Економіка як один із чинників, що впливають на формування права

Право як відносно самостійне явище

План

Право, економіка, політика

«Колись економістів запитували: «Якщо ви такі розумні, то чому ви такі бідні?»

А тепер ми можемо запитати: «Виявилося, ви не такі вже розумні. Чому ж ви такі багаті?»
Едгар Фідлер – Американский економіст

1. Право як відносно самостійне явище

2. Економіка як один із чинників, що впливають на формування права

2.1. Правові форми економічних відносин

2.2. Зворотний вплив права на економіку

3. Політика як сфера відносин між групами людей, класами, різними політичними силами щодо устрою і функціонування політичної влади

3.1. Правова політика та принципи її здійснення

3.2. Регулювання правом статусу суб’єктів політики та їх діяльність

3.3. Вплив політики на право, його зміст, напрями правового регулювання

Право «живе» в оточенні різних соціальних явищ, які впливають на нього, але й вони відчувають його вплив. До таких явищ належать економіка і політика.

Яким є співвідношення права і економіки ?

Економіка — одна зі сторін матеріального виробництва в широкому значенні цього поняття, друга сторона — соціальна сфера суспільства, що забезпечує існування і відтворення фізичного життя людини.

Взаємодія цих сторін матеріальних відносин є об'єктивною основою формування права.

Наприклад, власність є соціально-економічним явищем дійсності. І лише в поєднанні з юридичним елементом виникає право власності. Сама по собі належність комусь майна означає лише «прив'язку» суб'єкта власності до об'єкта, особи до речі. І лише юридичний зв'язок між ними переводить це соціально-економічне явище в правову площину. Лише за її наявності і можна говорити про право власності. Звідси випливає, що певним економічним відносинам відповідає правова форма, яка закріплює їх.

Економіка — це всі види діяльності людей, що дають їм змогу забезпечувати собі матеріальні умови життя. Вона створює каркас цивілізації, адже тримає на собі всі інші інститути життєдіяльності людського суспільства: державу, науку, охорону здоров'я тощо.

Економі́чна дія́льність — форма активної участі людини в суспільному виробництві.

Виділяють такі форми економічної діяльності:

Ø власник

Ø підприємець

Ø бізнесмен

Ø найманий робітник

Ø менеджер

Макроекономіка — наука, що вивчає функціонування економіки країни в цілому (або її частини, галузі), такі загальні процеси і явища як інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, економічне зростання, державне регулювання і т.п. Макроекономіка оперує такими поняттями як ВВП, ВНП, сукупний попит, сукупна пропозиція, платіжний баланс, ринки грошей, товарів і праці, використовуючи агреговані показники. Вперше термін використаний в 1933 році.

Мікроекономіка вивчае взаємодію окремих економічних суб'єктів та досліджуе механізм функціонування конкретних ринків. Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показує механізм прийнятя рішень господарюючими суб'єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.

Суб'єкти мікроекономіки:

Ø Домашнє господарство

Ø Фірма

Ø Держава

Мікроекономіка використовує такі загальнонаукові методи:

Синтез (від грец. συνθεσις — поєднання, з'єднання, складання) — поєднання абстрагованих сторін предмета і відображення його як конкретної цілісності; метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин.

У процесі наукових досліджень синтез пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле.

Аналіз (від грец. αναλυσις — розклад, рос. анализ, англ. analysis, нім. Analyse) — розчленування предмета пізнання, абстрагування його окремих сторін.

1. Метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою мисленого або практичного розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Протилежне — синтез.

2. Уточнення логічної форми (будови, структури) міркування засобами формальної логіки.

3. Синонім наукового дослідження взагалі.

Аналіз і синтез — могутні засоби людського пізнання і вивчення дійсності. Без аналізу і синтезу неможливі найелементарніші і найпростіші форми психічної діяльності —відчуття, сприйняття.

4. Метафізика протиставляє аналіз і синтез як методи, що взаємно виключають один одного.

5. Матеріалістична діалектика, навпаки, вчить про єдність А. і с, розглядаючи її як один з принципів наукового пізнання.

Індукція — це процес судження, котрий досягає висновку що при наявному стані знань є напевно істинний, але не ґарантує його.

Індуктивний висновок може бути спростований або узагальнений при наявності додаткових фактів. Інакше, індукція полягає у формулюванні закону ґрунтуючись на обмеженому об'ємі спостережень повторюваних подій.

Прикладами індуктивних висновків є, наприклад, наступні пари спостереження висновок:

Ø Цей лебідь білий.

Ø Всі лебеді білі.

Або

Ø Більярдна куля починає рухатись коли її вдарити києм.

Ø Для кожної дії існує зворотна їй та еквівалентна протидія.

Ø Дедукція

Дедукція (рос. дедукция, англ. deduction, нім. Deduktion f) — це процес виведення висновку що ґарантовано слідує, якщо вихідні припущення істині та вивід на їх підставі єчинним.

Висновок повинен базуватись винятково на основі попередньо наведених доказів, та не повинен містити нової інформації про предмет що досліджується. Дедукція була вперше описана у працях давньогрецьких філософів, таких як Арістотель.

Дедуктивний, (рос. дедуктивный, англ. deductive, нім. deduktiv) — заснований на дедукції; дедуктивний метод — спосіб дослідження, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних положень (аксіом, постулатів, законів).

У логіці використовуються два загальних методи отримання висновків: дедукція та індукція. Головною відмінністю індукції є те що для її застосування не вимагається знати усі факти до того як зробити умовивід. Оскільки на практиці неможливо все з'ясувати перед тим як робити умовивід, дедукція не має широкого застосування у реальному світі, окрім математики й природничих наук, які використовують математичні методи. Індукція, натомість, оперує набором неповних фактів, та на їх основі робить висновок який напевно слідує, не даючи жодних ґарантій щодо його істиності. Незважаючи на це, індукція дає можливість набувати нові знання, котрі не є очевидними при розгляді вихідних тверджень.

Часто зустрічається помилкова думка що дедукція рухається від загального до окремого, та що індукція це рух у зворотньому напрямку.

Наукова абстракція – полягає у відмові в процесі пізнання від зовнішніх, поверхневих, неістотних сторін явища і виокремленні найбільш глибокої суті предмета. Іншими словами, він полягає в ігноруванні неістотних ознак і концентрації уваги на істотних ознаках, вичленуванні їх із багатьох ознак, притаманних економічним процесам та явищам. Результатом методу наукової абстракції в економічних дослідженнях виступають поняття і категорії економічної науки.

Анало́гія — (грец. αναλογια — відповідність) — подібність, схожість у цілому відмінних предметів, явищ за певними властивостями, ознаками або відношеннями.

Аналогія права — специфічний прийом розв'язання держ. органами і службовими особами юридичних питань, не врегульованих нормами права, тобто при наявності т з. прогалини у праві.

В такому випадку рішення у справі приймається, виходячи з загальних принципів, основних засад і змісту відповідної галузі права або права в цілому. Вдаватися до А. можна лише тоді, коли дане питання прямо не врегульоване нормою права або коли немає норм, які регулюють подібні відносини, внаслідок чого неможливо скористатися аналогією закону, або коли це дозволено чи, принаймні, не заборонено законом. Суд. органи ряду капіталістичних країн, зокрема США і Англії, практикують застосування кримінального закону за аналогією через т. з. судовий прецедент.

Моделювання (рос. моделирование, англ. modelling, simulation, нім. Modellieren n, Modellierung f, Simulation f) –

1) Метод дослідження явищ і процесів, що ґрунтується на заміні конкретного об’єкта досліджень (оригіналу) іншим, подібним до нього (моделлю).