Інфлювання та дефлювання ВВП. 1 страница

Індекси цін використовують для зведення багатьох номінальних змінних до реальних — номінального ВВП до реального, номінальної зарплати до реальної тощо. Наприклад, реальний ВВП можна обчислити в такий спосіб:

Звідси випливає, що дефлятор ВВП — це відношення номінального ВВП до реального. Темп зростання реального ВВП дорівнює темпові зростання номінального ВВП мінус значення дефлятора ВВП:

Темп зростання реального ВВП =

=Темп зростання номінального ВВП - дефлятор ВВП.

Зведення номінального ВВП до реального відбувається через інфлювання та дефлювання. Якщо дефлятор ВВП більший за одиницю, зведення номінального ВВП до реального називають дефлюванням. Дефлювання — це зменшення номінального ВВП до розмірів реального. Якщо дефлятор ВВП менший за одиницю, зведення номінального ВВП до реального називають інфлюванням. Інфлювання — це збільшення номінального ВВП до розмірів реального.

У базовому році номінальний і реальний ВВП дорівнюють один одному, бо дефлятор ВВП дорівнює одиниці. Оскільки у другій половині ХХ ст. ціни щорічно зростали, то для років, що йдуть після базового, дефлятор ВВП більший за одиницю, для років, що передують базовому, — менший за одиницю.

Контрольні запитання

1. Яка відмінність між номінальним та реальним ВВП?

2. Що засвідчує значення ВВП-розриву?

3. Що не враховують під час обчислення ВВП?

4. Назвіть методи обчислення ВВП.

5. Які показники сфери зайнятості Ви знаєте? Як їх визначити?

6. Розкрийте зміст понять „повна зайнятість” та „природна норма безробіття”

7. У чому відмінність індексів цін Леспейреса та Пааше?

8. Проаналізуйте інфлювання та дефлювання ВВП.

Тестові завдання

1. Валовий внутрішній продукт – це:

а) ринкова вартість усіх проданих у країні кінцевих товарів і послуг за певний проміжок часу, зазвичай, рік;

б) ринкова вартість усіх вироблених у країні кінцевих та проміжних товарів і послуг, за певний проміжок часу, зазвичай, рік;

в) кількість усіх вироблених у країні кінцевих та проміжних товарів і послуг, за певний проміжок часу, зазвичай, рік;

г) ринкова вартість усіх вироблених у країні кінцевих товарів і послуг, за певний проміжок часу, зазвичай, рік;

2. Яке твердження неправильне:

а) амортизація показує вартість капіталу, спожитого у процесі виробництва;

б) НД менший за ВНП на величину непрямих податків і амортизації;

в) під час обчислення ВВП із вартості кінцевих товарів і послуг вираховують додану вартість, створену на кожній стадії виробництва товарів і послуг;

г) збільшення запасів споживчих товарів на кінець періоду означає, що не вся вироблена у країні споживча продукція реалізована у даному періоді;

3. Яка з названих величин не використовують у процесі визначення національного доходу:

а) прибуток корпорацій;

б) заробітну плату;

в) доходи іноземців, отриманих на території даної країни;

г) рентні доходи.

4. Рівень безробіття визначають як відношення:

а) чисельності безробітних до чисельності зайнятих;

б) чисельності непрацюючих до робочої сили;

в) чисельності безробітних до чисельності працездатного населення;

г) чисельності безробітних до чисельності робочої сили.

5. Що не є компонетном ВВП, обчисленого як сума доходів:

а) внески на соціальне страхування та пенсійне забезпечення;

б) ПДВ;

в) амортизація;

г) проценти по державному боргу.

6. Чисті факторні доходи є різницею між:

а) прибутком фірми й амортизацією;

б) доходами, отриманими громадянами даної країни за кордоном, і доходами, отриманими іноземцями у цій країні;

в) виторгом від реалізації продукції та матеріальними витратами на виробництво і реалізацію продукції;

г) валовим національним продуктом та національним доходом;

7. Яке твердження неправильне:

а) ВВП, дещо занижує ринкову вартість виготовлених у країні товарів і послуг, оскільки не враховує виробництво продукції в натуральному господарстві;

б) якщо ВВП більший, ніж ВНП, то чисті факторні доходи є від’ємною величиною;

в) національний дохід можна отримати внаслідок вирахування із ВВП непрямих податків і амортизації;

г) різниця між ВВП та амортизацією становить ЧВП;

8. Інвестиції як компонент ВВП охоплюють:

а) відрахування на споживання капіталу;

б) купівлю виробничого обладнання;

в) будівництво фірмою житла для своїх працівників;

г) усі відповіді правильні.

9. Виберіть правильне твердження:

а) усе доросле населення працездатного віку становить робочу силу країни;

б) зменшення номінального ВВП до розмірів реального називається інфлюванням;

в) за повної зайнятості сума фрикційного та структурного безробіття дорівнює циклічному безробіттю;

г) у базовому році дефлятор ВВП дорівнює одиниці.

10. Державні трансферні платежі – це:

а) заробітна плата працівникам державного апарату управління;

б) видатки держави на підтримання малозабезпечених верств населення;

в) державне фінансування розвитку освіти та науки;

г) стипендії для обдарованих студентів з іменних приватних фондів;

д) пенсії з особистих пенсійних рахунків.

11. Що не є компонентом ВВП, обчисленого за методом кінцевого використання:

а) амортизаційні відрахування;

б) чисті інвестиції;

в) видатки домогосподарств на товари тривалого користування;

г) заробітна плата, нарахована найманим працівникам.

12. Усі перераховані нижче показники є елементами ЧВП за винятком:

а) амортизації;

б) чистих інвестицій;

в) споживчих видатків;

г) експорту товарів і послуг.

13. Повна зайнятість означає:

а) все населення працездатного віку має оплачувану роботу;

б) в країні відсутнє циклічне безробіття;

в) сума фрикційного та структурного безробіття дорівнює нулю;

г) усе населення країни, яке хоче і може працювати, забезпечене роботою.

14. Від’ємна різниця між ВВП та ВНП означає:

а) резиденти даної країни отримали більше доходів за кордоном, ніж іноземці отримали на території цієї країни;

б) іноземці отримали на території даної країни більше доходів, ніж резиденти цієї країни одержали за кордоном;

в) чисті іноземні факторні доходи дорівнюють нулю;

г) економіка даної країни є закритою.

15. Яке твердження неправильне:

а) якщо ВВП-розрив більший за нуль, то це означає, що в країні існує циклічне безробіття;

б) природна норма безробіття є сумою фрикційного та структурного безробіття;

в) за повної зайнятості фактичний рівень безробіття завжди менший від його природної норми;

г) ті, хто втратив роботу внаслідок спаду в економіці, формує категорію циклічного безробіття.

16. Якщо в економіці наявне загальне падіння обсягу виробництва, то:

а) фактичне безробіття більше від природного;

б) циклічне безробіття більше від фактичного;

в) фактичне безробіття менше від природного;

г) фактичне безробіття дорівнює природному;

д) фактичне безробіття дорівнює сумі структурного та фрикційного безробіття.

17. Повну зайнятість забезпечують в умовах:

а) раціонального розподілу робочої сили;

б) використання робочої сили за професією;

в) відсутності безробіття;

г) відсутності циклічного безробіття.

18. Що не враховують під час обчисленні ІСЦ:

а) видатки споживачів на товари тривалого користування, виготовлені у даній країні;

б) експорт товарів і послуг;

в) імпорт товарів;

г) видатки споживачів на послуги.

19. У процесі обчислення ІСЦ враховують:

а) амортизаційні відрахування;

б) видатки на купівлю верстатів машин устаткування;

в) експорт товарів та послуг;

г) споживчі видатки домогосподарств.

20. Що не враховують під час обчислення дефлятора ВВП:

а) витрати фірм на придбання устаткування;

б) виробниче та житлове будівництво;

в) споживчі видатки домогосподарств;

г) імпорт товарів і послуг.

21. Яке твердження неправильне:

а) якщо дефлятор ВВП дорівнює 2, то номінальний ВВП удвічі більший за реальний ВВП;

б) ІСЦ є індексом зі змінними вагами, а дефлятор ВВП – з постійними;

в) якщо ВВП-розрив зі знаком мінус, то економіка перебуває у фазі спаду;

г) у базовому році номінальний та реальний ВВП рівні між собою.

Задачі

1. Економіка певної країни характеризується такими показниками: ВВП – 5000 гр.од.; державні закупівлі товарів та послуг – 900 гр.од., невиробничі фінансові операції – 100 гр.од., експорт – 200 гр.од., імпорт – 350 гр.од.; валові інвестиції – 400 гр.од.,; відрахування на споживання капіталу – 300 гр.од. Обчисліть обсяг споживчих видатків у даній країні.

2. Обчисліть величину національного доходу певної країни, якщо відомо, що ВНП даної країни становив 1500 гр.д.; валові інвестиції – 500 гр. од., а чисті інвестиції – 350 гр. од.; податок на додану вартість – 50 гр. од, ; мито – 25: податок на доходи фізичних осіб – 20 гр. од., а юридичних – 30 гр. од.; акцизний збір – 15 гр. од.

3. Припустімо, що у країні функціонує лише три виробничі підприємства: хлібопекарня, автобусний завод та швейна фабрика. Упродовж року хлібопекарня виготовляє 2000 хлібин і за ціною 1 гр. од. за буханець реалізує його підприємствам роздрібної торгівлі. Торговельна націнка підприємств роздрібної торгівлі становить 15% ціни товару. Щороку у даній країні випускають 500 автобусів за ціною 1500 гр. од., з яких 30% – експортують. Імпорт устаткування склав – 600 гр. од. Видатки працівникам бюджетного сектора економіки – 1350 гр. од, пенсії та допомога з безробіття – 150 гр. од. Обчисліть ВВП цієї країни та його структуру.

4.Обчисліть ВВП країни за розподільчим методом, якщо нарахована заробітна плата становить 500 гр.од., внески на соціальне страхування та пенсійне забезпечення – 75 гр.од.; податкові надходження до зведеного бюджету країні дорівнюють 200 гр.од., з яких 60% забезпечують прямі податки, а решту – непрямі; рентні платежі – 30 гр.од.; чисті іноземні факторні доходи – 15 гр.од.; балансова вартість основного капіталу країни 600 гр.од., щорічна норма амортизації – 10%. Підприємства цієї країни емітували облігацій на суму 1000 гр. од. зі щорічним доходом – 10%.

5.ВВП країни становить 5000 гр.од. Виробіток одного зайнятого – 50 гр.од. Робоча сила країни – 1500 осіб. У домашньому господарстві зайнято 150 осіб, чисельність пенсіонерів та інвалідів – 60. Обчисліть рівень безробіття у даній країні. Якщо природна норма безробіття 5%, якою є величина природного ВВП?

6.Коефіцієнт участі в робочій силі становить 0,8. Чисельність населення країни 3000 осіб, у тому числі дітей до 16 років – 400 осіб, а людей похилого віку – 200. Кожен зайнятий виробляє продукції на суму 70 гр.од. Величина фрикційного безробіття – 15 осіб, структурного – 29 осіб, циклічного – 10 осіб. Обчислість величину фактичного та природного ВВП. Визначте величину ВВП-розриву.

7. Чисельність населення країни – 3000 осіб; перебуває у спецзакладах – 90 осіб, діти до 16 років становлять 1/3, а люди пенсійного віку 1/5 загальної кількості населення. Унаслідок економічної кризи впродовж року втратили роботу 200 осіб і марно намагаються її знайти. 150 осіб звільнилися з роботи через низьку заробітну плату і вирішили працювати в домашньому господарстві. Оплачувані види робіт протягом року виконували 500 осіб. Обчисліть робочу силу та коефіцієнт участі в робочій силі цієї країни.

8.У гіпотетичній економіці виробляють і споживають лише три блага – хліб, джинси і книги. У таблиці наведено дані про кількість і ціну (за одиницю) за два роки. Вважаючи 2000 рік базовим, обчисліть для кожного року такі показники: а) номінальний і реальний ВВП; б) індекс споживчих цін і дефлятор ВВП.

ТЕМА 9. СПОЖИВАННЯ ТА ІНВЕСТИЦІЇ

9.1. Інструментарій для аналізу споживання та заощадження.

9.1.1. Використовуваний дохід і видатки на споживання та заощадження. Функція споживання і функція заощадження.

9.1.2. Гранична та середня схильність до споживання і заощадження.

9.1.3. Вибір заощадником активу та види заощаджень (для самостійного опрацювання).

9.2. Чинники споживання і заощадження, не пов’язані з доходом.

9.3. Моделі поведінки споживача.

9.3.1. Кейнсіанська функція споживання. Загадка споживання: динаміка середньої схильності до споживання.

9.3.2. Гіпотеза життєвого циклу Ф.Модільяні (для самостійного опрацювання).

9.3.3. Гіпотеза постійного доходу М.Фрідмана (для самостійного опрацювання).

9.4. Макроекономічний аналіз інвестування.

9.4.1. Інвестиції та інвестиційний процес. Види інвестицій і напрями їхнього аналізу (для самостійного опрацювання).

9.4.2. Функція та чинники інвестицій.

9.4.3. Нестабільність інвестицій (для самостійного опрацювання).

9.1. Інструментарій для аналізу споживання та заощадження

9.1.1. Використовуваний дохід і видатки на споживання та заощадження. Функція споживання і функція заощадження

Споживання є найважливішим компонентом ВВП, який у більшості країн світу становить близко 2/3 сукупних видатків на купівлю товарів і послуг.

Після сплати домогосподарствами податків у їхньому розпорядженні залишається використовуваний дохід, що надходить на споживання та заощадження. Споживання — це видатки на придбання товарів і послуг для задоволення потреб людей. Заощадження є тією частиною використовуваного доходу, що не витрачають на споживання.

Розрізняють три групи видатків домогосподарств на споживання: на товари тривалого користування, на предмети поточного вжитку та на послуги.

Рівень використовуваного доходу, за якого не заощаджують і не витрачають попередніх заощаджень, називають точкою нульового заощадження, або пороговим доходом (точка А на рис. 9.1).

Криву, яка відображає зв’язок між споживанням та доходом, називають функцією споживання.

Для аналізу функції споживання з початку координат проведемо бісектрису. В кожній її точці споживання і використовуваний дохід рівні між собою; точка нульового заощадження лежить на бісектрисі. Частина функції споживання, що знаходиться праворуч від точки нульового заощадження, вказує додатні заощадження (їхню величину визначають вертикальним відрізком між функцією споживання та бісектрисою), а частина, що ліворуч – на від’ємні (див. рис. 9.1).

Функція заощадження відображає зв’язок між використовуваним доходом і заощадженнями. Частина функції заощадження, нижче від нульової горизонтальної лінії вказує на від’ємні заощадження. Додатні заощадження відображає частина функції заощадження вище від нульової лінії. Точка нульового заощадження міститься на нульовій горизонтальній лінії ( точка А на рис. 9.2).

9.1.2. Гранична та середня схильність до споживання і заощадження

Динаміку споживчих видатків і заощаджень визначають динамікою використовуваного доходу. Величину додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу, називають граничною схильністю до споживання (MPC). Термін граничний означає додатковий, або приростковий. Отже, МРС — це відношення будь-якої зміни в споживанні до тієї зміни у величині доходу, що спричинила цю зміну в споживанні:

Гранична схильність до заощадження (MPS) — це величина додаткового заощадження, яку спричиняє одна додаткова одиниця доходу, або це частка кожної додаткової одиниці доходу, що використовується на додаткове заощадження. Можна також сказати: MPS — це відношення будь-якої зміни в заощадженнях до зміни у доході, що призвела до цієї зміни в заощадженні:

Сума MPC i MPS для будь-якої зміни у використовуваному доході завжди дорівнює одиниці:

MPC + MPS = 1.

Гранична схильність до споживання — це числове значення нахилу функції споживання, а гранична схильність до заощадження — числове значення нахилу функції заощадження.

В аналізі споживання та заощадження важлива роль належить таким показникам, як середня схильність до споживання і середня схильність до заощадження. Частку, або відсоток, споживання у використовуваному доході називають середньою схильністю до споживання (АРС).

Частку, або відсоток, заощадження у використовуваному доході називають середньою схильністю до заощадження (АРS).

Середня схильність до споживання — це числове значення нахилу променя проведеного до відповідної точки на функції споживання, а середня схильність до заощадження — числове значення променя, проведеного до відповідної точки на функції заощадження.

9.1.3. Вибір заощадником активу та види заощаджень (для самостійного опрацювання)

Домогосподарства заощаджують у тому або іншому виді активів. Активи — це будь-яка власність домогосподарства. Основними видами активів є фінансові (готівка, гроші на рахунках у банках, акції, облігації); нерухоме майно (земля, ліси, житлові будинки); твори мистецтва; коштовності; сільськогосподарський реманент; виробничі будівлі, устаткування в обробній промисловості та ін. Заощадження переміщують нагромаджений дохід із поточного періоду в майбутній.

Вибір того або іншого активу визначають ліквідністю активу; очікуваниим доходом на актив; ступенем ризику, пов’язаних з активом та доходом на нього; величиною заощадженнь та ін.

Зі збільшенням майна попит на одні активи зростає швидше, ніж на інші. Ступінь цього реагування визначають за допомогою такого показника, як еластичність попиту на активи за майном. Цей показник вимірює, на скільки відсотків зміниться величина попиту на актив у відповідь на зміну майна на один відсоток:

Усі активи поділяють на дві групи: активи вищої цінності й активи нижчої цінності. Якщо еластичність попиту на актив більша за одиницю, тобто попит на актив зростає швидше, ніж майно, – це актив вищої цінності. Якщо еластичність попиту на актив менша за одиницю, тобто попит на певний актив зростає повільніше, ніж майно заощадника, – це актив нижчої цінності.

Теорія попиту на активи (теорія вибору портфеля) стверджує, що володіння багатьма активами, що називають диверсифікацією, зменшує загальний ризик заощадника.

Заощадження домогосподарств називають особистими заощадженнями,а відношення особистих заощаджень до ВВП – рівнем особистих заощаджень.

До заощаджень підприємств належать нерозподілений прибуток і амортизація. Особисті заощадження разом зі заощадженнями підприємств називають валовими приватними заощадженнями. Якщо із валових приватних заощаджень вирахувати амортизацію, отримаємо такий показник, як чисті приватні заощадження. Відношення валових (чистих) приватних заощаджень до ВВП називають рівнем валових (чистих) приватних заощаджень.

Заощадником також є держава. Якщо державні надходження перевищують державні видатки, уряд зводить бюджет із профіцитом, і державні заощадження є додатними. І навпаки, якщо державний бюджет дефіцитний, державні заощадження від’ємні. Суму валових приватних і державних заощаджень називають валовими національними заощадженнями. Вирахувавши із валових національних заощаджень амортизацію, отримуємо чисті національні заощадження. Відношення валових (чистих) національних заощаджень до ВВП називають рівнем валових (чистих) національних заощаджень.

Заощадником у певній країні є також іноземці, якщо нагромаджені ними у вигляді іноземних інвестицій кошти надходять у цю країну.

9.2. Чинники споживання і заощадження, не пов’язані з доходом

Економічні дослідження показують, що саме використовуваний дохід визначає рівень споживання та заощадження. Зміна використовуваного доходу спричиняє зміну величини споживання (заощадження), що графічно зображають рухом точки по функції споживання (заощадження). Проте, окрім доходу, існують інші чинники, які спонукають домогосподарства змінювати обсяг споживчих видатків за кожного можливого рівня доходу. Дія цих чинників переміщує функції споживання і заощадження. При чому функції споживання та заощадження переміщуються у протилежних напрямках. Якщо домогосподарства споживають більше за певний використовуваний дохід, вони заощаджують менше. Графічно це виражено у тому, що переміщення функції споживання вгору зумовлює переміщення функції заощадження донизу (рис. 9.3). І навпаки. Лише зміна податків переміщує функції споживання та заощадження в одному напрямку.

До чинників, які спричиняють зміну споживання (заощадження) за кожного рівня використовуваного доходу передовсім належить багатство (майно) споживачів. Більше багатство приводить до більшого споживання, що називають ефектом майна, або ефектом багатства. Збільшення багатства переміщує функцію споживання вгору. Якщо, наприклад, особа отримала у спадщину значний обсяг майна, можливості її споживання розширюються. Зменшення багатства домогосподарств скорочує обсяг видатків на споживання.

На обсяг споживання впливають також сподівання, можливість переміщення майбутнього доходу для поточного споживання, оподаткування, процентні ставки, споживча заборгованість та ін.

Сподівання споживачів, пов’язані з майбутніми цінами, грошовими доходами та наявністю товарів, можуть суттєво вплинути на поточні видатки й заощадження. Наприклад, очікування зростання заробітної плати зумовлюють збільшення поточних видатків на споживання і зменшення заощаджень.

Споживачі можуть істотно розширювати власний обсяг споживання у поточному періоді, переміщуючи в цей період за допомогою позички свої майбутні доходи. Коли споживач бере позику, він споживає сьогодні частину особистого майбутнього доходу. На співвідношення між поточним та майбутнім споживанням та заощадженням значно впливає процентна ставка. Якщо процентна ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, це збільшує майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями.

На рівень споживчих видатків доволі суттєво впливає розмір споживчої заборгованості особи. Зростання заборгованості споживачів змушуватиме їх скоротити поточне споживання та збільшувати заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість.

Зміни в оподаткуванні позначаються як на споживанні, так і на заощадженні. Податки виплачуються частково за рахунок споживання і частково – за рахунок заощаджень. Отже, підвищення податків зменшуватиме і споживання, і заощадження, а функції споживання та заощадження переміщуватимуться донизу. І навпаки, дохід, отриманий від зменшення податків, частково споживатимуть, а частково заощаджуватимуть домогосподарства. Тому зниження податків переміщуватиме вгору і функцію споживання, і функцію заощадження.

9.3. Моделі поведінки споживача

9.3.1. Кейнсіанська функція споживання. Загадка споживання: динаміка середньої схильності до споживання

Економісти давно намагаються виявити закономірності поведінки споживача.

Джон М. Кейнс належав до перших, хто розвинув модель поведінки споживача, яку називають кейнсіанською функцією споживання. Учений сформулював основні постулати своєї моделі не на підставі аналізу статистичних даних, а застосував для цього дедуктивний метод, опираючись на інтуїцію та випадкові спостереження.

Кейнс описав поведінку споживача такими трьома постулатами:

1. Гранична схильність до споживання коливається у межах від нуля до одиниці (0<МРС<1). Це означає, що домогосподарства збільшують споживання, коли їхні доходи зростають, але споживання зростає повільнішим темпом порівняно із темпом зростання використовуваного доходу.

2. Зі зростанням доходу середня схильність до споживання знижується, тобто заможніші родини заощаджують більший відсоток свого доходу порівняно з біднішими. Згодом цей постулат спричинився до виникнення так званої загадки споживання.

3. Основним чинником, який визначає споживання, є поточний використовуваний дохід, а процентна ставка не відіграє головної ролі у визначенні обсягу споживання.

Кейнсіанську функцію споживання, враховуючи її постулати, часто записують так:

С= + сY,

де С– споживання; – автономне споживання, яке не залежить від величини поточного доходу; с – гранична схильність до споживання; Y– використовуваний дохід.

Графічно кейнсіанську функцію споживання зображають у вигляді прямої лінії (див. рис. 9.4).

Після виходу в світ «Загальної теорії...» економісти почали збирати й аналізувати статистичні дані для перевірки постулатів Кейнса. Аналіз таких даних за короткостроковий період повністю підтвердив усі постулати Кейнса.

Однак у другій половині 40-х років ХХ ст. американський економіст Саймон Кузніц, використовуючи дані за тривалі проміжки часу (10 і 30 років), виявив, що, незважаючи на значте зростання доходів у проаналізованому періоді, середня схильність до споживання практично не змінилися. Кузніц дійшов висновку: зі зростанням доходів у довгостроковому періоді середня схильність до споживання не виявляє тенденції до зниження.

9.3.2. Гіпотеза життєвого циклу Ф.Модільяні (для самостійного опрацювання)

У 1950-х роках ХХ ст. Франко Модільяні та Мілтон Фрідман запропонували пояснення цих суперечливих результатів. Обидва економісти одержали Нобелівську премію, почасти за дослідження зі споживання.

Ф. Модільяні розвинув модель поведінки споживача, яку називають гіпотезою життєвого циклу. Один із постулатів цієї концепції полягає в тому, що раціональні споживачі хочуть підтримувати приблизно однаковий рівень споживання впродовж свого життя, а видатки на споживання надходять із заробленого упродовж життя трудового доходу та майна. Модіяльні особливо наголошував: дохід людини за її життя змінюється, а заощадження дають змогу переміщувати дохід з періодів із високими доходами у періоди з низькими доходами. Важливою причиною коливання доходу особи є вихід на заслужений відпочинок, після якого споживачі очікують різкого зниження доходів. На момент виходу люди володіють найбільшим обсягом майна, використовуваного для споживання у пенсійному періоді.

Якщо T – кількість років, які споживач надіється ще прожити, а R – кількість років, які споживач сподівається ще пропрацювати, W – нагромаджене майно, а Y – поточний річний дохід, то функція споживання за Ф.Модільяні матиме вигляд: C=(W + YR)/T = W/T + R/T Y.

Якщо позначити 1/T – a (відображає граничну схильність до споживання майна) , а R/T – b (відображає граничну схильність до споживання доходу), то, згідно з гіпотезою життєвого циклу, функцію споживання можна записати так:

С = aW + bY.

Гіпотеза життєвого циклу розв’язує загадку споживання. Розрахуємо середню схильність до споживання, поділивши цю функцію споживання на Y: