Їх значення для обґрунтованого і законного прийняття юридичних рішень

Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування й розвитку права. Воно виконує наступні функції:

1. Пізнавальна функція. Вона випливає із самого змісту, суті тлумачення, у ході якого суб'єкти пізнають право, зміст правових приписань.

2. Конкретизационная функція. При тлумаченні правові приписання найчастіше конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин (особливо яскраво ця функція проявляється в процесі функціонального тлумачення).

3. Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як би завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни й організації, а також органи держави й посадових осіб, що застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, але й актами їхнього офіційного тлумачення.

4. Правообеспечительная функція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності й ефективності правозастосовної практики. Такі, наприклад, роз'яснення Центвиборчкому про порядок застосування норм Закону про вибори.

5. Сигнализаторская функція. Тлумачення нормативних актів дозволяє виявити їхні недоліки технічного і юридичного характеру. Це є «сигналом» для законодавця про необхідність удосконалювання відповідних норм.

У літературі була висловлена цікава думка про про-спективном тлумачення, у ході якого здійснюються. тлумачення, інтерпретація, уявна «обкатування» норм права на стадії їхньої розробки.

В остаточному підсумку тлумачення як юридична діяльність служить завданням забезпечення законності й підвищення ефективності правового регулювання. У сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це порозумівається тим, що в останні роки законодавство ґрунтовно обновилося, у ньому з'явилися нові норми й цілі галузі, розділи права (наприклад, приватне право). Правотворчество тепер здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни й конструкції, зовсім інший тип регулювання. У законодавчій практиці усе ширше використається закордонний досвід. У цих умовах тлумачення й повинне зіграти свою роль як найважливіший інструмент пізнання, реалізації й удосконалювання права.

Інтерпретаційні акти. Щоб одержати обов'язковий характер, результати офіційного тлумачення повинні бути формально закріплені. Для цього існують інтерпретаційні акти (акти тлумачення), які можна визначити як правові акти компетентних державних органів, що містять результат офіційного тлумачення.

У першу чергу потрібно відзначити, що дані акти є правовими. Вони видаються компетентними державними органами, мають обов'язковий характер, формально закріплені, їхня реалізація забезпечується державою. У цьому складається їхня подібність із іншими правовими актами (нормативними й право-применительными). По інших же ознаках інтерпретаційні акти досить сильно відрізняються від нормативних і правозастосовних.

Так, нормативний акт містить норми права, а інтерпретаційний лише тлумачить, пояснює ці норми. Інакше кажучи, тлумачення при всій своїй значимості не може "творити" нові норми, а інтерпретатор не може замінити законодавця. Не маючи норм права, інтерпретаційний акт невіддільний від толкуемого нормативного акту. Вони розділяють загальну долю: при втраті нормативним актом юридичної чинності втрачає значення й інтерпретаційний акт. Від правозастосовного акту інтерпретаційний відрізняється тим, що перший пов'язаний з рішенням конкретної справи, а останній має загальний характер.

У науці неодноразово піднімалося питання про юридичну природу актів офіційного тлумачення, про те, чи містять вони норми права. Підстави для постановки подібного питання дає чинне законодавство.

Так, ст. 30 Закону про Арбітражний суд закріплює, що «роз'яснення Пленуму Вищого Арбітражного Суду РСФСР обов'язкові для всієї системи арбітражних судів РСФСР». Аналогічні норми є й у Законі про прокуратуру й т.д.

Однак судові органи Росії не мають прав-творчу компетенцію. Їхні акти -це акти тлумачення. Судовий прецедент у нашій країні не вважається джерелом російського права. У науці запропоноване рішення зазначеного протиріччя: приписання загального. характеру, що втримуються в актах офіційного тлумачення, треба вважати не нормами права, лправоположе-ниями, які мають юридичне значення. Останнє проявляється в тім, що правозастосовні органи (наприклад, суди) повинні при рішенні конкретних питань ураховувати зміст правоположений. Однак цравоположения, не будучи юридичними нормами, не можуть становити основу правозастосовних рішень. Правотворческие органи у свою чергу повинні стежити за правозастосовною практикою й оперативно вносити зміни в чинне законодавство, базуючись на що сформувалися правоположениях.

Оскільки інтерпретаційні акти - акти правові, вони мають форму вираження й публікуються в офіційних джерелах.