Домогосподарство та його ознаки

Згідно з аналізом моделі кругопотоку, домогосподарство можна визначити як економічну одиницю, що складається з однієї або більше осіб, постачає економіку ресурсами і використовує отримані кошти для купівлі товарів і послуг, котрі задовольняють потреби людини. Як синоніми до поняття «домогосподарство» також використовують терміни «домашнє господарство» та «сімейне господарство».

Поняття сім’ї (родини) і домогосподарства близькі, але не тотожні. Сім’я здебільшого є соціальною основою домогосподарства, проте домогосподарство може складатися лише з однієї особи. Сім’яце двоє або більше людей, пов’язаних родинними зв’язками, об’єднаних спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Сім’я – первинна суспільна одиниця, натомість домогосподарство – одиниця економічна. Термін «сімейне господарство», власне, наголошує і на тісній спорідненості понять «сім’я» та «домогосподарство», і на відмінності між ними.

Система національних рахунків використовує повніше визначення поняття домогосподарства: невелика група людей, котрі проживають в одному помешканні, повністю або частково об’єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні види товарів та послуг.Це тлумачення акцентує на таких важливих аспектах, як спільне житло, спільні бюджет і ведення господарства, узгоджене ухвалення економічних рішень.

Домогосподарства можна класифікувати за низкою демографічних та економічних ознак. Важливими демографічними характеристиками домогосподарств є їхня чисельність, склад і місце проживання. Основним економічним критерієм, за яким поділяють домогосподарства, є рівень їхніх доходів та багатства.

 

7.3.2. Функції домогосподарств

Домогосподарство як одна з первинних економічних одиниць ринкової системи виконує низку вагомих функцій: є постачальником ресурсів, виробником товарів та послуг, споживачем благ і заощадником доходів.

Домогосподарства як постачальники ресурсів.Згідно з простою схемою кругопотоку, домогосподарства у ринковій економіці є власниками всіх чотирьох видів ресурсів – землі, капіталу, праці та підприємницького хисту, і постачають ці ресурси фірмам. Одночасно реальна картина складніша. Навіть у країнах із розвинутою ринковою економікою частина матеріальних ресурсів перебуває у власності держави та фірм, а домогосподарства часто володіють капіталом лише опосередковано через власність на підприємства.

Платежі за запропоновані на ринку ресурси становлять доходи домогосподарств. Функціональний розподіл доходів вказує, яка частина грошового доходу суспільства припадає на кожен з чотирьох видів ресурсів.

У країнах із розвинутою економікою найважливіше джерелом доходів – плата за працю. В економіці США, зокрема, на неї припадає близько 3/4 сумарного доходу. Майже 1/10 доходу тут становлять доходи одноосібних власників, котрі за економічним змістом є фактично поєднанням заробітної плати, прибутку, ренти і процента. Доходи від ренти і процента разом із прибутками корпорацій становлять менше ніж 1/5 сумарного доходу американських домогосподарств. В Україні оплата праці дорівнює приблизно лише 45% сукупного доходу сімей, а соціальні трансфери – майже 37%.

Домогосподарства як виробники товарів та послуг. Домогосподарства можуть використовувати свої ресурси і самостійно виробляти товари та послуги. Виробництво у межах домогосподарств поділяють на ринкове і неринкове. У першому випадку домогосподарства постачають вироблені товари та послуги для продажу на ринку, у другому – використовують для власного споживання.

Виробництво товарів і послуг для продажу здійснюють некорпоративні підприємства, які перебувають у власності домогосподарств. Ці підприємства можуть гнучкіше реагувати на зміни попиту на ті чи інші товари і задовольняти потреби споживачів, швидше пристосовуватися до змін в умовах господарювання, оперативно приймати ефективні виробничі рішення.

Результати ринкового виробництва домогосподарств беруть до уваги в обчисленні валового внутрішнього продукту країни. Натомість більшості неринкових виробничих операцій не додають до складу ВВП. Основними компонентами неринкової діяльності домогосподарств є робота в особистих підсобних господарствах та домашні послуги.

Домогосподарства як споживачі благ. Переважну частину коштів, отриманих від продажу ресурсів землі, капіталу, праці й підприємницького хисту, домогосподарства витрачають на споживання. У країнах із розвинутою економікою на споживчі видатки домогосподарств припадає часто до 2/3 ВВП. В Україні ця частка становить близько 55%.

Усі споживчі видатки домогосподарств поділяють на три основні категорії: видатки на товари щоденного вжитку (товари зі сподіваним терміном використання до трьох років); видатки на товари тривалого користування (товари, сподіваний термін використання яких перевищує три роки); видатки на послуги (оплата житла та інших комунальних послуг, освітніх послуг тощо). Особливістю структури споживчих видатків домогосподарств у країнах з розвинутою економікою є зростання частки на оплату послуг (понад 50%).

Домогосподарства як заощадники доходів. Домогосподарства заощаджують, якщо вони не повністю витрачають свої поточні доходи на придбання товарів і послуг. Заощадження – це та частина використовуваного доходу, яку не витрачають на споживання. Заощадженням домогосподарств належить дуже важлива роль, бо саме вони є основним джерелом інвестицій, котрі визначають розвиток економіки країни.

За низьких поточних доходів домогосподарство для підтримання певного життєвого рівня часто бере позику або використовує раніше заощаджені кошти. У цьому випадку кажуть, що воно має від’ємні заощадження.

Окрім величини використовуваного доходу, на заощадження впливає ще низка чинників: рівень багатства домогосподарств, розвиток ринків капіталу, дієва система соціального забезпечення, сподівання домогосподарств, зміни в оподаткуванні, демографічні чинники, зміни процентних ставок і под.

Залежно від вигляду, якого набувають заощадження домогосподарств, виокремлюють організовані (у межах фінансової системи) та неорганізовані (готівка в національній та іноземній валюті, що зберігається безпосередньо у домогосподарств) заощадження. Неорганізовані заощадження можуть набувати також натуральної форми (придбання товарів тривалого користування).

 

7.3.3. Диференціація доходів домогосподарств

Найважливішою ознакою, за якою можна класифікувати домогосподарства, є їхній рівень доходів та майновий рівень. Особливості привласнення національного доходу в межах суспільства аналізують за допомогою родинного розподілу доходів. Родинний розподіл доходів – це розподіл у країні використовуваного доходу між різними домогосподарствами.

Для вивчення диференціації домогосподарств за рівнем доходів або рівнем споживання їх поділяють на п’ять груп по 20% (квінтилі) або на десять груп по 10% (децилі) та з’ясовують, яку частку національного доходу привласнює кожна з цих груп. Загалом нерівномірність розподілу доходу в суспільстві характеризують за допомогою декількох інформативних показників.

Крива Лоренца графічно відображає відхилення від рівномірного розподілу доходів у суспільстві. Для її побудови по горизонтальній осі відкладають відсоток домогосподарств, а по вертикальній осі – сумарний відсоток доходу, який привласнюють ці родини. За рівномірного доходу 20, 40, 60, 80 та 100% усіх домогосподарств привласнювали б відповідно 20, 40, 60, 80, і 100% доходу. Графічно цю ситуацію ілюструє лінія 45° (див. рис. 7.1). Реально найбідніші 20% домогосподарств привласнюють значно менше, ніж 20% доходу, і крива Лоренца відхиляється від лінії 45°. Що вища нерівномірність розподілу доходу в суспільстві, то далі від цієї лінії пролягає крива Лоренца.

Нерівномірність розподілу доходів різна у різних суспільствах. Серед країн із розвиненою економікою найрівномірніший розподіл доходів простежується в Японії, де доходи найбагатших 20% домогосподарств лише в 4 рази перевищують доходи 20% найбідніших сімей. У США це відношення близьке до дев’яти. В Україні доходи найбагатших 20% домогосподарств у 6–7 разів перевищують доходи найбідніших 20% населення.

 

Коефіцієнт Джині обчислюють на підставі кривої Лоренца як відношення площі фігури, обмеженої лінією 45°, та кривою Лоренца, до площі трикутника, обмеженого лінією 45°, горизонтальною віссю та правою ординатою (див. рис. 7.1). Величина коефіцієнта Джині змінюється у межах від нуля до одиниці й зростає зі зростанням нерівномірності розподілу.

Пом’якшення нерівності розподілу доходів у суспільстві належить до найважливіших завдань держави у ринковій економіці. З цією метою уряд використовує систему оподаткування та трансферні платежі. Особливо високого рівня соціальної захищеності досягнуто в Скандинавських країнах. У країнах із перехідною економікою основними складниками соціального захисту є пільги окремим категоріям населення, соціальна допомога та соціальне страхування.

 

Контрольні запитання

1. Які економічні функції виконує держава в сучасних умовах?

2. Що належить до прямих методів державного регулювання економіки?

3. Які основні напрямки видатків державного бюджету?

4. У чому відмінність фірми, підприємства та підприємництва?

5. Що розуміють під нормальним прибутком?

6. Які основні правові форми фірм?

7. Як обчислюють загальні, середні і граничні витрати фірми?

8. У чому полягає відмінність домогосподарства від сім’ї?

9. Які функції виконують домогосподарства у ринковій економіці?

10. Як обчислюють коефіцієнт Джині?

Тестові завдання

1. Що з переліченого не належить до економічних заходів державного регулювання діяльності монополій:

а) створення державних комісій для регулювання цін;

б) підвищення оподаткування прибутків монополій;

в) контроль за обсягами виробництва;

г) гарантування безпеки продукції для споживачів.

2. Функція держави забезпечення ефективності спрямована на досягнення таких цілей, за винятком:

а) підтримання стабільності валютного курсу;

б) розвитку конкуренції;

в) охорони правопорядку;

г) спорудження виробничої інфраструктури.

3. Який із методів державного регулювання економіки належить до непрямих:

а) державні закупівлі;

б) податки;

в) дотації;

г) ліцензії.

4. До прямих податків не належить:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на заробітну плату;

в) податок на додану вартість;

г) податок на доходи від власності фізичних осіб.

5. Для збалансування державного бюджету не використовують:

а) зниження податків;

б) додаткову емісію грошей;

в) підвищення податків;

г) державні позики.

6. Підприємства, які контролюються державою через контрольний пакет акцій і володіють правом господарської самостійності:

а) казенні;

б) державні підприємства з часткою держави у статутному фонді не менше ніж 25%+1 акція;

в) корпоратизовані державні;

г) бюджетні.

7. Яке твердження правильне:

а) економічні витрати охоплюють бухгалтерські та неявні витрати;

б) економічний прибуток – це різниця між загальним виторгом і явними витратами фірми;

в) бухгалтерський прибуток – це різниця між загальним виторгом і неявними витратами фірми;

г) у довгостроковому періоді змінних витрат немає.

8. Економічні витрати:

а) перевищують явні й неявні витрати на величину бухгалтерського прибутку;

б) містять явні витрати, але не враховують неявні витрати;

в) містять неявні витрати, але не враховують явні витрати;

г) містять явні й неявні витрати, у тому числі нормальний прибуток.

9. Що з переліченого не належить до постійних витрат фірми у короткостроковому періоді:

а) витрати на оплату адміністративного персоналу;

б) витрати на орендну плату;

в) витрати на оплату охорони;

г) витрати на сировину та матеріали.

10. Які з перелічених витрат не належать до змінних витрат фірми у короткостроковому періоді:

а) оплата праці виробничого персоналу;

б) орендна плата;

в) витрати на сировину;

г) витрати на паливо.

11. Бухгалтерський прибуток розраховують як:

а) різницю між загальним виторгом і загальними витратами;

б) різницю між економічним та нормальним прибутком;

в) різницю між загальним виторгом і явними витратами;

г) різницю між економічним прибутком та неявними витратами.

12. Яке з тверджень неправильне:

а) рентабельність продукції визначають як відношення прибутку до витрат виробництва;

б) граничні витрати – це витрати на додаткову одиницю продукції;

в) економічна самостійність виражає суть фірми як окремого товаровиробника;

г) суб’єктами підприємницької діяльності в сучасній економіці є фізичні, юридичні особи та держава.

13. Функціональний розподіл доходів вказує:

а) на розподіл у країні використовуваного доходу між різними домогосподарствами;

б) яка частина грошового доходу суспільства припадає на кожен з чотирьох видів ресурсів;

в) на особливості привласнення національного доходу в межах суспільства;

г) у скільки разів доходи найбагатших 20% домогосподарств перевищують доходи 20% найбідніших сімей.

14. У структурі споживчих видатків домогосподарств країн із розвинутою економікою найбільшу частку мають:

а) видатки на товари щоденного вжитку;

б) видатки на товари тривалого користування;

в) видатки на оплату послуг;

г) видатки на продукти харчування.

15. Яке твердження неправильне:

а) від’ємні заощадження мають місце, коли використовуваний дохід менший за особистий;

б) коефіцієнт Джині завжди додатний і не перевищує одиниці;

в) що ближче розміщена крива Лоренца до бісектриси прямого кута, то нерівномірніший розподіл доходів серед домогосподарств;

г) неорганізовані заощадження можуть набувати натуральної форми.

 


ЧАСТИНА 2. МАКРОЕКОНОМІКА

 

ТЕМА 8. ОСНОВНІ МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ

 

8.1. Показники обсягу національного виробництва.

8.1.1. Валовий внутрішній продукт (ВВП) та його види.

8.1.2. Методика обчислення ВВП.

8.1.3. Методи обчислення ВВП.

8.1.4. Інші показники обсягу національного виробництва (для самостійного опрацювання).

8.2. Показники сфери зайнятості.

8.2.1. Рівень безробіття та особливості його обчислення. Інші показники сфери зайнятості (для самостійного опрацювання).

8.2.2. Види безробіття. Повна зайнятість і природна норма безробіття.

8.3. Показники сфери цін.

8.3.1. Соціально-економічна суть інфляції. Індекси цін та способи їх обчислення.

8.3.2. Інфлювання та дефлювання ВВП.

8.1. Показники обсягу національного виробництва

8.1.1. Валовий внутрішній продукт (ВВП) та його види

Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні впродовж певного періоду, зазвичай, року.

Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називають номінальним ВВП. На величину номінального ВВП впливають як зміна обсягу виробництва, так і зміна рівня цін.

Валовий внутрішній продукт, обчислений у постійних цінах, називається реальним ВВП. Його динаміку визначають лише зміною фізичного обсягу продукції, тобто наявністю у країні економічного спаду чи зростання.

Валовий внутрішній продукт, що відповідає природній нормі безробіття, називають природним ВВП. У короткостроковому періоді існує обернений взаємозв’язок між інфляцією та безробіттям. Рівень безробіття, зя якого ціни практично не змінююються, називають природногою нормою безробіття.

Різницю між природним і фактичним ВВП називають ВВП-розривом.

ВВП-розрив зі знаком “плюс” означає: економіка перебуває у фазі спаду, недовиробляючи потрібні суспільству товари і послуги. Від’ємне значення ВВП-розрива засвідчує, що економіка виходить за межі природного ВВП і ціни починають прискорено зростати.