Правовий статус особи та держава

Правова держава як втілення панування права й верховенства закону

Для того щоб держава стала правовою і відповідно захищала інтереси громадянського суспільства чи кожного конкретно взятого громадянина, необхідно виконати чи створити певні умови. Підсумувавши реально існуючі приклади держав, можна зробити висновок, що це:

Ø Безумовне визнання, законодавче закріплення, реальне здійснення та гарантування прав і свобод людини та громадянина;

Ø Зародження та функціонування правової держави в умовах громадського суспільства;

Ø Правове регулювання поділу державної влади;

Ø Передача народу своїх повноважень на управління суспільними справами державним органам через правові процедури;

Ø Взаємна відповідальність особи і держави;

Ø Наявність демократичного, гуманного, справедливого законодавства;

Ø Функціонування незалежного й ефективного суду;

Ø Високий рівень правосвідомості та правової культури в суспільстві;

Ø Соціальна і юридична захищеність особи.

Правовий статус особи — це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права (тобто як такий, що має правосуб'єктність) координує своє поведінку в суспільстві.

Терміни «особа», «людина», «громадянин» вживаються конституцією і законодавством. У соціальному плані вони означають членів суспільства. У політичному плані відповідно до конституції особа виступає як громадянин, особа без громадянства, іноземний громадянин, біженець або змушений переселенець. Під правовим становищем особи розуміється юридичний статус громадянина. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина — самостійні категорії, однак, зважаючи на те що вони формуються на основі правового становища громадянина певної держави, доцільно говорити про правове становище особи в цілому. Поняття «правовий статус особи» і «правове становище особи» є рівнозначними.

Термін «правосуб'єктність» застосовується до суб'єктів права — учасників правовідносин. Термін «правовий статус» вживається для характеристики правового становища особи в цілому. Припускаючи наявність правосуб'єктності, правовий статус особи є свого роду інструментом, який систематизує норми про суб'єкта права (його права, свободи, обов'язки, відповідальність) і приводить їх у стійкий стан. Тому правосуб'єктність як важливий «опорний» інститут (фундамент) набуття правового статусу фізичною або юридичною особою може бути включена до складу правового статусу.

Правовий статус громадянина, іноземця чи особи без громадянства безпосередньо виражає його правосуб'єктність, котру, як записано в Загальній декларації прав людини ООН, зобов'язані визнавати всі держави. Він містить у собі основні невідчужувані права людини, як правило, закріплені в конституції демократичної держави.

Структура правового статусу особи може бути представлена у ' вигляді таких елементів:

Ø правосуб'єктність;

Ø права;

Ø свободи;

Ø обов'язки;

Ø відповідальність (має вторинний характер — реалізується в результаті вчиненого правопорушення або в зв'язку з невиконанням компетенції чи перевищенням її обсягу. В останньому разі йдеться про правовий статус посадової особи).

Правовий статус мають будь-яка особа, відокремлені групи осіб, а також сукупність всіх осіб у суспільстві в цілому — громадянське суспільство (народ).

Види правових статусів особи:

Ø Загальний – статус особи як громадянина держави закріплений у конституції і конституційних законах. Він є загальним, узагальненим і однаковим для всіх незалежно від національності, релігійних переконань, соціального стану; характеризується стабільністю і визначеністю; передбачає рівність прав і обов'язків громадян, рівність їх перед законом; є засадничим для всіх інших; є основою для набуття конкретних суб'єктивних прав, покладення обов'язків і несення відповідальності

Ø Спеціальний – статус особи як представника тієї чи іншої соціальної групи, відокремленої за певним юридико-значущим началом (родом діяльності, віком та ін.), який наділений відповідно до законів та інших нормативних актів спеціальними, додатковими, правами і обов'язками, обумовлений особливостями становища особи і потребами її функціональної спеціальної активності (студент, пенсіонер, військовослужбовець, посадова особа та ін.); є загальним для певного кола осіб. Спеціальний статус доповнює (статус депутата) або обмежує (статус рецидивіста) загальний правовий статус, тобто коректує його. На відміну від загального статусу, який є постійним, спеціальний статус має минущий характер

Ø Індивідуальний – статус особи як індивідуума, який становить персоніфіковані права і обов'язки в їх конкретних, природних і набутих здібностях і особливостях (стать, вік, родинний стан, стан здоров'я, релігійні переконання тощо), відрізняється рухливістю: змінюється відповідно до тих змін, що відбуваються в житті людини.

Правове становище конкретної фізичної особи може розглядатися як сума загального, спеціального та індивідуального статусів, співвідношення яких варіюється залежно від конкретних ситуацій.

Слід зазначити, що спеціальні статуси, які конкретизують загальний правовий статус на рівні окремих соціальних груп, відрізняються різноманітнішою галузевою гамою, ніж загальний статус, який визначається конституцією.

Види правових статусів особи за суб'єктами:

Ø статус громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб з подвійним громадянством, біженців, українських громадян, що перебувають за кордоном;

Ø статус службових і посадових осіб (депутата, міністра, судді» прокурора, голови обласної державної адміністрації та ін..);

Ø статус осіб, що працюють в екстремальних умовах (на оборонних об'єктах, секретних виробництвах) та ін.