Дія нормативно-правових актів у просторі

Пряма, зворотна, переживаюча дія нормативно-правових актів у часі

Однією з найважливіших характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.

За напрямом темпоральної дії є:

Ø пряма, тобто акт поширюється:

1) на всі факти, які виникли після набрання ним чинності;

2) на факти, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати (регулює тільки з моменту набрання ним чинності);

Ø переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт;

Ø зворотна дія — нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, більше того можливий перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новим нормативно-правовим актом.

Пряму дію мають всі нормативно-правові акти, зворотну та преживаючу тільки у випадках, спеціально передбачених законом. Проте, Конституція України встановлює певні обмеження щодо застосування зворотної сили закону. Зокрема ст.58 говорить, що закони та iншi нормативно-правовi акти не мають зворотної дiї в часi, крiм випадкiв, коли вони пом'якшують або скасовують вiдповiдальнiсть особи. І навпаки, закон, що встановлює або посилює юридичну відповідальність зворотної сили не має.

Чинність закону в просторі також має безліч аспектів, особливостей. Але головне, що в цій сфері виділяє теорія права – нерозривний зв'язок правової системи з територіальним пристроєм держави.

Конституція, конституційні й федеральні закони діють на всій території держави, вони не можуть бути обмежені іншими законами, наприклад суб'єктів Федерації. Єдина правова система забезпечує суверенітет держави. Однак можуть уводитися закони, які діють на певній території, що спеціально обмовляється в тексті самого закону. Обмежує дія деяких законів і введення на якій-небудь території надзвичайного стану.

Дія законів у просторі визначається рядом положень. Так, важливим є правило, що кожна держава має право застосовувати закони в межах своєї території. Не менш значима й проблема застосування іноземних законів на території держави. У ході інтеграційних процесів такі проблеми виникають всі частіше.

Діють і навіть мають пріоритет у випадку колізій правила міжнародних, міждержавних договорів. Ці колізії виникають при дозволі конкретних справ. Зрозуміло, що колізійні проблеми є предметом головним чином науки міжнародного права.

У політичній сфері на території держави діють закони власної держави, зокрема карні закони. Територіальна характеристика дії власних законів забезпечує суверенітет держави.

При дозволі питання про те, який закон повинен діяти в конкретному випадку – вітчизнян або іноземний, приймається в увагу природа тих правових відносин, які регулюються кожним законом.

У дореволюційній юридичній літературі для цих цілей виділяли так звану статутну теорію, що розрізняла правові статуси. Затверджувалося, що всі питання, що виникають щодо стану особи, зважуються на підставі законів його батьківщини. Закони, які визначають майнове положення, мають двояку дію. Відносно спонукуваного майна виникаючі суперечки, зіткнення дозволяються на підставі законів тієї держави, де проживає власник рухомого майна. У другому випадку все суперечки дозволяються за законами місцезнаходження речі. Нарешті, може бути й змішаний випадок, коли питання вирішуються договорами про те, які закони будуть застосовуватися при рішенні конкретних суперечок.