Тема 7. Україна на сучасному етапі.

1. Ознаки постмодерної доби. Глобалізаційні процеси.

2. Україна в умовах національної державності.

1). Характерними рисами першого, початкового етапу науково-технічної революції (1950-1970-ті рр.) Були пріоритетний розвиток обчислювальної техніки, ядерної енергетики, матеріалознавства, автоматизації виробництва. Другий етап науково-технічної революції пов’язаний з бурхливим розвитком мікроелектроніки, радіотехніки, інформатики та ін., що сприяли інтенсивному оновленню традиційних галузей промисловості та появі нових. У першій половині 1980-х рр. стрімко зріс попит на споживчі товари: відеомагнітофони, відеокамери, радіотелефони та ін. Якщо в 1980 р. у США було виготовлено 371 тис. Персональних комп’ютерів, то у 1985 р вже 6, 6 млн. Все це створило матеріальні передумови для появи нових тенденцій у галузі особистого споживання. Відбулися значні зрушення в системі взаємовідносин «людина-техніка».

На рубежі ХХ і ХХІ століть склався новий тип міждержавних відносин, в основі якого лежать інтеграційні процеси - глобалізація. Глобалізація – це процесс збільшення взаємозалежності країн в економічній, соціальній, культурній. Військовій, екологічній та іншій сферах. Після розвалу біполярної системи цей процесс набув всесвітнього характеру. Ера глобалізації у відносинах держав стала заміняти еру «холодної війни». Проте це не означає, що зникають міжнародні й міждержавні суперечності, оскільки у світі існують і ще довго будуть існувати держави з різним рівнем соціально-економічного, політичного і культурного розвитку. Із різними ідеологією, релігією, менталітетом.

Таким чином, передостаннє десятиріччя ХХ ст. увійшло у світову історію як час загострення біполярного світу, посилення конфронтації між СРСР і США, новим витком гонки озброєнь та виникнення численних регіональних воєнних конфліктів. В результаті демократичних революцій 1989-1990 рр., у країнах Східної Європи було повалено комуністичні режими. Зазнала краху практика «реального соціалізму» в Радянському Союзі та країнах Східної Європи. Нові політичні сили взяли курс на ринкові реформи й утвердження парламентської демократії.

Трансформація суспільного ладу в країнах Центральної і Східної Європи в останні десятиліття ХХ ст. викликала серйозну увагу та науковий інтерес як в аспекті загальних підсумків процесу становлення посткомуністичного суспільства, так і плані аналізу окремих компонентів демократичних перетворень. Саме інформаційний потенціал сучасних країн став однією з найважливіших характеристик їх могутності, яка, у свою чергу визначається станом розвитку засобів масової інформації, передусім телебачення та радіомовлення.

Сьогоднішня ера електронного зв’язку та оперативного розповсюдження інформації розпочалася з появи телеграфа і досягнення нового етапу з розвитком радіо.

У розвитку людства на сучасному етапі взаємодіє чимало різноманітних тенденцій. На першому місці серед них – процеси, що сумарно можуть бути позначені поняттям «глобалізація». Однак певні труднощі виникають при визначенні цього поняття. Деякі дослідники визначають цей феномен як гранично широкий процес розширення контактів суспільств, країн, людей, що посилюється завдяки досягненням науково-технічного погресу. Звісно, що глобалізація максимізує економічну, науково-технічну і культурну взаємодію різних країн незалежно від їхньої цивілізаційної приналежності, рівня розвитку і місця розташування. Немає заперечень і проти того, що ця взаємодія в основі своїй пов’язана з науково-технічним прогресом, особливом з розвитком засобів інфрмації і комунікації. Великі можливості процесів обробки, накопичення і передачі інформації, які вивникли в результаті злиття інформаційної та комунікаційної технологій - це явяється ключовим аспектом глобалізації. Ці технології є тим базисом, на якому виникли й набули подальшого розвитку всі тенденції, що характеризують її.

Наприкінці 1980-х рр. співробітник Європейського центру ядерних досліджень у Женеві Т.Бернес-Лі висунув ідею створення гіпертекстового мереженого середовища, спочатку для спілкування між географічно віддаленими групами фізиків-ядерників. Під час розробки цієї ідеї виникла система, відома нині як Всесвітня Мережа Інтернет. Робота над нею закінчилася навесні 1991 р., тоді ж почалася поступова її практична реалізація, що відкриває шлях до проникнення Інтернету в життя сотень мільйонів людей. Власне було відкрито нову сторінку в історії людства. Інтернет став знаменною подією в розгортанні цих процесів, його поява означила ще небачений в людському бутті віртуальний вимір історії. Перед людством відкрилися неосяжні потенційні світи формоутворень віртуальної реальної дійсності. Адже віртуальна реальність позначає нові «материки» спілкування людей, задає безмежне поле творчих зусиль та актів підприємливості та пасіонарності.

Наростає інтенсивність історичного процесу. Кількість історичних подій, що припадають на порівняльний період, від сторіччя, від сторіччя до сторіччя збільшується. Інтенсивність історичних подій у перерахуванні на п’ятиліття зросла в період 1976 – 1995 рр. порівняно, наприклад, з періодом 1751 – 1775 рр. у 10, 3 рази. Ця тенденція пояснюється насамперед зростаннм чисельності і густоти населення, збільшенням числа «дійових осіб» на історичний арені. Додається вплив і багатьох інших факторів, серед яких важливе місце займають прискорення темпів науково-технічного й економічного прогресу. Щодня засоби масової інформації повідомляють про безліч подій, які відбулися в усьому світі. Наступного дня ці події минулого, перетворюються у факти історії.

Відомий американський науковець Е. Тоффлер запропонував розглядати історію як послідовне накочування хвиль змін. До першої хвилі змін частина людства жила невеликими групами, що часто мігрували й годувалиcя збиранням їстівних рослин, рибною ловлею, полюванням або випасом тварин. Коли у Європі почалася промислова революція, світом покотилася Друга хвиля. Третя хвиля – постіндустріальна.

80 % усіх кінофільмів і телевізійних програм, які демонструються у світі. вироблені у США або створені за участю американських телестудій і кінокомпаній. Відомо також, що 75 % інформації, як циркулює по європейських ЗМІ, має американське «походження» .

Масова культура поняття виникла у 1944 р., коли у журналі «Політика» Д.Макдональдс у статті «Популярна культура» ввів у науковий обіг це поняття. Масова культура – е культурна продукція (у найширшому розумінні слова – від творів мистецтва до споживчих товарів і кулінарії), яка продукується і розповсюджується професіоналами у розрахунку на споживання на комерційній основі широкими масами людей, незалежно від соціального статусу, статі, віку, національності. Маскульт

Рок-культура – соціально-культурне явище, що виникло у 1950-рр. Виникнувши в рамках масової культури, рок-культура у своїх основних світоглядних позиціях протистоїть їй: заперечує конформізм сучасного суспільства, відкидає ідею тотального споживання, обстоює прагення до збереження індивідуального «Я» і свободи людини, тобто не приймає цінності масового суспільства. У 1981 р. було відкрито вірус СНІДу, число жертв якого щорічно збільшується.

Однак, як зазаначається у черговій доповіді ООН з безпеки людства, надрукованій у Нью-Йорку наприкінці 2005 р., розмах воєнних конфліктів зменшується: якщо від час бойових дій у 1950 р. середньому гинуло 37 000 осіб, то у 2003 р. – 600.

Світ людей протягом останніх століть зазнав істотних змін. Насамперед це стосується його чисельності. Протягом першого тисячоліття нашої вона станоовила приблизно 200 млн. оісб і практично не змінювалася. Приблизно з ХУ ст. – від рівня в 375 млн. – вона почала зростати стабільно і з постійним прискоренням. Час від середини ХУІІІ ст. до кінця ХХ ст. вчені назвали часом демографічної революції, а останню третину ХХ ст. – періодом «демографічного вибуху». Після 1950 р. населення земної кулі зросло значно більше, ніж за всю попередню історію, - від появи перших людей розумних аж до 1900 р. Так, 26 лютого 2006 р. було досягнуто рівня 6,5 млрд. Сьогодні щоденний чистий приріст населення становить 200-250 тисяч осіб і приблизно 57 млн. на рік. Усього на планеті за всю історію народилося 106 млрд. оіб.

До тих сфер життєдіяльності суспільства, які зазнають значної трансформації, належать сфери відносин між статями, а також шлюбу і родини. Значимість змін, що відбуваються, знайшла свій відбиток у появі поняття «гендер». Гендер є одним із центральних і фундаментальних питань сучасного суспільства. Саме слово не має в українській мові адекватного перекладу. Сьогодні гендер розуміється як одна з найважливіших граней соціальних відносин і включає в себе три групи характеристик: біологічна стать, стереотипи статевих ролей, поширені в суспільстві, а також запропоновані суупільством норми чоловічої і жіночої дії і взаємодії у всьому різноманітті їхніх проявів. Поняття «гендер» введено в соціальні науки Е.Оклей у 1970-ті рр. Відтоді воно перетворилося на найважливішу складову сучасного громадського життя.

У житті сучасного світу надзвичайно важливу роль також зіграла сексуальна революція і продовжують відгравати її наслідки. Уважається, що на Заході вона почалася у 1960-х рр. Які б хронологічні межі не обиралися, безумовним є те, що вибух звільнення від колишніх часів, зокрема на репресивне ставлення до сексу. Протягом тисячоліть лад і уклад життя визначався насамперед релігією і Церквою. Сучасна людина, навіть віруюча, не дозволює релігії і церкві бути надмірно обтяжливими у сексуальній сфері. Промислова революція призвела зрештою до виникнення «суспільства масово виробництва», у якому головний настрій – спожити якнайбільше всього, «узяти від життя все», а бажання і задоволення – важливіші, ніж норми й умовності. Крім того поєднана із розвитком індустріалізму урбанізація практично звела нанівець моральний контроль з боку громадськості, дуже дієвій у традиційному суспільстві. Утім у 1960-х рр. секс без обмежень стає таким же атрибутом волі, як джинси і рок-н-рол. Провісником і каталізатором сексуальної революції на Заході вважають кигу Г.Маркузе «Ерос і цивілізація. Філософське дослідження вчення Фрейда».

Падіння ролі християнства у західній цивілізації було викликане кількома чинниками. Це і потужний розвиток науки, який підірвав християнське пояснення світобудови, і викриття погрішностей Церкви впродовж європейської історії французькими посвітниками, протестантами та марксистами, і зміна соціально-економічного життя суспільства, яке виявило неспроможність християнських церков швидко пристосовуватися до умов сучасного світу, і процес урбанізації, який відривав індивідів від релігійних груп, і врешті-решт, процес секуляризації, що охопив усі сфери людського життя. Досить переконливо показав останній процес П.Сорокін, який дослідив процес звільненняморалі від релігії. Наприклад, у сфері мистецтва «середньовічний живопис та скульптура були переважно релігійними», тобто до Х сторіччя релігійні витвори мистецтва становили 81, 9 %, у Х – ХІ сторіччях – 94, 7 %, у ХІІ – ХІІІ ст. – 97 %. Вже у ХУІ сторіччі релігійних витворів мистецтва було 64, 7 % від загальної їх кількості, а ХІХ та ХХ сторіччях - відповідно 10 % та 3,9 %. Разом з тим, хоча секуляризований західний світ і не приймає християнську етику беззаперечно. Але він фактично усвідомлює її. Як і християнство загалом. Як базис європейської культури (втім, досі дискутують питання, чи вписувати до преамбули Конституції ЄС пункт про особливу роль християнства у розвитку Європи). По суті сучасне західне секуляризоване суспільство має власну. Вільну від релігійних цінностей етику. Секулярна та релігійна етики мають різне, діаметрально протилежне розуміння блага. Благо з релігійної позиції є досягненням вічного життя, подоланням смерті та гріха; секулярне ж розуміння блага інтерпретувати як право і свободу «тлінної й гріховної людини робити те, хо вона вважає за потрібне для себе». Поступово йде підміна гуманістичної етики замість релігійних цінностей.

2). Першочерговою задачею незалежної України стало державне будівництво. Державотворчі процеси уже ускладнювалися відсутністю нової конституції. У січні-лютому 1992 р. Верховна Рада затвердила державну символіку Україну: Державний герб (тризуб), Державний прапор (синьо-жовтий), державний гімн (муз. М. Вербицького на слова П.Чубинського).

В Україні продовжувався процес становлення багатопартійності. За характером політичної організації партії традиційно поділяють на праві, ліві, центристські. До правих відносять як правило націонал-радикальні партії: націоналістів, УНА-УНСО тощо. До центристських партії націонал-демократичного, ліберально-демократичного, соціал-демократичного характеру. Ліві – це партії соціалістичного і комуністичного спрямування. Соціалістична партія, Прогресивна соціалістична партія, Комуністична тощо.

Після проголошення Акта про державну незалежність Україна вперше стала суб’єктом у міжнародних відносин. Першими Україну визнали Польща і Канада – (2 грудня), 3 грудня – Угорщина, 4 грудня – Латвія, Литва. У листопаді 1995 р. Україна стала членом Ради Європи. Прагне до вступу в СОТ, Європейський Союз. Водночас на початку 1990-х рр. незважаючи на те, що Україна в ступила до СНД, доволі непростими були взаємини України з Росією. Взаємовідносини ускладнилися такими питаннями як. Статус м. Севастополя, взаємини Києва і Криму. Президент Криму Мєшков дотримувався проросійських поглядів. Зрештою 1997 р. президенти України і Росії Л. Кучма і Б. Єльцин підписали «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією».

На економіку України поч. 1990-х рр. руйнівний вплив справила загальноекономічна криза, що охопила весь пострадянський простір. В момент проголошення незалежності 95 % підприємств підпорядковувалися Москві, майже 80 % усього виробництва не мало завершеного технологічного циклу тощо. Те, що сталося з економікою України в той час по суті не має історичних аналогів. З 190-1994 р. валовий національний продукт скоротився на 44 %, національний дохід впав на 54 %. Для порівняння, спад виробництва у роки «великої депресії» у США не перевищував 25 %. За даними Світового банку у другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищим у світі. Відбулося нечуване для мирного часу падіння рівня життя – близько 64 % населення опинилося за межею бідності. Криза охопила промисловість і сільське господарство. Впродовж 1990-1994 рр було змінено чотири уряди – В. Масол, В. Фокін, Л. Кучма, Ю. Звягільський. Усі уряди намічали свою програму виходу з кризи. Але жодна з них не виявилася дієвою.

Надзвичайно складним і тривалим виявився процес формування трьох гілок влади. Незавершеність розподілу функцій, неузгодженість дій між гілками влади спричинили протистояння між ними. Особливо гострого характеру набули відносини між Президентом і Верховною Радою. Це протистояння на тлі економічної кризи і соціального протесту, що зростав, закінчилося рішенням сторін про дострокове припинення їх повноважень

У березні-квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради. Новим її головою (1994-1998 рр.) став О. Мороз. Майже третину мандатів у парламенті контролювало ліве крило. У червні – липні 1994 р. відбулися вибори президента України. Перемогу у другому турі здобув Л. Кучма, за якого віддали голоси понад 52 % виборців. У час його каденції, Україна нарешті прийняла Конституцію – 28 червня 1996 р.

У березні 1998 р. відбулися чергові вибори до Верховної Ради України. Вони вперше проводилися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Тільки 8 партій і блоків подолали 4-х процетний бар’єр – Компартія, Народний рух. Народно-демократична партія, «Громада», « Партія зелених», Соціал-демократична партія об’єднана. Аграрна і Прогресивно-соціалістична партія. 30 % депутатських мандатів отримали позапартійні. Головою Верховної Ради 14-го скликання став О. Ткаченко.

У 1999 р. відбулися президентські вибори. Серед 13 кандидатів найбільш реальними виглядали 2 – Л. Кучма і П. Симоненко. У другому турі зрештою переміг перший. 36 % проти 22 % . Утім після виборів взаємини між гілками влади знову набули деструктивного характеру. Невдовзі було створену нову парламентську структуру – парламентську більшість. В лютому 2000 р. новим головою Верховної Ради став І. Плющ а його заступником – В. Медведчук.

У Радянському Союзі на момент його розпаду накопичилося багато негараздів освіті. Науці, літературно-художній творчості. На стані культури негативно позначилися залишковий принцип її фінансування, відсутність демократії, заідеологізованість. З проголошенням незалежності України відродження національної культури стало державною справою. Ще в жовтні 1989 р. було прийнято закон про мови в Українській РСР, за яким українську мову в республіці проголошено державною. Цей статус підтвердила Конституція 1996 р.

В Україні впродовж 1990-х рр. тривав процес дерусифікації і демократизації освіти. Відкрилася «Києво-Могилянська Академія». Ректор Брюховецький. Здобувачі освіти, зокрема, дізналися правду про історичне минуле українського народу, його багату культурну спадщину. Поверталися імена видатних поетів (В. Стус, В. Симоненко), режисерів (Л. Курбас), наповнювалися «білі плями» історії України. Поч.. 1990-х рр.. стало справжнім національним відродженням України. В кожній царині культури намітилися свої лідери: В музичному житті Т. Петриненко, Н. Яремчук, В. Зінкевич, П. Дворський, І. Білик, І. Братущик і О. Хома, І. Мацялко, І. Бобул Українська пісня не уявлялася без Н. Матвієнко, Р. Кириченко. Оперна пісня без А. Солов’яненка. В. Степової, Г. Циполи. Український кінематограф важко було уявити без О. Бійми, Ю. Іллєнка, Б. Нібеєрідзе – фільм «Роксолана», актора Богдана Ступки, Ади Роговцевої.

Українська література і надалі пов’язується з іменами О. Гончар, П. Загребельного, Д. Павличка, Л. Костенко, М. Вінграновського поета І. Драча. У мистецтві відомим є прізвище художника І. Марчука, О. Заливахи. Зараз доба «культурних романтиків» минула, прийшла пора культурних прагматиків, ринкові умови запанували і в культурній сфері, де ключовий ефект відіграє вигода та інтерес. У результаті програє національна ідея. Можна хіба що виділити перемогу Р. Лижичко на конкурсі Євро бачення 2004.

Помітну лепту в національне відродження України в роки національної незалежності внесли українські спортсмени. Популяризації України сприяли успішні виступи спортсменів на білій і літніх олімпіадах 1994, 1996, 1998, 2000, 2002, 2004, 2006 років. Далеко за межами України відомі імена українських спортсменів олімпійців: С. Бубки, Я. Клочкової, І. Кравець, Ж. Блок та ін. Прославили Україну футболіст А. Шевченко, Віт. і Вол. Клички. Безсумнівно успіхом слід вважати виграш Польщею і Україною тендеру на проведення чемпіонату Європи 2012 р.

За радянської доби релігія і Церква були під особливою пильною увагою комуністичної влади. За офіційною статистикою 1980-х рр. вірянами в Україні вважали себе не більше 15 % громадян. Згодом, за спеціальною анкетою М. Амосова (1997) 42 5 заявили, що вірять у Господа Бога, 18 % заявили, що вони являються атеїстами. В сучасних умовах, що дуже важливо, свобода совісті стала важливим елементом життя незалежної України.

З проголошенням незалежності намітилася інша проблема: формування поліконфесійності України. Наприкінці 1980-х рр. була легалізована УГКЦ, митрополитом якої став М. Любачівський, з 2001 року – Любомир Гузар. Українська Православна Церква в процесі організаційного становлення виявилася розколотою на: Українську автокефальну православну Церкву. Українську православну церкву КП і Українську православну Церкву МП. Похорон Патріарха УПЦ-КП Володимира (Романюка). Однак з обранням президентом В. Ющенка намітилася тенденція до зближення між православними конфесіями. У цілому зараз в Україні діють понад 100 релігійних об’єднань. Найбільшими з них є Управославна Церква МП, УГКЦ, УПЦ КП, УАПЦ.

У червні 2001 р. відбувся в Україну візит папи Римського Івана Павла ІІ. 2005 р. поміняла осідок УГКЦ.

Деструктивні тенденції у суспільно-політичному житті України розпочалися з часу другого строку президентства Леоніда Кучми. Виборці голосували за Кучму як за менше зло, порівняно з П. Симоненком. Поступово в Україні створювалася нова суспільно-політична ситуація, появлялася реальна опозиція. Люди були не задоволені цілком формальними результатами референдуму 2000 р., а головне поступовим формуванням в Україні авторитарного режиму Кучми, згортанням демократії, підвищенням рівня корумпованості. Резонансною подією стало зникнення опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе (осінь 2000 р.). Згодом широкого розголосу набув касетний скандал, адже виявилося, що Л. Кучма має відношення до зникнення журналіста. Першими особами скандалу став О. Мороз. Майор Мельниченко. 9 березня 2001 антагонізм владних структур і опозиції набув небезпечних форм. Під час святкування річниці від дня народження Т. Шевченка у Києві сталися вуличні сутички опозиції і правоохоронних органів. У квітні 2001 р. було зміщено з посади прем’єр-міністра популярного в народі В. Ющенка. По суті країна отримала нового лідера опозиції. Парламентські вибори 2002 року показали, що опозиційна «Наша Україна» поступово набирає сили. Утім, через відчутний адмінресурс, фальсифікації провладна партія «За єдину Україну», яка набрала не більше 13 % знову почала формувати більшість. Звісно опозиція в Україні міцніла. Можна згадати веукраїнську акцію «Повстань Україно» тощо.