Означення

Обставина

Обставина – це другорядний член речення, який позначає, як або при яких обставинах відбувається виражена присудком дія (час, мета, місце, причина тощо). Обставини можуть бути виражені іменниками (з прийменниками і без прийменника), прислівниками, числівниками, дієприкметниками.

Обставина часу відповідає на запитання wann? (коли?), wie lange? (як довго?), wie oft? (як часто?), seit wann? (з якого часу?), bis wann? (до якого часу?). Вона може бути виражена:

прислівником часу;

іменником з прийменником;

іменником у знахідному відмінку;

підрядним реченням часу;

дієприкметниковим зворотом.

Обставина місця відповідає на запитання wo?(де?), wohin?(куди?), woher?(звідкіля?) і може бути виражена:

прислівником місця;

іменником з прийменником;

підрядним реченням місця;

Обставина мети відповідає на питання wozu? (для чого?), zu welchem Zweck? (з якою метою?) і може бути виражена:

прислівником мети;

іменником з прийменником;

інфінітивом;

інфінітивним зворотом із сполучником um;

підрядним реченням мети.

Обставина причини відповідає на запитання warum? (чому?), weshalb? (чому?), weswegen? (заради чого?) і може бути виражена:

прислівником причини;

іменником з прийменником;

підрядним реченням причини;

Обставина способу дії відповідає на питання wie?(як?), auf welche Weise? (яким чином?), і може бути виражена:

прислівником способу дії;

іменником з прийменником;

дієприкметником І або ІІ в короткій формі;

інфінітивним зворотом;

відокремленим дієприкметниковим зворотом;

підрядним реченням способу дії.

Означення – другорядний член речення, який може відноситись до всякого члена речення, що виражений іменником. Воно позначає якість, ознаку, належність або кількість предметів (осіб) і відповідає на питання welcher? (який?), was für ein? (який? що за?), wessen? (чий?), wie viel? (скільки?), der wie vielte? (котрий за рахунком?).

Разом з іменником означення утворює одну смислову групу, яка в реченні займає одне місце, і в перекладі, зазвичай, не розділяється іншими словами. До його формально-структурних ознак належать:

обов’язковий зв’язок з іменником;

контактне положення стосовно означуваного іменника (в препозиції або постпозиції);

чітка морфологічна форма означення, що стоїть в препозиції.

Як і в українській мові, в німецьких реченнях означення бувають узгоджені і неузгоджені.

Узгоджене означення стоїть перед означуваним іменником і узгоджується з ним у роді, числі і відмінку. Якщо іменник вживається з артиклем або словом, що його замінює, узгоджене означення стоїть між ним і визначуваним іменником. Узгоджене означення може бути вираженим:

прикметником;

дієприкметником І і ІІ;

дієприкметником І з часткою zu;

порядковим числівником;

числівником ein;

присвійним, вказівним або неозначеним займенником.

Означення, виражені кількісним числівником (крім eins), прикметником із закінченням –er та прикметниками іншомовного походження, що зберегли свою форму, не узгоджуються з означуваним іменником, хоча і стоять перед ним – вони не відмінюються.

Неузгоджене означення стоїть безпосередньо після означуваного іменника. Воно може бути вираженим:

іменником у родовому відмінку без прийменника;

іменником з прийменником;

інфінітивом або інфінітивним зворотом;

прислівником з прийменником або нього;

означальним підрядним реченням.

Неузгоджене означення може мати складну форму. Коли іменник має водночас поширене означення і неузгоджене означення, що стоїть після нього, переклад групи іменника українською мовою слід робити в такій послідовності: спочатку перекладається визначуваний іменник, потім неузгоджене означення і лише тоді – поширене означення.