Поняття державного органу та його ознаки
Орган держави — це створений державою або безпосередньо народом колектив уповноважених осіб (депутатів або державних службовців) або одна особа, який має свою визначену структуру та наділений владними повноваженнями для здійснення певних державних завдань і функцій.
Ознаки:
До загальних ознак можна віднести такі:
Ø всі органи держави, що створюються, відповідно до закону, шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції;
Ø наділені державно-владними повноваженнями;
Ø діють у встановленому державою порядку;
Ø пов'язані між собою відношеннями субординації;
Ø всі разом створюють єдину цілісну систему — апарат держави.
Специфічними ознаками, тобто такими, що відрізняють державні органи від недержавних та державних організацій, є:
Ø формування їх безпосередньо державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;
Ø наявність у кожного державного органу законодавчо закріпленої організаційної структури, територіальних меж діяльності, а також порядку взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями;
Ø виконання кожним державним органом чітко визначених, встановлених у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності.
Структура органу держави:
Апарат, що безпосередньо виконує завдання і функції держави Допоміжний апарат
— має державно-владні повноваження — не має державно-владних повноважень
Компетенція державних органів
Компете́нція (лат. competentia, від compete — взаємно прагну; відповідаю, підходжу) — сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов'язків державного органу або посадової особи, що визначаються конституцією.
У кожної юридичної особи є два блоки компетенції:
Ø загальна компетенція – правосуб'єктність юридичної особи — некомерційної або комерційної (визначається в момент створення і реєстрації; у комерційної організації вона може бути змінена протягом діяльності:
а) добровільно за її рішенням;
б) примусово за рішенням уповноваженого державного органу).
Ø спеціальна компетенція (лат. competentia — здатність, відання, належність за правом), яка полягає у праві в певних межах провадити професійну діяльність.
Наприклад, обсяг спеціальної компетенції комерційного банку визначається у два способи:
ü через перелічення в законі банківських операцій, які банки можуть здійснювати, і встановлення заборон для діяльності банків;
ü через видання ліцензії на банківську діяльність конкретному банку.
Компетенція державного органу (уряду, міністерства, парламенту, органів суду, міліції, прокуратури та ін.) — це закріплена законом (або іншим нормативним актом) сукупність його владних повноважень (прав і обов'язків), юридичної відповідальності і предмета відання.
Компетенцію державного органу можна зобразити за такою схемою:
Владні повноваження | Предмет відання | Юридична відповідальність |
а) юридичні права для здійснення державних функцій (щодо об'єктів управління); б) юридичні обов'язки, що на нього покладаються (перед державою); Тут права — можливості щодо виконання покладених функцій — збігаються з обов'язками - необхідністю (повинністю) стосовно держави і зливаються в єдину правову категорію повноважень | - головний напрямок діяльності, тобто основне функціональне призначення (наприклад, у міліції - безліч прав і обов'язків, а предмет відання — охорона громадського порядку) | - настає за результатами роботи, за неналежне виконання повноважень або перевищення їх обсягу; разом з повноваженнями юридична відповідальність є елементом спеціального правового статусу державного службовця, зокрема посадової особи |
Юридичні повноваження (правообов'язкн) державного органу або його посадової особи — вид і захід владного впливу на учасника правових відносин з метою реалізації припису правової норми, досягнення певного соціально-корисного результату. Цей вплив спрямований на задоволення домагань уповноваженого суб'єкта або на винну особу.
Владні повноваження державного органу виражаються, наприклад, у праві видавати правові акти — нормативні та індивідуальні, підписувати цивільно-правові договори, у можливості забезпечувати виконання і додержання правових актів примусовими засобами.
У правовій державі кожний державний орган і його посадові особи мають компетенцію, яка визначається в нормативно-правових актах, і зобов'язані діяти в її межах. Так, компетенція глави держави, вищих органів влади і управління визначається конституцією, а інших державних органів — законами і положеннями про ці органи.
Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок встановлення і обсяг компетенції залежать від того, до якої ланки державного апарату належить державний орган — законодавчої, виконавчої, судової влади або органів прокуратури та ін.
На відміну від індивідуальних суб'єктів правовий статус колективних суб'єктів — державних органів як суб'єктів правовідносин обмежується тими цілями і завданнями, заради яких вони створюються.
Специфіка виконання повноважень державними органами полягає в тому, що вони діють у підсистемі публічного права (конституційне, адміністративне право), для якого характерним є імперативний метод — юридичної субординації і підпорядкованості. З одного боку, це питання компетенції державних органів і посадових осіб, які мають правомочності на видання в одно-стороньому порядку індивідуального розпорядження з визначенням прав і обов'язків підпорядкованих і підзвітних осіб; а з іншого боку — питання пасивної правосуб'єктності підпорядкованих і підзвітних осіб, їх обов'язків і відповідальності. Воля підлеглих не є визначальною для індивідуального акта, що видається.
Класифікація державних органів
Будучи складовими частинами одного державного апарату, органи держави відрізняються між собою за рядом критеріїв.
1. За місцем у системі державного апарату:
a. первинні — створюються безпосередньо народом (виборцями) шляхом волевиявлення (президент, парламент);
b. вторинні — створюються первинними та їм підзвітні (уряд, суди).
2. За характером і змістом державної діяльності:
a. органи законодавчої влади (парламент);
b. органи виконавчої влади (уряд, президент);
c. органи судової влади (система судів держави);
d. контрольно-наглядові органи (прокуратура, інспекції, КРУ).
3. За способом утворення:
a. Виборні (президент, парламент);
b. Призначувані (Голова Верховного суду, Премєр-міністр);
c. ті, що успадковуються (Король, граф, лорд).
4. За часом функціонування:
a. Постійні (Уряд, Парламент);
b. Тимчасові (слідча комісія, комітет Парламенту).
5. За складом:
a. Одноособові (Президент, Омбудсмен);
b. Колегіальні (Парламент, уряд, Конституційний суд).
6. За територією, на яку поширюються їхні повноваження:
a. загальні (центральні) (міністерство, відомство, парламент…);
b. місцеві (локальні) (місцева державна адміністрація, відділ, що входить до складу міністерства).
Безпосередньо управлінські форми діяльності державного апарату не мають юридичного характеру. Їх функції:
Ø організаційно-регламентуюча — розробка наукових рекомендацій, підготовка проектів документів, організація виборів та ін.;
Ø організаційно-господарська — бухгалтерський облік, статистика, постачання та ін.;
Ø організаційно-ідеологічна — роз'яснення нормативних актів, формування громадської думки та ін.
Правові форми діяльності державного апарату мають юридичний характер: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, контрольно-наглядова, установча.
Правоохоронна діяльність — форма діяльності компетентних органів держави з попередження правопорушень і притягнення правопорушників до юридичної відповідальності.
Вона здійснюється з метою охорони і захисту правових норм шляхом застосування заходів юридичного впливу до правопорушників.