Класифікація правотворчості

Залежно від способів створення норм права правотворчість має такі види:

а) санкціонування органами державної влади норм, які склалися, реально існують у вигляді звичаю або у вигляді нормативних положень, які виникли в результаті узагаль­нення практики діяльності людей або громадських органі­зацій;

б) прийняття нормативно-правових актів суб'єктами правотворчої діяльності, що знаходить прояв у вигляді норма­тивно-правових актів, нормативно-правових договорів;

в) надання рішенням органів державної влади (судів, органів адміністративної юрисдикції) загальнообов'язково­го значення при розгляді наступних аналогічних справ, ство­рення, таким чином, правових прецедентів, які відповідно можуть бути судовими чи адміністративними.

Залежно від суб'єктів правотворчість поділяється на:

1) правотворчість народу в процесі проведення референду­му (референдум є безпосередньою формою участі народу в пра­вотворчості, тобто прийнятті законів шляхом всенародного голосування). Як правило, законодавством країни закріп­люється вища юридична сила законів, прийнятих на референ­думі, крім того, такі закони не потребують додаткового за­твердження і обов'язкові до виконання на всій території краї­ни. Змінити правові акти, прийняті у такому порядку, можна лише в результаті проведення повторного референдуму.

2)правотворчість представницького органу державної влади — парламенту (наприклад, Верховної Ради України);

3)делеговану правотворчість як нормотворчу діяльність уповноважених органів державної влади, здійснювану за дорученням вищого представницького органу державної вла­ди — парламенту;

(повноваження на видання правових нормативних актів визначаються у Конституції та інших законодавчих актах залежно від місця, яке займає кожний орган державної вла­ди у механізмі держави);

4) правотворчість органів місцевого самоврядування;

5)правотворчість громадських організацій (наприклад, профспілок);

6)локальна правотворчість (наприклад, на підприємстві, в установі та організації).

Залежно від юридичної сили актів, правотворчість по­діляється на:

1)законотворчість (правотворчість вищого представниць­кого органу, у процесі якої парламентом видаються норма­тивно-правові акти вищої юридичної сили — закони);

2)підзаконну правотворчість (її змістом є видання норм права Президентом, Урядом, міністерствами, відомствами, державними комітетами, місцевими органами державного управління, мерами, главами адміністрацій, керівниками підприємств, установ, організацій).

Правотворчість державних органів

Безпосередня правотворчість держави — основна, яка полягає у виробленні та прийнятті нових правових актів. Інші прояви правотворчості держави (зміна або доповнення, скасування, систематизація) мають допоміжне значення для формування системи права.