Сучасний ринок та його структура
Сучасний ринок – це складне полісистемне утворення, в якому ринкові закономірності тісно взаємодіють з регулювальними зусиллями держави. Він має такі риси, як гарантований збут великої кількості товарів; розвинута система соціального захисту населення; державна активність у регулюванні фінансової, кредитної та цінової політики; розвиток нових сегментів (ринок інформації та ін.); розвинута інфраструктура.
Суб’єкти ринку – це індивідуальні товаровиробники, фірми, домогосподарства, держава, різні громадські та інші організації. Об’єкти ринку – специфічні групи товарів і послуг. Ринок країни цілісний, однак, він має надзвичайно багату структуру.
Існують різні класифікації ринку.
За ступенем обмеження конкуренції (ступенем монополізації) виокремлюють: ринок досконалої конкуренції; ринок монополістичної конкуренції; олігополістичний ринок; чисто монополістичний ринок.
За адміністративно-просторовою ознакою вирізняють такі види ринку: місцевий; регіональний; національний; міжнародний; світовий.
Захарактером продаж ринок поділяють на гуртовий і роздрібний; за ступенем регулювання – на регульований і нерегульований; за ступенем насиченості – на рівноважний, насичений і дефіцитний; за відповідністю законодавчим нормам – на легальний і тіньовий («чорний»).
За економічним призначенням об’єктів ринкувиокремлюють: ринок товарів і послуг; ринок праці; ринок природних ресурсів; фінансовий ринок; ринок науково-технічних розробок; інші види ринку.
На ринку товарів і послуг відбувається обмін товарів і послуг особистого та виробничого призначення.Ринки товарів і послуг (товарні ринки) вирізняються:
1)За об’єктами– споживчий ринок охоплює ринки одягу, продовольства, побутової техніки, меблів тощо; ринок товарів виробничого призначення – ринки вантажівок, устаткування, сировини, паливних та енергетичних ресурсів та ін.
2)За суб’єктами– на споживчому ринкові покупцями є домогосподарства, а продавцями – фірми, які виробляють споживчі товари та послуги. Водночас на ринкові товарів виробничого призначення покупцями є: фірми, котрі потребують їх для виробництва інших товарів і послуг; посередницькі організації, які стають власниками товарів для їхнього подальшого перепродажу; представники владних структур. Продавці товарів виробничого призначення – це фірми, що їх виробляють, та посередницькі структури.
3)За способом доведення продукції до споживача – на споживчому ринкові важливими є гуртова та роздрібна торгівля. Водночас на ринкові товарів виробничого призначення – дистриб’ютори, а також дилери та брокери.
4)За характером попиту–попит на продукти споживчого вжитку є первинний, а попит на інвестиційні товари – похідний, залежить від споживчого попиту.
5)За гнучкістю попиту –попитна споживчі товари більше залежить від коливання цін, аніж попит на інвестиційні товари.
6)За кількістю партнерів – на ринку інвестиційних товарів коло партнерів вужче, аніж на споживчому.
На ринку праці продавцями є люди працездатного віку, а покупцями - приватні або державні підприємства. Попит на ринкові праці похідний від попиту на товари і послуги й залежить від продуктивності праці. Згідно з законом спадної продуктивності ресурсів, починаючи з певного моменту, продуктивність праці кожного додатково найнятого працівника зменшуватиметься. Підприємець наймає додаткових працівників доти, доки ціна праці (зарплатня) не перевищує їхнього внеску в створений продукт. Пропозиція праці прямо залежить від ціни на неї.
Ринок природних ресурсів охоплює широке коло об’єктів: ґрунти, вода, повітря, рослинний і тваринний світ, корисні копалини та ін. Окремі природні ресурси, наприклад, повітря і вода, безпосередньо не стають об’єктами купівлі-продажу. Стосовно інших елементів ресурсу земля, то корисні копалини, ділянки землі тощо можна вільно продавати і купувати.
Фінансовий ринок – це ринок, де купують і продають фінансові засоби: гроші, облігації, акції, векселі й інші цінні папери. Фінансові ринки поділяють на: ринки грошей і капіталів та ринки цінних паперів.
Ринки грошей і капіталів достатньо близькі між собою, водночас, по-перше, на ринкові капіталу беруть позику (купують гроші) для придбання капітальних благ, а на ринкові грошей – для купівлі будь-яких товарів і послуг; по-друге, ринок грошей охоплює лише короткотермінові (від дня до року), а ринок капіталів – середньо- й довготермінові кредити.
Ринок цінних паперів – особлива сфера ринкових відносин, де через продаж цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб’єктів економічної діяльності. Існує два основні види цінних паперів – акції й облігації.
Акція засвідчує право її власника на частку (пай) активів і чистого доходу фірми, яка випустила цей цінний папір. Власник акцій є співвласником капіталу фірми на величину акцій. Власник акцій отримує дохід у вигляді дивідендів.
Облігації – це боргові зобов’язання фірми, яка їх випустила (емітувала). Власник облігацій не є співвласником підприємства – емітента, а його кредитором. Дохід на облігацію можна сплачувати й у вигляді скидки в ціні – дисконта.
Інші види цінних паперів: опціони (угоди, оформлені як цінні папери, що дають право на купівлю-продаж іншого цінного паперу за наперед точно визначеною ціною до або на певну дату в майбутньому); депозитні й ощадні сертифікати (свідоцтва банків про внесення коштів (депозитів), що надає право на отримання вкладів і обумовлених відсотків); комерційні папери (короткотермінові боргові інструменти, які випускають великі й відомі компанії).
Розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів. Первинний ринок – фінансовий ринок, де емітент, тобто фірма або урядова установа, продає (розміщає) нові випуски цінних паперів. Вторинний ринок – фінансовий ринок, на якому відбувається перепродаж цінних паперів за їхньою курсовою ціною, тобто цінні папери переходять до нового власника.
Розрізняють два види вторинних ринків: організований ринок, що існує у вигляді бірж, де покупці й продавці цінних паперів зустрічаються в певному приміщенні для проведення торгів, і позабіржовий, на якому ринкові продавці цінних паперів продають їх усім, хто готовий заплатити названу ціну.
Ринок науково-технічних напрацювань обслуговує всі сфери людської діяльності. Об’єктом купівлі-продажу на такому ринку стають нові технології, зокрема інформаційні, комп’ютери тощо.
Валютний ринок– це ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу є різні національні валюти й діють різні суб’єкти, зокрема комерційні банки. Тіньовий ринок – складник підпільної економіки, несанкціонована ринкова діяльність. Тіньовий ринок за будовою подібний до легального.
Національний ринокє взаємопов’язаною сукупністю всіх конкретних ринків: товарів і послуг, праці, природних ресурсів, капіталів, грошей, цінних паперів, науково-технічних розробок та ін.
5.5. Ринкова інфраструктура
Ринкова інфраструктура – це сукупність служб, підприємств, допоміжних ланок і установ, які опосередковують та полегшують взаємодію економічних суб’єктів і забезпечують неперервне функціювання господарських взаємозв’язків, укладання і виконання ринкових угод та можливість їхнього регулювання.
Інфраструктура ринкової економіки подана:
– у реальному секторі економіки: 1) на товарному ринкові: торговельною мережею (ярмарки, біржі, торгові центри, супермаркети, крамниці, ятки тощо); 2) на ринку природних ресурсів і праці: товарними біржами, освітніми закладами, мережею перепідготовки кадрів, приватними кадровими агенціями, службами зайнятості (біржі праці), конторами працевлаштування і под.;
– у грошовому (фінансовому) секторі економіки: банками; небанківськими фінансово-кредитними інститутами (страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, інвестиційні фонди і компанії, трастові (довірчі) компанії, депозитарії, реєстратори); фондовими біржами; торговцями цінними паперами.
Серед інших елементів ринкової інфраструктури – інформаційно-консультативні фірми, маркетингові, аудиторські та податкові установи, асоціації підприємців, рекламні агентства, лізингові й консалтингові фірми.
У науковій літературі наводять також іншу класифікацію елементів ринкової інфраструктури, зокрема вирізняють такі чотири підсистеми:
1. Організаційно-технічну (товарні біржі, оптові ринки, аукціони, опціони, ярмарки та ін.).
2. Фінансово-кредитну (банки, фондові та валютні біржі, фінансові небанківські інститути).
3. Державно-регулятивну (законодавче забезпечення ринкових відносин, біржі праці, ліцензування, оподаткування, митна система тощо).
4. Науково-дослідне й інформаційне забезпечення (інституції з вивчення ринкових проблем, консалтингові компанії, інформаційні центри й агентства, рекламні агентства, юридичні контори та ін.).
З-поміж багатьох елементів інфраструктури особливо важливий інститут біржі. Біржа – це посередник між покупцем і продавцем; об’єднання фізичних та юридичних осіб (продавців, покупців і торговців), котрі розробляють правила, що сприяють проведенню торговельних та інших операцій.
Стосовно організаційно-правової форми, то біржі створюють як акціонерні товариства, головно закритого типу. Здебільшого біржі – це недержавно-комерційні підприємства.
Розрізняють біржі: товарні, фондові, товарно-сировинні, валютні, біржі праці. Отже, біржа – це елемент інфраструктури, який забезпечує всі ринки.
Торгівля на біржі має ту особливість, що вона відбувається через посередників. Ними є брокери (працюють за гроші інвестора і як його агенти під час купівлі-продажу товарів (цінних паперів), отримуючи винагороди у вигляді комісійних), дилери (посередники, котрі торгують на свій ризик, а їхнім заробітком є різниця ціни купівлі й продажу) і маклери (висококваліфіковані працівники бірж, які регулюють порядок проведення торгів з активами).
Важливим елементом інфраструктури реальної економіки є товарні біржі –гуртовий товарний ринок. Товарна біржа– це об’єднання (асоціація) продавців, покупців і торговців-посередників з метою впорядкування торгівлі, полегшення, прискорення та здешевлення торговельних угод, операцій.
На біржі укладають угоди двох типів: 1) на реальний товар, щопередбачає негайне передання товару контрагентові тайогооплату упродовж кількох (двох-трьох) днів;2) угоди на термін, що передбачають доставку товару в обумовлений угодою час, але за ціною, зафіксованою в угоді на день укладення угоди.
У сучасних умовах масовими стали угоди на термін (термінові угоди). Розрізняють такі їхні види: форвардні (угоди, метою яких є реальна купівля-продаж товару); ф’ючерсні (контракт на майбутню поставку певного товару (активу) за попередньо узгодженою ціною); опціонні (торгівля попередніми контрактами).
Товарна біржа на ринку виконує такі функції: збалансовує попит і пропозицію; упорядковує й уніфіковує ринок товарних і сировинних ресурсів; стимулює розвиток ринку; є економічним індикатором.
Товарні біржі можна класифікувати за різними критеріями:
– за об’єктом, який продають, їх поділяються на: універсальні, де продають різні товари й спеціалізовані, де реалізовують окремі товари або їхні групи;
– за суб’єктами створення: засновані державними установами та засновані вільними підприємцями.
Вагомим елементом ринкової інфраструктури у фінансовому секторі є фондові біржі. Фондова біржа – це інституція, що забезпечує аукціонну торгівлю цінними паперами (активами), які купують за найнижчою із запропонованих ціною і продають тому, хто запропонував найвищу ціну.
Фондові біржі виконують такі важливі функції в економіці: 1) є місцем, де зустрічаються покупці й продавці цінних паперів та відбувається укладання угоди купівлі-продажу, і в умовах відкритості формуються ціни (курси) цінних паперів; 2) відкривають фірмам та урядам доступ до відносно дешевих і практично безмежних фінансових ресурсів; 3) забезпечують рух капіталів та їхнє спрямування у галузі, що гарантують вищу продуктивність і дохід. Власники грошей віддають перевагу цінним паперам із вищим доходом; 4) за допомогою фондової біржі уряд, продаючи державні цінні папери, залучає додаткові кошти для своїх видатків; 5) є своєрідним і дуже важливим індикатором ділової активності.
На фондовій біржі виконують такі операції: угоди за готівкою (касові) – найпростіші угоди, за якими розрахунок здійснюють у найкоротший термін: упродовж двох-трьох днів після укладання; угоди на термін (термінові) – угоди, виконання яких обумовлено певним терміном: передання продавцем покупцеві цінних паперів за фіксованим курсом відбувається не відразу, а у визначений термін
Вагомими інституціями ринкової інфраструктури фінансового сектору є фінансові посередники. Вони допомагають переміщувати кошти від кредиторів-заощадників до позичальників-користувачів. Існування фінансового посередництва зменшує трансакційні витрати.
Найважливішими фінансовими посередниками є банки. Банки – це фінансово-кредитні установи, що обслуговують рух грошей і капіталів. Надання кредитів (позик) належить до функцій банків. Як і зберігання вкладів (депозитів), тобто коштів клієнтів, надання кредитів відбувається за певну плату – банківський процент. За надані кредити банк бере відсоток, а за вклади платить відсоток. Різниця між відсотками за кредит і відсотками за вклади (маржа) забезпечує банкові прибуток.
Сучасна банківська система дуже розгалужена, вона охоплює різні банківські інституції. Розрізняють одно- і дворівневі банківські системи.
Однорівневі банківські системи властиві для слаборозвинутих економік і тоталітарних режимів. У такій системі центральний банк і комерційні банки перебувають на одному рівні як рівноправні або всі банки є державними, філіями єдиного державного банку.
Банківська система ринкового типу дворівнева. Вона складається з: центрального банку (в Україні центральним банком є Національний банк України – (НБУ) та комерційних банків.
Центральний банк виконує широке коло функцій, зокрема: здійснює емісію банкнот; зберігає державні золотовалютні резерви; зберігає резервний фонд інших кредитних закладів; провадить грошово-кредитне регулювання; кредитує комерційні банки; забезпечує проведення розрахунків і перевідних операцій; контролює діяльність кредитних установ.
Центральний банк – це некомерційна державна (або недержавна) установа.
Комерційні банки – це комерційні фінансово-кредитні установи, які виконують пасивні (залучення вкладів) і активні (надання позик) операції. Вони також виконують різні комісійні послуги: обслуговують платежі клієнтів; зберігають цінні папери; забезпечують отримання грошей за зобов’язаннями – чеками та векселями тощо. Метою всіх цих видів діяльності є отримання прибутку.
Різновиди банків: інвестиційні банки (надають довготермінові кредити промисловим підприємствам); зовнішньоторгові банки (кредитують експортно-імпортні операції); земельні банки (надають довготермінові кредити під заставу землі); інноваційні банки (надають кредити під ризикові проекти, пов’язані з науково-технічним прогресом); іпотечні банки (надають кредити під заставу нерухомості); банки споживчого кредиту (кредитують споживчі товари довготермінового користування); ощадні банки (приймають вклади населення та надають йому різні послуги).
Важливе місце у фінансовій інфраструктурі посідають спеціалізовані небанківські фінансові інститути: страхові компанії та пенсійні фонди, довірчі (трастові) компанії, взаємні фонди, інвестиційні компанії, фонди, фінансові компанії, ломбарди та ін.
Страхові компанії мобілізують кошти, продаючи страхові поліси. Отримані кошти вони вкладають у такі активи, як акції, облігації, заставні документи.
Пенсійні фонди акумулюють кошти внесками від роботодавців і працівників. Їх створювали підприємці, трудові спілки, приватні особи.
Інвестиційні фонди та компанії забезпечують посередництво в інвестиційному процесі через акумулювання грошових коштів інвесторів через випуск і реалізацію власних цінних паперів та вкладання цих коштів у акції й облігації різних підприємств.
Фінансові компанії мобілізують грошові кошти через емісії власних боргових зобов’язань (облігацій, векселів) і акцій, які в подальшому скеровують у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення.
Ломбарди надають позики населенню, яке звертається до цих установ за невеликими сумами грошей на короткий термін.
Довірчі товариства (трастові компанії) здійснюють представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями (юридичними та фізичними особами) майна щодо реалізації їх прав власності.
Кредитні спілкивідіграють вагому роль у споживчому кредитуванні.
Контрольні запитання
1. Назвіть основні проблеми організації ринкової економіки.
2. Проаналізуйте ознаки вільного ринку.
3. Поясніть та охарактеризуйте основні ознаки і принципи організації ринкової економіки.
4. Які основні економічні суб’єкти діють в економіці?
5. За якими ознаками класифікують ринок?
6. Розкажіть про види ринку товарів і послуг та їх відмінності.
7. Що таке фінансовий ринок та які його основні види?
8. Яка відмінність між акцією й облігацією?
9. Назвіть основні елементи ринкової інфраструктури та їх головні функції.
10. Яка роль належить фінансовим посередникам у ринковій економіці?
Тестові завдання
1. Ринкова економіка – це форма організації:
а) натурального господарства;
б) товарного господарства;
в) домашнього господарства;
г) правильні відповіді а) і в).
2. Ознакою вільного ринку є:
а) вільний доступ до ринку;
б) абсолютна мобільність усів видів ресурсів;
в) повна поінформованість учасників ринку;
г) усі відповіді правильні.
3. Право кожної особи займатися тією діяльністю, яка її приваблює, називають:
а) свободою споживання;
б) демократією;
в) свободою переміщення ресурсів між різними галузями економіки;
г) правильної відповіді немає.
4. Ринкову економіку, в якій уряд відіграє активну роль, називають:
а) командною;
б) плановою;
в) змішаною;
г) правильні відповіді а) і б).
5. У ринковій економіці всіма видами ресурсів – працею, землею, капіталом і підприємницьким хистом, володіють:
а) домогосподарства;
б) фірми (підприємства);
в) держава;
г) правильні відповіді б) і в).
6. За відповідністю законодавчим нормам ринок поділяють на:
а) рівноважний, насичений і дефіцитний;
б) регульований та нерегульований;
в) гуртовий і роздрібний;
г) правильної відповіді немає.
7. На ринку праці продавцями є:
а) люди працездатного віку;
б) державні підприємства;
в) приватні фірми;
г) правильні відповіді б) і в).
8. Цінний папір, що дає право його власникові на частку активів і чистого доходу фірми, називають:
а) ощадним сертифікатом;
б) облігацією;
в) акцією;
г) опціоном.
9. Фінансовий ринок, на якому емітент продає (розміщає) нові випуски цінних паперів, називають:
а) організованим;
б) первинним;
в) позабіржовим;
г) правильної відповіді немає.
10. Національний ринок є взаємопов’язаною сукупністю:
а) лише ринку праці та ринку природних ресурсів;
б) тільки фінансового ринку та ринку товарів і послуг;
в) лише фінансового ринку та валютного ринку;
г) усіх конкретних ринків.
11. У реальному секторі економіки ринкова інфраструктура подана:
а) банками;
б) небанківськими фінансовими інститутами;
в) правильні відповіді а) і б);
г) усі відповіді невірні.
12. Основними працівниками у банках є:
а) брокери;
б) дилери;
в) маклери;
г) правильної відповіді немає.
13. Термінові угоди, метою яких є реальна купівля-продаж товару, називають:
а) форвардними;
б) ф’ючерсними;
в) опціонними;
г) реальними.
14. Банківська система ринкового типу:
а) однорівнева;
б) дворівнева;
в) трирівнева;
г) чотирирівнева.
15. Небанківські фінансові інститути, що акумулюють кошти внесками від роботодавців і працівників, називають:
а) страховими компаніями;
б) інвестиційними фондами;
в) фінансовими компаніями;
г) пенсійними фондами.
ТЕМА 6. РИНКОВИЙ МЕХАНІЗМ