Теорія держави і права в системі юридичних наук
Стан і значення теорії держави і права у системі юридичних наук визначається, перш за все, предметом її досліджень і функціями, які вона виконує. На відміну від галузевих юридичних наук, теорія держави і права, як вже зазначалося, вивчає не будь-яку галузь юриспруденції, або якийсь її напрям, або історію державно-правового життя, а загальні і специфічні закономірності розвитку держави і права у цілому, її дослідження не тільки поширюються на сучасну окрему, конкретну країну, в якій безпосередньо здійснюється дослідний процес, а й охоплюють вивчення держави і права різних країн, суспільно-економічних формацій, всіх галузей та напрямів державно-правової дійсності. Поряд із закономірностями їх розвитку вона визначає також основні ознаки та суттєві характерні риси.
Значення її як науки вступної, узагальнюючої, фундаментальної і методологічної у відношенні до галузевих юридичних наук[4]
Для того щоб з'ясувати місце та роль теорії держави і права у системі юридичних наук, треба, перш за все, уявити цю систему. Крім теоретико-правової та історико-правової наук, до неї входять так звані галузеві (спеціальні) юридичні науки, які вивчають окремі сфери, сторони, елементи державно-правової дійсності.
В окремих підручниках з теорії держави і права система державно-правової науки визначається класифікатором юридичних наук, яка затверджена ВАК України.
Виступаючи стосовно галузевих і спеціальних юридичних наук як узагальнююча і спрямовуюча наука, теорія держави і права потрібна також для розроблення спеціальних, достатньо вузьких проблем, які стоять перед цими науками. Вона синтезує і систематизує висновки галузевих знань, включаючи їх до арсеналу власних наукових ідей. У той час, як галузеві юридичні науки акцентують увагу на сучасній державно-правовій практиці, на чинному праві, то дослідження теорії держави і права аж ніяк не обмежені у просторі і часі. Тому здійснювана нею інтеграція даних всіх юридичних наук сприяє їх взаємозбагаченню, а загальна картина державно-правової дійсності стає правильнішою і цілісною. Разом з тим вирішення багатьох проблем юридичної практики, реформування суспільних відносин, забезпечення законності дій різних суб'єктів права, вдосконалення механізму правового регулювання одержують адекватне, об'єктивне наукове обґрунтування.
Слід зазначити, що кожна галузева юридична наука містить відображення виникнення, розвитку, змісту, сучасної ролі і перспектив подальшого поступу відповідної галузі права у певній площині суспільних відносин. А теорія держави і права, досліджуючи право у цілому, у взаємозв'язках всіх його галузей та інститутів, дає відповідь на головні питання, що стосуються виникнення, розвитку, змісту, сутності і ролі права взагалі. Внаслідок цього галузеві юридичні науки, спираючись на висновки теорії держави і права, одержують сприятливі можливості для правильного розуміння матеріалу, який становить їх предмет. З іншого боку, здобутки у дослідженні галузей та інститутів права дають теорії держави і права конкретний матеріал для широких узагальнень та поглиблення змісту тих або інших загальних понять і уявлень. Таким чином відбувається взаємозбагачення теорії держави і права та галузевих юридичних наук, а правильне розуміння загальнотеоретичних проблем посилює творчі можливості дослідників, які працюють у сфері галузевих юридичних наук.
Всі галузі юридичної науки, за винятком теорії держави і права, вивчають певні явища, окремі інститути єдиної системи держави і права, вони виступають як окремі юридичні науки. Їх призначення полягає у вичленуванні із системи державно-правової дійсності певних галузей або сфер з властивими тільки їм специфічними закономірностями розвитку та вивченні їх у відносній самостійності щодо держави і права у цілому. Отже, з впевненістю можна говорити про те, що жодна з галузевих або спеціальних юридичних наук, ні всі вони разом узяті, не мають можливості забезпечити дослідження загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування держави і права. Необхідністю досягнення вказаної мети і є існування та призначення саме такої юридичної науки, як теорія держави і права.
Теорія держави і права посідає чільне місце у системі юридичних наук. Вона дає найширші за обсягом і найглибші за змістом знання про державно-правові явища. Ці знання фіксуються у поняттях і теоретичних конструкціях, що є найбільш загальними та абстрактними у порівнянні з поняттями інших юридичних наук. Але висновки теорії держави і права не є вторинними, похідними, які виникають внаслідок узагальнення результатів галузевих юридичних наук. Загальність її висновків заснована на дослідженнях власного предмета — загальних закономірностей державно-правових явищ. Вона не дає конкретних, готових рішень з питань, що досліджуються галузевими юридичними науками, але сприяє з'ясуванню ними важливих керівних відправних точок досліджень, які дозволяють уникнути однобічності при розв'язанні галузевих наукових проблем. Таким чином забезпечується методологічна єдність досліджень у галузевих юридичних науках. Висновки і положення теорії держави і права виступають як єдині теоретичні засади та головні орієнтири при розробленні цими науками спеціальних питань і рекомендацій для практики. Зв'язком з юридичною практикою, здатністю задовольняти запити останньої багато у чому визначаються життєвість і соціальна значущість теорії держави і права та всіх галузевих правових наук. Юридична практика, досвід функціонування держави, численні факти державно-правової діяльності слугують невичерпним джерелом розвитку юриспруденції. Практика ж обумовлює мету та цілі дослідження держави і права, тобто теоретичне й практичне пізнання державно-правових явищ здійснюється також для того, щоб сама практика розвивалася на науковій основі. Ігнорування здобутків науки в процесі державно-правового будівництва спричиняє у наш час чимало негативних наслідків. Теорія держави і права, вивчаючи та узагальнюючи практику, формулює поняття і визначення державно-правових явищ, виробляє наукові рекомендації та висновки, генерує нові ідеї, які дозволяють не тільки зрозуміти сутність, зміст і форми держави і права, а й вміло застосовувати їх з метою прогресивного розвитку суспільства. Теоретичні положення мають широко використовуватися фахівцями у правотворчій і правозастосовчій діяльності, при вирішенні питань вдосконалення правового виховання населення тощо. Державно-правова дійсність, політико-правові процеси, що досліджуються теорією держави і права, належать до найскладніших та найважливіших суспільних сфер, від яких багато у чому залежить життєдіяльність суспільства. Їх наукове осмислення — об'єктивна потреба українського соціуму на сучасному етапі його існування та розвитку, адже теорія держави і права як фундаментальна наука є вагомим джерелом правового прогресу, справляє величезний вплив на розвиток суспільного юридичного мислення та зростання юридичної активності як всього суспільства, так і кожної особи у ньому.
Співвідношення теорії держави і права із суспільними науками (філософією, соціологією, економічною теорією, політологією)[5]
Теорія держави і права відрізняється від таких наук, як природні або технічні, адже вона є суспільно-гуманітарною наукою, предметом дослідження якої є суспільні явища — держава і право. Разом з тим її можна класифікувати як політико-юридичну науку, тому що вона вивчає особливі аспекти суспільного життя, які безпосередньо належать до галузі права, політики, державно-владної діяльності.
Будучи належною до системи соціогуманітарних наук, які вивчають людину в її суспільних відносинах, загальна теорія держави і права взаємодіє з іншими суспільними науками, насамперед філософією, історією, політологією, соціологією, економічною наукою тощо.
Важливе значення для загальної теорії держави і права має її взаємозв'язок з філософією, яка є наукою про загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення. Варто зауважити, що фундамент теоретичних знань про державу і право становлять саме філософські знання про суспільство. В осмисленні державно-правових явищ вагому роль відіграє філософія права. З нею пов'язані уявлення про право як сукупність природних прав і свобод людини — невід'ємних умов її вільного й творчого існування та розвитку. Сьогодні ці положення закріплені у багатьох конституціях демократичних держав світу, в тому числі Конституції України.
Слід наголосити про тісний зв'язок загальної теорії держави і права з історичною наукою. Остання вивчає історію розвитку людської цивілізації у всій її різноманітності. Держава і право сьогодні — це результат історичного розвитку суспільства. Спираючись на дані історичної науки, теорія держави і права досліджує найбільш загальні закономірності виникнення, функціонування та розвитку державно-правових явищ. У той же час історична наука, звертаючись до питань держави і права, користується відповідними положеннями та поняттями, які напрацьовані теорією держави і права.
Особливо тісно загальна теорія держави і права пов'язана з політологією, яка вивчає політику та політичні системи світу. Ґрунтуючись на політологічних даних про політичну систему суспільства, теорія держави і права розглядає її з точки зору місця та ролі у ній держави, характерних ознак і особливостей, що відрізняють її від партій, громадських організацій та інших ланок політичної системи, правових форм виникнення і діяльності держави. Політологія ж використовує положення й висновки теорії держави і права з питань розуміння політичної влади, функцій та механізму держави, форм державного правління і національно-державного устрою, політичного режиму, законності та правопорядку тощо.
Теорія держави і права має тісні та плідні взаємозв'язки з наукою про суспільство — соціологією, яка вивчає структурні елементи суспільства у їх взаємодії, умови існування останніх елементів, а також функціонування і розвиток усіх сторін діяльності людей у суспільстві. У межах соціології виник новий науковий напрям — соціологія права, яка розглядає правову систему з точки зору її тісного взаємозв'язку з життям, суспільною практикою.
Конкретні соціологічні дослідження дають можливість вивчати правові та державні явища, які існують у суспільстві, і на цій основі вдосконалювати правову систему та державні інституції. Вони сприяють реформі і розвитку законодавства, державних структур, реалізації правових приписів у соціальній поведінці особи, соціальних груп, соціальних аспектів функціонування різних державних служб тощо. У свою чергу, загальна теорія держави і права слугує методологічною основою соціологічних досліджень. А наслідки останніх сприяють розвитку теорії держави і права.
Нерозривний зв'язок існує між теорією держави і права та економічною наукою. Спираючись на положення і висновки економічної думки, яка вивчає виробничі відносини та економічні закони, аналізує ринкові відносини і ринкове господарство, теорія держави і права розглядає всі державно-правові явища в органічному зв'язку з економічними умовами життя людей, розкриває їх активний зворотний вплив на економіку. В ринкових економічних відносинах втілюються ідеї свободи, рівності, соціального прогресу. Досконала правова система, соціально спрямована політика держави сприяють розвитку сучасних ринкових економічних відносин, зростанню добробуту людей.
З усього наведеного можна зробити висновок, що загальна теорія держави і права є наукою високого рівня узагальнення державно-правової дійсності. До її складу входять не тільки знання, одержані нею самою, а й у синтезованому вигляді знання, накопичені багатьма іншими науками, які тією чи іншою мірою досліджують різні аспекти теорії держави і права. Тісно взаємодіючи з іншими галузями наукового знання, загальна теорія держави і права формулює наукові закони, поняття та визначення державних і правових явищ, які дозволяють не тільки пізнати сутність, зміст та форми існування держави і права, вдосконалити їх службову роль у суспільному житті, а й використовувати державно-правові інститути з метою реформування суспільства у напрямі його прогресивного розвитку.