Депутатський імунітет, дипломатичний імунітет

Обмеження дії законів за колом осіб

Дія нормативних актів за колом осіб

По колу осіб чинність закону поширюється на всіх проживаючих або, що перебувають на території держави. Правда, існують виключення відносно осіб, що володіють дипломатичним імунітетом.

Суб'єктами чинності закону з різним обсягом правоздатності й дієздатності є громадяни (піддані), іноземні громадяни, особа без громадянства.

принципі суверенітету (територіального верховенства держави), а також обмежуючий цей принцип вимоги міжнародного права. Всі громадяни (піддані) зобов'язані бути законослухняними, але із цього випливає й рівність всіх перед законом, зокрема поширення дії карних законів на правопорушників – громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства.

Відносно формальної рівності також існують виключення – принцип екстериторіальності. Він діє відносно деяких категорій іноземців, що зокрема володіють дипломатичним імунітетом. Ці особи у випадку здійснення правопорушень попадають під дію законів рідної країни.

Дія нормативно-правового акту за колом осіб визначається їх поширенням на певних суб'єктів права.

Розрізняють:

а) нормативні правові акти загальної дії, які поширюються на всіх осіб, що перебувають на території держави, тобто громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, державні й недержавні організації, установи, міжнародні організації та інших суб'єктів правових відносин.

б) нормативні правові акти спеціальної дії, які поширюються на певне коло спеціальних суб'єктів (наприклад, Закон України «Про статус народного депутата України», Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Тобто, згідно зі загальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, що перебувають на певній території, а винятки прямо встановлюються в самому нормативно-правовому акті.

Депутатська недоторканість (імунітет) передбачає неможливість притягнення депутата до юридичної відповідальності за діяння, які містять ознаки злочинів та/або правопорушень, без попереднього санкціонування парламентом (в деяких випадках – після прямої заборони притягнення депутата до відповідальності).

За загальним правилом, дія в часі імунітету обмежена строком виконання мандату. Проте законодавство може містити різні формулювання:

а) з дня обрання депутата (Австралія, Індія);

б) з дня складання присяги або підтвердження мандату (Бангладеш Хорватія);

в) протягом строку повноважень парламенту (Великобританія, Бельгія, Франція);

г) протягом парламентської сесії (Чехія, Швейцарія, Південна Корея, Філіппіни).

Є низка норм, які визначають порядок притягнення депутата до відповідальності за правопорушення, які були скоєні до початку терміну його повноважень, а саме:

а) кримінальне переслідування, що розпочалося до набуття імунітету, не зупиняється, якщо парламент не прийме рішення про його зупинення (Польща);

б) кримінальне переслідування, що розпочалося до набуття імунітету, не зупиняється (Великобританія, Естонія, Фінляндія, Філіппіни, Замбія);

в) кримінальне переслідування припиняється з моменту набуття імунітету та може бути продовжене за згодою парламенту (Данія, Єгипет, Греція, Німеччина, Чехія, Угорщина).

Депутатська недоторканість, як привілей, не має абсолютного характеру. Ступінь захищеності депутата залежить від особливостей, визначених національним законодавством. До поширених обмежень імунітету належать:

а) можливість відкриття судової справи проти депутата виключно за попередньої згоди парламенту (наприклад, Аргентина, Бельгія, Болгарія, Латвія, Литва, Молдова, ФРН, Фінляндія, Франція);

б) винятки зі сфери дії принципу непідсудності певних категорій злочинів (наприклад, в Португалії імунітет не захищає депутатів від відповідальності за зловмисні правопорушення, які караються ув’язненням на термін не менше 3-х років; в США – за вчинення державної зради, інших тяжких злочинів або порушення громадського порядку);

в) винятки зі сфери дії принципу непідсудності випадків flagrante delicto, тобто, коли особа була затримана під час скоєння злочину, а також брала в ньому безпосередню або опосередковану участь (наприклад, Болгарія, Литва, Молдова, ФРН, Угорщина, Франція, Японія). Однак, в Австрії, Болгарії та Угорщині навіть у випадку затримання депутата на місці скоєння злочину необхідна згода парламенту для притягнення його до кримінальної відповідальності. Крім того, в Ірландії, Норвегії та США депутата не можна заарештувати по дорозі до парламенту або у приміщенні парламенту; в Австралії, Новій Зеландії, США та Угорщині члени парламенту не можуть бути викликані до суду під час засідання парламенту; в Іспанії, Румунії та Нідерландах кримінальні справи, порушені проти депутатів, розглядає Верховний Суд, в Колумбії Верховний Суд дає дозвіл на арешт депутата, в Швейцарії справи щодо зняття імунітету віднесені до відома Федерального Трибуналу, а у Греції – Апеляційного Суду.

На підставі аналізу практики державних процесів у країнах світу можна виділити специфічні механізми, через які реалізується депутатський імунітет. До них відносяться:

ü Звільнення від обов’язку виступати присяжним у суді;

ü Звільнення від обов’язку виступати в якості свідка в суді.

У міжнародній доктрині існує декілька принципових підходів до обгрунтування надання дипломатичних привілеїв та імунітетів:

Дипломатичні привілеї – це особливі переваги і пільги, надані представництвам і їхнім співробітникам, у порівнянні з громадянами держави перебування.

Дипломатичні імунітети – це вилучення представництва і його співробітників із юрисдикції і примусових дій із боку держави перебування.

До привілеїв та імунітетів дипломатичних представництв належать такі:

ü недоторканність помешкань представництва —вона означає, що власті держави перебування не можуть ступати в це помешкання без згоди глави представництва.

ü фіскальний імунітет (від латин, fiscalis — казенний) означає звільнення дипломатичних представництв від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит, крім зборів за конкретні види обслуговування. Збори, стягнуті представництвом при виконанні своїх обов'язків (наприклад, за видачу віз), звільняються від усіх податків і мит держави перебування;

ü недоторканність архівів і документів представництва – ці об'єкти недоторканні у будь-який час і незалежно від їхнього місцезнаходження, тобто де б вони теоретично не знаходилися. Офіційна кореспонденція представництва недоторканна. Дипломатична пошта не підлягає ні розпечатуванню, ні затримці;

ü свобода зносин представництва – означає, що дипломатичне представництво має свободу зносин із своїм урядом, іншими представниками і консульствами акредитованої держави, де б вони не знаходилися.

ü право користування прапором і емблемою держави, що акредитує – це право належить як самому представництву, так і його главі.

До особистих привілеїв та імунітетів належать:

ü недоторканість особи дипломата – особа дипломатичного агента недоторканна, він не підлягає арешту або затримці в будь-якій іншій формі. Держава перебування зобов'язана ставитися до нього з належною повагою і приймати належних заходів для запобігання яких-небудь зазіхань на його особу, свободу, гідність.

ü недоторканність житла – приватна резиденція дипломатичного агента користується тією ж недоторканністю і захистом, що і помешкання дипломатичного представництва (приватна резиденція дипломатичного агента містить у собі будь-яке помешкання, у якому може мешкати дипломат: квартиру, номер у готелі, будинок). Папери дипломатичного агента, його кореспонденція, крім ряду випадків, пов'язаних із цивільною юрисдикцією держави перебування, є недоторканними;

ü імунітет від юрисдикції – дипломатичний агент користується імунітетом від карної, цивільної й адміністративної юрисдикції держави перебування. Він має абсолютний імунітет від карної юрисдикції.