Штучні фарби теплих тонів, кадмії

І 3а – земляні фарби та штучні фарби теплих і холодних земляных відтінків

Білі фарби

2 і 2а – органічні фарби; искусственные на орг. основе

4 – штучні фарби холодних кольорів – кобальти і хроми;

Розглянемо схему детальніше

 

1 – циліндр. Біле забарвлення, як промінь світла, як стовбур, навкруг яко-го організується пе-риферія. Білі фарби: цинкові, свинцеві, титанові Свинцеве білило – ідеально біла фарба, котра добре покриває, але тьмяніє, оскільки під дією сірчаних газів і випарів у повітрі свинець перетворюється на сірчаний свинець – речовину чорного кольору. Цинкове білило – вкриває недостатньо, тобто надто прозоре і недостатньо міцне (для нього характерна крихкість і обсипання). Для взаємного покращення цієї пари білих фарб їх змішують у пропорції 2:1 (свинцево-цинкове білило), що поліпшує покривні якості, міцність і білість цих фарб. Існує ціла низка білил на основі свинцю: кремницьке, венеційське, гамбурзьке,голландське. Вони відрізняються одне від одного за способом приготування і за кількістю домішок (зазвичай шпату – баритового білила). Титанове білило містить до 60% домішок цинкового й баритового білила, однак у титанового білила, у зрівнянні зі свинцевим, у нього вдвічі вища покривна сила. Недоліком титанового білила є повільне просихання, а також те, що воно жовкне під дією олії. Баритове білило правомірно називається сталим, оскільки воно міцне з будь-якого боку, але серед олійних фарб трапляється зрідка, слугуючи зазвичай додатком до названих вище фарб. Крейда та вапно в олійних фарбах не використовуються.
2.; 2а – середні півкола Органічні фарби:індійська жовта; жовта ЖХ; тіоіндиго рожеве; краплак – червоний світлий, темний і фіолетовий; тіоіндиго чорне. Продовження з іншого боку стовбура – блакитна й зелена ФЦ (штучні на органічній сировині); Органічні фарби малостійкі або, навпаки, дуже “активні”, швидко змінюються у суміші з іншими фарбами, як у процесі змішування на палітрі, так і після висихання. Це напівпрозорі (лессирувальні) фарби, вони повільно сохнуть, у корпусному шарі утворюють “клейонку” (“церату”), швидше за інші фарби тьмяніють, тому краще їх використовувати в тонких лессиру-вальних або напівпрозорих шарах, або зовсім потроху (тільки для підсві-чування) додавати до інших видів фарб. Перераховані далеко не всі органічні барвники, та в олійних фарбах вони матимуть схожі властивості.
Решта – мінеральні фарби (природні або штучні)
3; 3а – коло підмурівку Перше півколо під-мурівку – земляні фарби: волхонськоїт; вохри світла й червона; севанська зелена; сієни натуральна й палена; шахназарська чер-вона; умбри нату-ральна й палена; архангельська корич-нева, феодосійська коричнева тощо.   Друге півколо підмурівку – «штучні вохри»: марси оранжевий, жовтий, коричневий; індійська, англійська червоні; капут-мортум світлий і темний; пруська коричнева; холодні: берлінська й паризька лазурі. Земляні фарби перетерті з різних за кольором глин, що містяться у верхніх залізомістких шарах землі. У “барви-стому дереві” вони розташовуються неподалік світлового стовбуру, добре розбілюються, оскільки земляні (й органічні) пігменти містять забарвлені й білі речовини, на яких частинки барвників осаджені. Внаслідок того, що в земляних фарбах збережена крис-талічна структура, світло, відбиваючись від частинок фарби і вільно проходячи між ними, створює ефект вібрації. Можливо, саме це “живе дихання” земляних фарб, природність кольору є причиною особливої любові художників до них. Земляні фарби можуть бути як корпусними, так і напівпрозорими.   «Штучні вохри» відрізняються від зем-ляних фарб тільки способом виготов-лення пігменту (хімічний спосіб). Зем-ляні і штучні вохри добре змішуються одна з одною, не дають негативних наслідків із часом. Штучні фарби теплих відтінків мають свої особливості. Вони дрібнотерті, більш прозорі, їхній колір інтенсивніший порівняно із земляними фарбами, що зближує їх за способом використання з органічними фарбами (лессирування, кольорова підкладка тощо). Штучні фарби теплих і холодних відтінків далеко відстоять в моделі від органічних фарб – їх краще не змішувати (або суміш має містити достатню кількість білила).
4; 5 – верхні півкола. Смарагдова зелена; ультрамарин світлий і темний; Окис хрому; синій спектральний; церулеум; кобальт синій, світлий, тем-ний і фіолетовий. Якщо подовжити цей ряд, ці фарби пере-йдуть у півколо теп-лих штучних фарб: кадмії жовтий, оранжевий, червоний; а потім холодній пурпуровий кадмий.   Штучні фарби теплого й холодного відтінку створюють міцні суміші зі штучними фарбами холодних відтінків і стоять у кольоровій моделі поряд одні з одними. Завдяки цьому тепло-холодна “площина” переходить на наступний “рівень” – до області холодних і теплих штучних (мінеральних) фарб.
Фарби чорного кольору: виноградна, персико-ва чорні; кістка пале-на; слонова кістка; кіптява; сажа газова; тіоіндиго чорна. Інша група – чорні землі: звенигородська, подільська.     Сині й чорні – найближчі за основними характеристиками фарби. Всі інші кольори, наближаючись до чорного, значно міняють відтінок, і тільки синя барва зберігає “власний колір” майже до моменту втрати забарвлення.


Особливість нашої моделі полягає в неперервності переходу кольору в колір, барви в барву. На схемі видно, в яких місцях здійснюється перехід від одного “ярусу” до іншого. Ми бачимо п’ять груп фарб і п’ять місць перетинання барв : червоне, зелене, синє, чорне й біле.

З одного боку «Колористичне дерево» синій сектор переходить безпосередньо у чорний, з іншого боку – в зелений.

Від зеленого через жовто – червонийсектор переходить у коричневий (брунатний), котрий, своєю чергою, стає чорним. Чорні й білі барви-кольори, як і відповідні фарби, містяться в моделі в одній площині і легко змішуються.

Фарби чорного кольору: виноградна, персикова чорні; кістка палена; слонова кістка; кіптява; сажа газова; тіоіндиго чорна. Інша група – чорні землі: звенигородська, подільська.

3.4.Змішування фарб за допомогою моделі «Колористичного дерева»

Для практичного застосування «Колористичного дерева» звернімося до кольорової діаграми моделі.

Обравши барву на “барвистому дереві” і співвіднісши її розташування з іншими барвами, можна визначити найбільш ефективні і стійкі варіанти змішування.

Барви, як описано вище, розташовані на півколах (дивись таблицю №10).

· Якщо півкола продовжують однé óдне – змішування безпечне;

· Якщо півкола паралельні одне одному – змішування безпечне в межах паралельних півкіл, розташованих поряд, а штучні фарби (окрім ультрамарину) всі добре змішуються між собою;

· Якщо півкола перетинаються – змішування безпечне в точках перетину;

· Якщо півкола розташовані по різні боки від стовбуру – білило допоможе створити більш стійку суміш;

· Добре змішуються фарби, яким відповідають барви, що стоять поряд (споріднені за тепло-холодністю);

· Добре змішуються фарби, відповідні яким барви розташовані на спільному півколі (споріднені за фізико-хімічним складом).

 

Потрібно зауважити, що ця модель, хоча й відображає доволі точно багато які із закономірностей змішування фарб, не скасовує необхідності для художника-початківця постійно поглиблювати власні знання, набувати власний досвід у царині кольорознавства і технології олійного живопису.