Системи CMYK та RGB
CMYK (Cyan, Magenta, Yellow, Key color) - субтрактивна кольорова модель, використовується у поліграфії, перш за все при багатофарбовому (повноколірному) друці. Вона застосовується у друкарських машинах та кольорових принтерах. Українською перші три кольори називають так: блакитний, пурпуровий, жовтий; але професіонали-поліграфісти мають на увазі ціан, маджента та жовтий. Key colour (ключовий колір) це чорний (від англ. «black»). Ці кольори візуально не ідентичні із загальноприйнятими назвами кольорів. Так, маджента - це лише один з пурпурових відтінків; жовтий та блакитний — абсолютно певні відтінки, а не діапазони жовтого чи синього, як у веселки.
RGB (скорочено від англ. Red, Green, Blue - червоний, зелений, синій) - адитивна кольорова модель, що описує спосіб синтезу кольору, за якого червоне, зелене та синє світло накладаються разом, змішуючись у різноманітні кольори. Широко застосовується в техніці для відображення зображення за допомогою випромінення світла. Модель має вигляд тривимірної геометричної фігури – куба. Мовою оригінала модель називається – «colourcube»(кольоровий куб). Три з кутів куба сформовані CMY (блакитний, пурпуровий та жовтий), три – червоним, синім, зеленим; та ще два кути - чорним та білим.
3.2.Авторская методика «Колористичне дерево»
Теорія кольору, кольорознавство – широка галузь науки, що посідає місце на стикові різноманітних дисциплін: фізики, оптики, психології. Побудовою теорій кольору захоплювалися Леонардо да Вінчі, Ньютон, Ґете. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття були сформульовані теорії В. Вундта, В. Освальда, теорія “кольорового тіла” А. Манселла. Так чи інакше ці теорії пов’язували оптичні характеристики кольору з його психологічними характеристиками, впливом на людське сприйняття. Проте, візьмемо на себе сміливість сказати, вони мало заторкували безпосередню художню практику, живопис.
Автор не претендує на створення нової теорії. “Барвисте дерево” являє собою об’ємно-просторову модель, у якій наочно відображені кольорові взаємодії та співвідношення між кольорами сонячного спектру (“небесними”) і кольорами фарб, які мають цілковито “земні” фізико-хімічні та оптичні властивості. Вона добре співвідноситься з класичними моделями, відомими в теорії кольору, та її призначення передусім прикладне, практичне. За допомогою цієї моделі, в якій “ідеальні” барви і “барвні речовини” фарб перебувають у певній взаємозалежності, можна тільки за кольором фарби уявити її зв’язок з іншими барвами (кольорами) і визначити, як складати з нею ефективні суміші.
Наукова точність у живопису навряд чи досяжна навіть у разі застосування детально розроблених методик. Модель «Колористичне дерево» – це, радше, гарне наочне приладдя, що дуже полегшує студентам запам’ятовування величезної кількості інформації про фарби та їхнє змішування.
Для того, щоб одержати суміш певного кольору, необхідно мати певні відомості з кольорознавства. Технологія тільки поліпшує збереженість суміші з часом і дозволяє одержати той чи інший ефект більш простим способом, не підмішуючи в суміш велику кількість фарб. Досвідчені майстри обходилися обмеженою палітрою фарб, та їхній живопис від цього не виглядає скупим, збіднілим, навпаки, тонке відчуття кольору набувається, коли будуєш роботу на трьох – чотирьох барвах. Однак і в такому разі «Колористичне дерево» допоможе обрати певні фарби для роботи.
Образ «Колористичного дерева»
Під час літнього дощу ми можемо спостерігати зразок “ідеального кольору” – веселку. З точки зору фізики – це заломлення сонячного променя в природній призмі, краплинах води, і його розподіл на барви видимого сонячного спектру, де кожному спектральному кольорові відповідає певна довжина хвилі світла. Спектральні кольори веселки (райдуги) ми можемо образно назвати “небесними кольорами (барвами)”.
Колір будь-якого матеріального предмета ми бачимо, сприймаючи світлову хвилю, котра відбивається від матеріалу цього предмета. Ці кольори (барви) образно можна назвати “земними”. Існує нерозривний зв’язок між матеріалом і кольором, який цей матеріал відбиває. Так, молодий зелений листок, який має таке забарвлення завдяки хлорофілові, перебуває посередині між “синім” небом і “жовтою” землею Листок жовкне, опадає, стає частиною “жовтої” землі, глини, в якій жовтизна зумовлена наявністю заліза. І тільки через безліч століть, глибоко під землею у залізній руді ми можемо виявити вкраплення синіх, зелених, жовтих і червоних фракцій. Мінерали “підземного царства” відображають кольори “небесної” райдуги. Із них роблять фарби. Те, що ми вичавлюємо на палітру, – не просто абстрактна кольорова маса.
А тепер уявімо дерево з великою кроною. Стовбур цього дерева білий – це світло (і біла барва), а що далі від стовбура, до гілля й листя, то барвистіше. Коріння дерева йде у землю, і земля із сірої невизначеності набуває повноти кольорових відтінків земляних барв. Спектральні сині тони неба опускаються у зелень органічного забарвлення земних рослин, синьо-зелену гладінь води, стають землею Останні спалахи краплаку і перехід у темряву (до чорної барви). Та виникає, народжується світло, чорне переходить у синє, піднімаючись до неба.
Нехай цей образ допоможе краще уявити живу єдність кольору в природі й живопису.
3.3.Барви у структурі «Колористичного дерева»
На схемі моделі «Колористичного дерева» цифрами позначені групи фарб відповідних кольорів: