безробіттякоефіцієнт Оукена.

Для розвинутих країн коефіцієнт Оукена становить 2 – 2,5%. Припустимо, що цей коефіцієнт сягає 2%, фактичний рівень безробіття – 7%, його природна норма – 5%. Отже, відставання фактичного ВВП від природного ВВП становить: 2 х (7- 5) = 4%. Якщо природний ВВП 1000 гр.од., фактичний ВВП становить 960 гр.од. Країна недоотримує через циклічне безробіття товарів на суму 40 гр.од. У США економічні втрати через циклічне безробіття - це мільярди доларів.

Для певних цілей визначають вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП у країні. Це можна зобразити таким рівнянням:

(У1 – У0): У0 = 3 – 2 (U1 – U0),

де: У1 та У0 – реальний ВВП у поточному та попередньому році відповідно;

U1 та U0 – рівень фактичного безробіття у поточному та попередньому роках відповідно.

Якщо темп зростання реального ВВП 3%, рівень фактичного безробіття не змінюється і тяжіє до його природної норми. Темп зростання реального ВВП у 3% уважають темпом економічного зростання. У разі підвищення рівня фактичного безробіття на 1%, реальний ВВП країни скорочується на 2%.

Закон Оукена акцентує увагу на тісних взаємозв’язках між товарним ринком і ринком праці та дозволяє зрозуміти, чому безробіття є складною і болючою економічною проблемою для кожної нації. Утім, циклічне безробіття – це дещо більше, ніж економічна проблема. Це вкрай несприятливе соціальне явище. Депресивний стан економіки штовхає частину людей у безробіття, а безробіття – до втрати кваліфікації, самоповаги, моралі тощо. Робота ж дає «…надію на краще матеріальне та соціальне становище, … робота – це перепустка до свободи і кращого життя» (К. Макконнелл і С. Брю).

 

12.2.4. Ринок праці та його формування в перехідних економіках

У ринковій економіці існують різні ринки праці – професійні, галузеві, регіональні. Сукупність усіх ринків праці, що функціонують в економіці, творить національний ринок праці (далі - ринок праці). Ринок праці є елементом ринку ресурсів, він тісно взаємозв’язаний із ринком товарів і послуг. Роль ринку праці в економіці насамперед визначена формуванням зайнятості населення та його доходів у формі заробітної плати.

Становлення ринку праці розпочалося в доіндустріальну добу із переходом до товарного виробництва та поширенням найманої праці. В європейських країнах у ХУШ ст. на одного «самозайнятого» працівника припадало двадцять найманих працівників. М. Туган – Барановський акцентував на тому, що становлення ринку праці – одна з головних передумов розвитку ринкової економіки. Розвиток ринкової економіки вимагав залучення у господарство усе більшої кількості найманої праці. Ринок праці став тим механізмом, що забезпечив задоволення цієї потреби.

Згідно з конвенціями Міжнародної організації праці, ринок праці – це система відносин між працедавцями та працівниками, які разом ведуть переговори (індивідуальні або колективні) з приводу умов праці та заробітної плати. Водночас ринок праціце сукупність каналів залучення праці в економіку, механізм взаємодії працедавців та працівників з приводу купівлі – продажу послуг праці. На ринку праці домогосподарства пропонують послуги праці, а ділові підприємства та держава як працедавці задовольняють свій попит у послугах праці. У процесі взаємодії попиту і пропозиції праці установлюється ринкова ціна праці - рівноважна ставка заробітної плати, що узгоджує інтереси працедавців й працівників.

Забезпечення купівлі – продажу послуг праці та визначення їх ринкової ціни є головними функцями ринку праці. До того ж ринок праці: 1)збалансовує попит та пропозицію праці; 2)через механізм наймання працівників сприяє зайнятості й доходам населення; 3)забезпечує розподіл та перерозподіл робочої сили, стимулює зміни її структури.

Ключовими умовами функціонування ринку праці є: особиста свобода найманих працівників; свобода вибору ними роботи і способу життя; свобода вибору працедавців у процесі наймання працівників.

Ринкова ставка заробітної плати і обсяг зайнятості формуються у процесі взаємодії попиту і пропозиції праці. У разі підвищення або зниження ставки заробітної плати попит на працю зменшується чи збільшується відповідно. Тому крива попиту на працю спадна. Крива пропозиції праці натомість висхідна, бо з підвищенням ставки заробітної плати пропозиція праці збільшується.

Крива D та крива S на рис.5.1, стосуються сукупного попиту та сукупної пропозиції праці. Через їх взаємодію установлюється загальнонаціональна ставка заробітної плати. До того ж у сучасній макроекономіці розглядають реальну ставку оплати праці, - номінальну ставку, скориговану на рівень цін.

Попит на працю є похідним від сукупного попиту на товари і залежить від продуктивності праці. Фірми наймають нових працівників, доки ставка реальної заробітної плати не зрівняється із граничним продуктом праці. Пропозиція праці визначається чисельністю працездатного населення та його економічною активністю. На рішення домогосподарств щодо пропозиції праці істотно впливає вибір «праця – відпочинок».Поцінування відпочинку збільшує «попит» домогосподарств на вільний час, і пропозиція праці зменшуються. Тому багатше населення нерідко залишає ринок праці, бо обирає відпочинок.

У аналізі рівноваги ринку праці поєднують попит та пропозицію праці За рівноважної ставки заробітної плати(W* – рис. 5.1)попит і пропозиція праці у економіці кількісно однакові – перебувають у рівновазі.. За будь – якої іншої ставки заробітної плати виникає надлишок або нестача пропозиції праці. За ставки заробітної плати W1 виникає надлишок пропозиції, і частина дорослого населення, що бажає працювати, не отримує роботи. За ставки заробітної плати W2 через нестачу пропозиції фірми не здатні повністю задовольнити попит на послуги праці.

Між економістами тривалий час точиться дискусія з приводу того, чи здатний ринок праці cамостійно досягати рівноваги за повної зайнятості.

Згідно із класичним підходом до ринку праці, у разі надлишку чи нестачі пропозиції праці, починає діяти механізм, що змінює ставку заробітної плати і відновлює рівновагу за повної зайнятості. Втручання з боку уряду, аби відновити повну зайнятість, не потрібне. Неповна зайнятість усувається автоматично ринковим механізмом. За кейнсіанським підходом ринок праці повільно пристосовується до зміни сіввідношення попиту і пропоззиції та не здатний ефективно діяти без державного регулювання.

Сучасний ринок праці у розвинутих країнах зазнає істотного впливу з боку держави, яка забезпечує його законодавче регулювання й соціальний захист найманих працівників. Проте ринок праці має відзначатися належною професійно –кваліфікаційною, регіональною, а в умовах глобалізації й міжнародною мобільністю. «Блокування» механізму ринку праці державою або трудовими спілками унеможливлює вирішення цього питання. Тому набирає сили тенденція до флексибілізації ринку праці - запровадження гнучкішої моделі ринку праці та ліберальнішої системи його регулювання. У цих умовах зростає роль індивідуальних трудових угод, послаблюється роль колективних угод й трудових спілок. Флексибілізація не означає повну відмову від регулювання ринку праці та соціального страхування працівників, бо це здатне привести до соціальних потрясінь. Інші питання щодо зайнятості на часі у перехідних економіках.

У більшості країн з перехідною економікою становлення ринку праці розпочалося в умовах зростання безробіття через спад виробництва, звуження державного сектору, зміни структури й механізму розподілу робочої сили. Тому безробіття зросло, а реальна заробітна плата зменшилася. До того ж неоднаковою виявилася швидкість формування ринку праці у різних країнах.

На формування ринку праці істотно впливають ринкові перетворення, розвиток приватного сектору, політика зайнятості. Ключовими умовами формування ринку праці у перехідних економкахє: належний розвиток приватного сектору, насамперед малих і середніх фірм, динамічні зміни структури робочої сили, розвиток інститутів зайнятості, її ефективне регулювання державою.

Завданнями політики зайнятості у перехідних економіках, поряд із зниженням рівня безробіття, є: 1) управління структурними змінами у сфері зайнятості, переміщення працівників у галузі, що визначають динаміку і ефективність економіки; 2) стимулювання професійної підготовки та перепідготовки населення через збільшення попиту на нові види праці; 3) соціальна підтримка безробітних. Із поглибленням ринкових перетворень першочергової ролі набуває активна політика на ринку праці. Вона спрямована на створення нових робочих місць, професійну перекваліфікацію населення, реструктуризацію робочої сили.

 

12.3. Поняття та види інфляції. Методи боротьби з інфляцією

12.3.1. Види та наслідки інфляції

Інфляція є ще однією істотною формою прояву макроекономічної нестабільності. Інфляція – це зростання загального рівня цін упродовж певного відтінку часу, що супроводжує знецінення національної грошової одиниці.

Рівень інфляції оцінюють на підставі індексів цін – індексу споживчих цін, дефлятора ВВП, індексу промислових цін тощо. Індекси цін беруть до уваги й для визначення темпу інфляції. Темп інфляції характеризує підвищення загального рівня цін у відсотках:

Темп інфляції = (Рt – Рt -1): Рt -1 х 100%,

де Рt та Рt-1 –- рівень цін у аналізованому та у попередньому році

Якщо темп інфляції не перевищує 10 відсотків за рік, інфляцію уважають помірною. За галопуючої та гіпервисокої інфляції темп зростання цін становить кілька десятків чи сотень відсотків за рік або місяць відповідно. Інфляцію, що не спричиняє зміну відносних цін, уважають збалансованою. За незбалансованої інфляції структура цін змінюється. Інфляцію називають інерційною, коли її темп з року в рік сталий, та висхідною, якщо зростання цін пришвидшується. Відповідно до сподівань економічних суб’єктів виокремлюють передбачувану та непередбачувану інфляцію.

Негативні наслідки непередбачуваної незбалансованої інфляції є для суспільства найвідчутнішими. Що вищий темп інфляції, то істотніші негативні наслідки інфляції: зниження ефективності цінового механізму, бо зростання цін послаблює їх здатність виконувати інформаційну функцію. Спотворені інфляцією цінові сигнали індукують економічну невизначеність, унеможливлюють ухвалення раціональних економічних рішень; перерозподіл доходів і майна між різними групами населення. До того ж у невигідному становищі опиняються особи із фіксованими грошовими доходами – пенсіонери, студенти, працівники бюджетної сфери. Інфляція знижує їх реальні доходи, що зменшує кількість товарів, які можна купити за грошові доходи. Перероподільчі наслідки інфляції здатна посилювати держава у разі надмірної емісії грошей. У цей спосіб держава обкладає суспільство «інфляційним податком»; дестабілізація грошового обігу та зниження ефективності виробництва через знецінення грошей та послаблення мотивації праці. Це стосується особливою мірою гіперінфляції, що чинить хаос в економіці таі унеможливлює виконання грошима, що швидко знецінюються, своїх функцій. Ще більше погіршує ситуацію намагання суб’єктів якомога швидше позбутися грошей. Досвід засвідчує, що гіперінфляція нерідко є наслідком прорахунків у монетарній політиці.

Чимало вчених наголошують на позитивних наслідках інфляції.На їхню думку, за зростання цін на 2 – 4% за рік економіка тяжіє до повної зайнятості та обсягу виробництва на рівні природного ВВП.

 

12.3.2. Інфляція попиту та інфляція пропозиції

Теорія інфляції почала формуватисяу ХУШ ст. з появою кількісної теорії грошей. Згідно з кількісною теорію грошей будь – яке збільшення кількості грошей в обігу тягне за собою зростання рівня цін. На початку ХХ ст.. ця теорія отримала поштовх для розвитку, оскільки І.Фішер запропонував знамените кількісне рівняння обміну:

М V = Р У

– грошова маса, V - швикість обігу грошей, Р – рівень цін, У – фізичний обсяг виробництва).

Кількісне рівняння обміну, поряд із гаслом «гроші мають значення», стало наріжним каменем монетаризму у ХХ ст. та монетаристської концепції інфляції. Ще до появи монетаризму Дж. М. Кейнс запропонував пояснення інфляції, виходячи з теорії інфляційного розриву. Зрештою, стало очевидним, що інфляція має низку джерел, тому більшість економістів нині спираються на багатофакторну концепцію інфляційного процесу. До того ж їхня увага зосереджена на вивченні двох типів інфляції – інфляції попиту та інфляції пропозиції.

Інфляція попиту – це зростання загального рівня цін через швидше збільшення сукупного попиту порівняно із збільшенням виробничого потенціалу. Йдеться про інфляцію, яка простежується за нестачі національного продукту на тлі високої платоспроможності населення.. За інфляції попиту наявна в економіці кількість грошей «полює» на значно менший обсяг товарів і послуг. Таку інфляцію, поряд з бюджетним дефіцитом та надмірною емісією грошей, здатні індукувати інфляційні очікування економічних суб’єктів. Що ближча економіка до повної зайнятості та що більший розрив між грошовою масою і обсягом реального ВВП, то вищий темп інфляції попиту.

Інфляція пропозиції – це підвищення загального рівня цін через зростання витрат виробництва в умовах неповної зайнятості ресурсів. Така інфляція, зокрема, є неминучою за збурення сукупної пропозиції – її раптового звуження, спричиненого подорожчанням ресурсів і пов’язаним з цим зростанням витрат виробництва.

Джерелами інфляції пропозиції нерідко є підвищення оплати праці чи цін на енергоносії, насамперед на нафту. Таку інфляцію здатні «підгодовувати» й монополізація окремих ринків та інфляційні очікування фірм. Графічний аналіз інфляції пропозиції здійснюють переміщенням вліво кривої короткострокової сукупної пропозиції. Для графічного аналізу інфляції попиту переміщують вправо криву сукупного попиту. До того ж розглядають тільки проміжний та класичний відрізки кривой сукупної пропозиції. Цей аналіз нескладно опрацювати самостійно. Кращому засвоєнню інфляції попиту сприятиме й пошук відповідей на такі питання. Що відбувається в економіці, коли реальний ВВП перевищує сукупний попит? Чи сприяє надлишок національного виробництва зростанню цін?

 

12.3.3. Крива Філіпса. Дезінфляція

Ще у першій половині ХХ ст.. стало очевидним, що між інфляцією та безробіттям існує обернений зв’язок. Утім пояснення цього дав в науковій статті А. Філіпс у 1958 р. Узагальненням емпіричних даних Великої Британії за 1861 – 1957 рр. вчений зробив висновок: у періоди низького безробіття темп зростання номінальної оплати праці та темп інфляції є високими, і навпаки – високе безробіття поєднується з низькими темпами збільшення грошової оплати праці та зростання цін. У 1960 р. обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям підтвердили П. Семюелсон та Р. Солоу, узагальнивши фактичні дані США.

Графічний інструментарій аналізу оберненого зв’язку між інфляцією і безробіттям містить ранню і сучасну криві Філіпса (останню відображає рис. 12.2). Криві із спадним нахилом на рис. 12.2 стосуються короткострокового періоду, вертикальна пряма – довгострокового періоду. Сучасна крива Філіпса дозволяє зрозуміти, що: по перше, обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям простежується тільки у короткостроковому періоді; по друге, у довгостроковому періоді за будь – якого темпу інфляції економіка тяжіє до природної норми безробіття; по третє, крива Філіпса у короткостроковому періоді здатна переміщуватися вгору. Це відбувається у випадку збурення сукупного попиту чи сукупної пропозиції і пов’язаної з цим висхідною інфляцією. За інерційної інфляції крива Філіпса є стабільною.

Згідно з сучасною кривою Філіпса, уряд країни у короткостроковому періоді стоїть перед вельми непростим вибором між інфляцією та безробіттям. В жодної нації немає можливості поєднати низьку інфляцією із низьким безробіттям.

Аналіз зв’язку між інфляцією та безробіттям засвідчив, що у сучасній економіці безробіття зрештою повертається до природної норми. Точку зору, згідно з якою безробіття має тенденцію повертатися до свого рівня за повної зайнятості, називають гіпотезою природної норми безробіття.

Нагадаємо, що для подолання високого безробіття уряд спирається на стимулювальну макроекономічну політику. Високій інфляції здатна протидіяти стримувальна макроекономічна політика – дезінфляція. Дезінфляція спрацьовує за порівняно невисоких темпів інфляції і до того ж вимагає від країни «пожертви» у вигляді певного відсотка реального ВВП заради зниження інфляції. Розвинутим країнам для зниження інфляції на 1% доводиться жертвувати близько 5% національного продукту. За гіперінфляції нерідко єдиним способом боротьби з роздутими цінами є нуліфікація – вилучення з обігу старих грошей і заміна їх новими грошима. Аби протидіяти зниженню через інфляцію реальних доходів населення уряди країн в останні десятиліття нерідко вдавалися до індексації грошових доходів – підвищення номінальних доходів відповідно до темпу інфляції.

 

Контрольні запитання

1. Які теорії ділових циклів склалися в економічній науці?

2. Чому за наявності вакансій в економіці завжди існує безробіття?

3. Що впливає на природну норму безробіття?

4. Які чинники знижують безробіття в перехідних економіках?

5. Які соціально – економічні наслідки інфляції?

6. Чому жодна нація у короткостроковому періоді не здатна досягнути низького безробіття та низької інфляції?

7. Які мета та економічна «ціна» дезінфляції?

 

Тестові завдання

1. Прихильники екстернальних теорій ділових циклів шукають їх причини у коливаннях:

а) обсягу інвестицій в економіку;

б) кількості грошей в обігу;

в) сподівань економічних субєктів;

г) темпів науково - технічного прогресу.

2. Що не характеризує фазу спаду:

а) зменшення попиту на робочу силу;

б) зменшення запасів товарів на складах фірм;

в) звуження інвестицій фірм;

г) звуження споживчих видатків домогосподарств.

3. Що не стосується ділового циклу:

а) у фазі спаду зайнятість і доходи населення звужуються;

б) у фазі піднесення споживчі видатки домогосподарств зростають;

в) діловий цикл насамперед зачіпає галузі важкої промисловості;

г) діловий цикл насамперед зачіпає галузі, що виробляють товари поточного вжитку.

4. Якого постулату не поділяє більшість економістів:

а) економічні коливання відбуваються через відхилення фактичного ВВП від природного ВВП;

б) економічні коливання відбуваються через коливання унаслідок певних чинників природного ВВП;

в) ціни у короткостроковому періоді є негнучкими;

г) ціни є цілком гнучкі у довгостроковому періоді.

5. До причин негнучкості заробітної плати не належить:

а) діяльність трудових спілок;

б) недостатній сукупний попит;

б) законодавче установлення мінімальної заробітної плати;

г) контрактна система наймання працівників.

6. Звуження сукупного попиту спричиняє зростання:

а) природного безробіття;

б) циклічного безробіття;

в) фрикційного безробіття;

г) структурного безробіття.

7. Економісти пояснюють зростання рівня безробіття у європейських країнах в останні десятиліття насамперед:

а) діяльністю трудових спілок;

б) зменшенням попиту на кваліфіковану працю;

в) законом про мінімальну заробітну плату;

г) щедрими виплатами безробітним.

8. Яка ознака не стосується сфери зайнятості у транзитивній економіці:

а) концентрація робочої сили у державному секторі;

б) формування нової структури зайнятих;

в) формування ринку праці та його інфраструктури;

г) концентрація робочої сили у приватному секторі.

9. Через негнучкість заробітної плати у сучасній економіці виникає:

а) приховане безробіття;

б) фрикційне безробіття;

в) циклічне безробіття;

г) вимушене безробіття.

10. Стан сфери зайнятості оцінюють насамперед на підставі:

а) кількості зайнятих;

б) кількості робочої сили;

в) рівня безробіття;

г) тривалості безробіття.

11. Що не належить до цілей державного регулювання ринку праці у перехідній економіці:

а) регулювання структурних змін у робочій силі;

б) сприяння працевлаштуванню безробітних;

в) адміністративний розподіл робочої сили;

г) соціальне страхування безробітних.

12. Закон Оукена відображає залежність між:

а) динамікою природного ВВП і природного безробіття;

б) динамікою фактичного ВВП і фактичного безробіття;

в) динамікою природного ВВП і фактичного ВВП;

г) динамікою фактичного безробіття і природного безробіття.

13. Що не належить до заходів активної політики на ринку праці:

а) регулювання структурних змін у робочій силі;

б) сприяння працевлаштуванню безробітних;

в) сприяння професійній перепідготовці населення;

г) соціальне страхування безробітних.

14. Формування ринку праці у перехідній економіці пришвидшує усе зазначене, окрім:

а) зростання ролі держави у формуванні оплати праці;

б) розвиток малого і середнього бізнесу;

в) підвищення ролі приватного сектору в економіці;

г) підвищення ефективності державного регулювання зайнятості.

15. Найістотнішими є негативні наслідки:

а) збалансованої очікуваної інфляції;

б) незбалансованої неочікуваної інфляції;

в) помірної збалансованої інфляції;

г) галопуючої збалансованої інфляції.

16. Більшість економістів розглядають сучасну інфляцію як:

а) грошове явище;

б) наслідок інфляційного розриву видатків;

в) наслідок прорахунків у економічній политиці;

г) багатофакторний процес.

17. До джерел інфляції попиту не належить:

а) надмірне зростання грошової маси;

б) бюджетний дефіцит;

в) спіраль «зарплата – ціни»;

г) очікування домогосподарств щодо майбутніх цін.

18. До джерел інфляції пропозиції не належить:

а) надмірне зростання грошової маси;

б) підвищення цін на ресурси;

в) спіраль «зарплата – ціни»;

г) монополізація товарних ринків.

19. Яке твердження правильне:

а) у розвинутих країнах робоча сила зосереджується переважно у сфері матеріального виробництва, а не у сфері послуг;

б) згідно з сучасною кривою Філіпса країна має вибір між інфляцією і безробіттям тільки у короткостроковому періоді;.

в) в умовах інфляції уряди вдаються до дезінфляції для протидії зниженню реальних доходів;

г) у перехідній економіці посилюється адміністративний розподіл праці.

20. Яке твердження неправильне:

а) за законом Оукена зростання циклічного безробіття на 1% звужує фактичний ВВП порівняно з його природним рівнем на 2 – 2,5%;

б) рівень безробіття характеризує відсоток безробітних у робочій силі;

в) крива Філіпса у короткостроковому періоді переміщується вгору у разі інерційної інфляції;

г) для зниження темпу інфляції на 1% розвинутим країнам доводиться жертвувати 5% обсягу ВВП.

 

Задачі

1. На підставі даних, пропонованих у таблиці, обчисліть показники сфери зайнятості у певній країні.

Показники сфери зайнятості певної країни (умовні дані).

Показники Перший рік Другий рік
Працездатне населення
Робоча сила, млн. чол.
Безробітні, млн. чол. 4.5 4.0
Зайняті, млн. чол.    
Рівень безробіття, %    
Коефіцієнт участі в робочій силі, %    
Рівень зайнятості, %    

 

2. Розрахуйте загальний рівень безробіття та рівень циклічного безробіття у певній країні за таких умов: чисельність робочої сили – 26 млн. чол., зайняті – 23 млн. чол., природна норма безробіття – 6%, чисельність прихованого безробіття – 1.5 млн. чол.

3. На підставі даних задачі 2 обчисліть абсолютну і відносну величину розриву ВВП у країні, якщо природний ВВП становить 550 млрд. гр. од., а коефіцієнт Оукена – 2%.

4. На підставі пропонованих даних обчисліть рівень безробіття у певній країні.

Чисельність населення, млн. осіб____________________________45

Населення у віці до 16 років та особи,

які перебувають у тривалій ізоляції, млн. осіб_________________ 11

Особи, які вибули із складу робочої сили, млн. осіб____________ 12

Природний ВВП, млрд. гр. од._____________________________ 420

Фактичний ВВП як відсоток природного ВВП_________________95

Природна норма безробіття,% _______________________________5.

 

5. Індекс споживчих цін у певній країні в першому році становив 105%. Споживчий кошик містить два товари, частка видатків на купівлю першого товару і другого товару у видатках покупців 60 і 40% відповідно. Обчисліть темп інфляції у країні у другому році, якщо ціна першого товару підвищилася на 10%, а ціна другого товару- на 15%.

6. Індекс споживчих цін у певній країні у першому році становив 110%, у другому році зменшився на 3%, у третьому році підвищився на 15% порівняно із першим роком. Визначте темп інфляції у другому та у третьому роках щодо першого року.

 


ТЕМА 13. МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

13.1. Суть, знаряддя та види фіскальної політики

13.1.1. Суть фіскальної політики. Доходи та видатки державного бюджету як основні знаряддя фіскальної політики

13.1.2. Способи збалансування дефіцитного державного бюджету (для самостійного опрацювання)

13.1.3. Дискреційна фіскальна політика та її види

13.1.4. Недискреційна фіскальна політика. Ефект витіснення (для самостійного опрацювання)

13.2. Суть, знаряддя та види монетарної політики

13.2.1. Суть та знаряддя монетарної політики

13.2.2. Види монетарної політики. Політика дорогих і дешевих грошей.

13.2.3. Передавальний механізм та ефективність монетарної політики (для самостійного опрацювання)

13.3. Інші види макроекономічної політики: зовнішньторговельна політика та політика доходів

13.3.1. Зовнішньоторговельна політика та її знаряддя

13.3.2. Види зовнішньоторговельної політики: протекціонізм та фритредерство

13.3.3. Політика доходів (для самостійного опрацювання)

 

13.1. Суть, знаряддя та види фіскальної політики

13.1.1. Суть фіскальної політики. Доходи та видатки державного бюджету як основні знаряддя фіскальної політики

Фіскальна, або бюджетно-податкова політика, – це заходи уряду, спрямовані на досягнення природного обсягу виробництва та повної зайнятості чи зниження інфляції з допомогою зміни обсягу і структури державних видатків або/та рівня оподаткування. Основними знаряддями фіскальної політики є бюджетні доходи та видатки.