Відмінність права від соціальних норм первіснообщинного ладу

Виникнення законодавства

Формулювання правових прецедентів

У первісному суспільстві позначилися контури правосудної діяльності, при якій регулювання здійснювалося за схемою: норма (звичай) плюс індивідуальне рішення (рішення родових зборів, старійшин, «судів»). Так поступово формуються судові прецеденти – рішення у конкретних справах, які у процесі повторення ситуацій набували значення зразків, моделей, ставали загальною нормою. Вони стали провісниками прецедентного права – в Англії, США, Канаді, Австралійському Союзі (англо-аме-риканський тип правової системи).

У країнах континентальної Європи з розвитком писемності поряд зі звичаєвим правом виникають норми права, встановлені актами короля, князя, їх чиновників, які йменуються законами (законодавче право) – у Франції, Іспанії, Австрії, ФРН (романо-германський тип правових систем).

У первісному соціальне однорідному суспільстві норми поведінки відображали інтереси і волю всіх членів роду і племені, виникали в свідомості членів цього суспільства, були одночасно правами та обов'язками (себто право та обов'язок не розмежовувалися), забезпечувалися внутрішнім переконанням людей, їхніми звичками, схваленням чи осудом родичів.

На відміну від соціальних норм поведінки в первісному суспільстві, норми юридичного права виражають волю певних класів, інших верств соціальнонеоднорідного суспільства. Вони зовнішньо об'єктивовані, загальнообов'язкові і формально визначені в нормативних актах, правових звичаях, нормативних договорах, судових та адміністративних прецедентах, що встановлюються чи санкціонуються державою (її органами). У нормах права чітко розмежовуються права та обов'язки. Це означає, що кожне суб'єктивне право одного суб'єкта забезпечене обов'язком іншого суб'єкта. Норми права забезпечуються всіма засобами переконання і державного примусу.

Отож, на відміну від соціальних норм первісного суспільства норми юридичного права в умовах державності є засобом, що його держава використовує для управління населення. Вони виражають волю економічно і політичне панівних верств населення, встановлюються чи санкціонуються державою у вигляді суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Реалізацію норм юридичного права забезпечує держава.

Основна відмінність полягає в тому, що сучасне право має такі риси:

ü Право є інституційною системою.Право є системою інституцій, оскільки в зв’язку з регулюванням величезної кількості суспільних відносин (а в порівнянні з первісним ладом кількість відносин значно збільшилася), право знайшло прояв в регулюванні різних напрямків відносин і ці напрямки визначаються за наявності предмету правового регулювання, а також і методу даного регулювання.

Інститут права – це сукупність норм права, що регулюють певний вид родових відносин.

Сукупність таких інститутів склдає всю систему права.

ü Право поділяється на права і обов’язки.В зв’язку з тим, що право не лише вказує на можливості суб’єктів, а також вказує на моменти, коли держава вимагає виконання певних дій в певному порядку, зявилась потреба зробити логічних розподіл. Відбувся розподіл так званих «мононорм» на норми, в яких існував поділ на права та обов’язки.

ü Право є писемним, тобто вираженим в письмових джерелах і має формальну визначеність.

2. Поняття та ознаки звичаю. Його провідна роль у регулюванні виробничої економіки, сімейних відносин, організації публічної влади.

3. Причини і загальні закономірності виникнення права. Перехід від мононорм первіснообщинного ладу до правових норм державно-організованого суспільства. Основні шляхи (форми) формування прав. Санкціонування звичаїв. Формулювання правових прецедентів. Виникнення законодавства. Відмінність права від соціальних норм первіснообщинного ладу. Право як інституційна система. Поділ на права і обов'язки. Письмові офіційні джерела права. Примусовий характер права

Поняття, ознаки, зміст і визначення права