Ключові терміни та поняття 8 страница

10).Після смерті Л.Брежнєва в 1982 р. нове керівництво партії – Ю.Андропов та К. Черненко виявилося не в змозі належним чином відреагувати на вимоги часу. Загальна криза суспільства загострювалася. Питання змін перетворювалося в питання життя чи смерті радянської системи У березні 1985 р. новим генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М.Горбачова, з ініціативи якого в СРСР почалася перебудова суспільства. Так, у квітні 1985 р. було означено програму прискорення соціально-економічного розвитку країни, яка передбачала: до 2000 року створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже створеному за 70 років радянської влади; вирішити традиційні соціальні проблеми – продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку. У результаті програма виявилася утопічною і свідчила про нерозуміння керівництвом глибини соціально-економічної кризи. Перш ніж проводити прискорення, необхідно було здійснити глибоку перебудову всього господарського механізму. Відтак, замість очікуваного прискорення темпів економічного розвитку, продовжувалося їх падіння, загострювалися соціальні проблеми.

У червні 1987 р. було проведено так звану реформу М.Рижкова-Л.Абалкіна. Передбачалося поступове переведення підприємств на госпрозрахунок, утворення кооперативного сектора, упровадження тісного зв’язку заробітної плати з результатами господарської діяльності, сприяння запровадженню досягнень науково-технічного прогресу та ін. У результаті реформа виявилася непослідовною, половинчастою, проводилася невпевнено і зазнала провалу. У 1990 р. вперше за багато років почалося скорочення обсягів суспільного виробництва. Непродумана фінансова політика призвела до сплеску інфляції в країні. Стало зрозуміло, що тільки перехід до ринкової економіки зможе вивести країну з глибокої економічної кризи. Врешті у червні 1990 р. Верховна Рада СРСР прийняла програму переходу до регульованої ринкової економіки, яка з самого початку виявилася нежиттєздатною. Інфляція, розбалансованість економіки, дефіцит бюджету зростали. Безсистемна перебудова вела до розвалу народного господарства.

У 1988 р. ХІХ партійна конференція прийняла рішення про кардинальне реформування політичної системи, закріпила курс на гласність. Проведення реформи політичної системи сприяло демократизації суспільства, політика гласності прискорила процеси десталінізації, реабілітацію жертв репресій. Ліквідація статті 6 Конституції свідчила про відмову від керівної ролі КПРС. Підривалися основи тоталітарного режиму. Перебудовчі процеси сприяли зростанню політичної активності, відродженню національної свідомості українського народу. Величезний вплив на події в Україні мала аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р., яка призвела до небаченого забруднення біосфери, радіоактивного опромінювання тисяч людей, появі на території України мертвої 30-кілометрової зони. Аварія на ЧАЕС стала справжнім потрясінням для республіки, вона обумовила активізацію суспільного руху проти існуючого режиму, проти Комуністичної партії України, яка дала згоду на будівництво ЧАЕС, замовчувала страшні масштаби і наслідки катастрофи.

Бурхливі зміни в суспільстві сприяли відродженню національно-визвольних процесів. Суспільно-політичний рух, що відбувався в Україні в період перебудови, мав одночасно демократичний і національно-визвольний характер. З 1985 по 1988 р суспільно-політичний рух проявлявся, в основному, в критиці існуючого ладу, у відродженні української історії та культури. Із забуття почали повертатися твори М.Грушевського, М.Костомарова, В.Винниченка та інших, здійснювалися спроби заповнити «білі плями історії» (голодомор 1933 р., сталінські репресії, ОУН-УПА, Центральна Рада тощо). У 1988 р. населення України переходить від критики до активних політичних дій, відбувається радикалізація суспільно-політичного руху. Упродовж 1988-1989 рр. масово виникають неформальні організації, які очолюють демократичний, національно-визвольний рух: Товариство української мови ім. Т.Шевченка. екологічна організація «Зелений світ», історичне товариство «Меморіал», студентське об’єднання «Громада» та інші. У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України на інституту літератури АН УРСР була створена масова суспільно-політична організація «Народний рух України за перебудову» (Рух) на чолі з І. Драчем. «Рух» швидко еволюціонував від поміркованого організації, яка прагнула співпрацювати з владою з метою встановлення справжньої демократії, в антикомуністичну організацію. Поступово головною метою організації оголошено вихід України з СРСР, відновлення української державності, усунення комуністичної партії від влади. «Рух» відігравав надзвичайно велику роль у процесах перебудови в Україні: сприяв активізації національно-визвольного руху, визначенню його цілей, консолідації демократичних, національно-свідомих сил. Паралельно розгортався національний церковний рух за відродження Української автокефальної православної церкви та легалізацію Української греко-католицької церкви. Значним завоюванням національно-демократичних сил стало прийняття у 1989 р. закону «Про мови в УРСР», який проголосив державний статус української мови.

У 1990 році після ліквідації статті 6 Конституції СРСР та прийняття Верховною Радою України постанови «Про порядок реєстрації громадських об’єднань» починається формування багатопартійної системи. Спершу була створена Українська республіканська партія - УРП. Всього ж у 1990-1991 рр. виникло майже 20 опозиційних партій. Серед них - Демократична партія України, партія Зелених України, партія Демократичного Відродження України та ін. Переважна більшість новостворених партій виступала за суверенітет і незалежність України.

Значний вплив на досягнення Україною суверенітету справили і події у країнах Східної Європи, падіння в них тоталітарних режимів, розпуск Організації Варшавського договору, послаблення міжнародного впливу СРСР. М.Горбачов і перебудова в СРСР стали поштовхом до революцій 1989 р. в Східній Європі. Визнання права народів Східної Європи обирати свій шлях розвитку позбавили народи цих країн від страху перед радянською інтервенцією. Майже в усіх країнах події починалися з приходу до влади прихильників «оновлення соціалізму» в компартіях. Це було результатом або гострої внутрішньополітичної боротьби (Польща, Угорщина, Болгарія, Албанія), або відбувалося під безпосереднім тиском масових виступів (НДР, Румунія). Нові сили проголошували курс на заміну тоталітаризму демократичними цінностями, підтримували плюралізм і багатопартійність. На перших же вільних виборах вони, як правило, отримували більшість і приходили до влади, відтісняючи компартії. Вони вже пропонували політичні програми не «оновлення соціалізму», а «будівництва капіталізму», включаючи приватизацію державного сектора, сприяння бізнесу, створення ринкових структур. У зовнішній політиці вони вимагали ліквідації ОВД і виведення радянських військ зі своїх територій. У кожній з цих країн до влади приходили демократичні сили. Так, у Польщі на президентських виборах перемогу здобув лідер «Солідарності» Лех Валенса, у Румунії, де події розвивалися чи не найтрагічніше, влада опинилася в руках Фронту національного порятунку на чолі з І.Ілієску. В Німецькій демократичній республіці в результаті активізації опозиційного руху в листопаді 1989 р. було відкрито кордон НДР із Західним Берліном та ФРН, зруйновано Берлінську стіну. Розпочалася підготовка до об’єднання Німеччини, яке відбулося 3 жовтня 1990 р. Мирним шляхом відбувся перехід влади від комуністів до опозиційних демократичних сил у Чехословаччині (так звана оксамитова революція 1989 р.) і в Болгарії.

Тож, виступи широких народних мас, які стали повідною силою демократичних революцій 1989-1990 рр. у країнах Східної Європи, привели до повалення комуністичних режимів. Нові політичні сили, що прийшли до влади, розпочали курс на ринкові реформи і утвердження парламентської демократії. Припинив своє існування Варшавський договір, розпочався складний і досить суперечливий процес вростання постсоціалістичних країн Східної Європи в європейське і світове співтовариство.

Важливою віхою на шляху до нової державності стали вибори у березні 1990 р. до Верховної Ради України та місцевих рад. Демократичний блок, очолюваний Рухом, домігся значного успіху. Він здобув чверть мандатів в українському парламенті, переміг на виборах до місцевих рад у західних областях України. Монополія КПУ на владу похитнулася. 16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Історичне значення декларації полягало в тому, що вона поклала початок мирному процесу відродження незалежності України.

Демократизація суспільного життя, наміри реформувати Радянський Союз (йшла робота над розробкою нового союзного договору) викликали опір консервативних сил владних структур, які 19-21 серпня 1991 р. здійснили спробу державного перевороту. Був утворений Державний комітет з надзвичайного стану на чолі з віце-президентом Г.Янаєвим. Своєю головною метою заколотники проголосили «врятування єдиної держави». Із усіх політичних сил України лише керівництво КПУ стало на бік заколотників. Провал перевороту обернувся поразкою сил реакції, які прагнули зберегти імперський характер СРСР і тоталітарний політичний режим у ньому. У цих умовах Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. прийняла історичний документ – «Акт проголошення незалежності України». Таким чином, припинилос існування УРСР і з’явилася незалежна держава – Україна. 1 грудня 1991 р. відбувся референдум і вибори Президента України. 90, 3 % громадян, які взяли участь у референдумі, підтвердили Акт проголошення незалежності України. Того ж дня громадяни обрали президентом України колишнього ідеолога КПУ Л.Кравчука, за якого віддали свої голоси 61, 6 % виборців, що прийшли на виборчі дільниці. Проголошення незалежності України стато подією всесвітньо-ітсоричного значення. Визначальну роль у створенні незалежної української держави відігравав народ України.

8 грудня 1991 р. у Мінську президент України Л.Кравчук, президент Росії Б.Єльцин, голова Верховної Ради Білорусії С.Шушкевич констатували, що вихід республік із складу СРСР і утворення незалежних держав стало реальним фактом і що СРСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування. Вони підписали угоду про створення Співдружності Незалежності Держав, до якої згодом увійшло 11 республік, причому Україна – на правах асоційованого члена.

Крах СРСР, світової соціалістичної системи завершив одну з найдраматичніших сторінок історії. Комуністичне правління супроводжувалося величезнимивтратами населення, нав’язуванням ортодоксальної доктрини, ізоляцією мільйонів людей від світового співтоваритсва.