Методичні рекомендації щодо вивчення теми
Тема 10. Правове регулювання інформаційних відносин у сфері інтелектуальної власності та у науково-технічній сфері
Основні терміни та поняття: право власності на інформацію, науково-технічна інформація, науково-технічні ресурси, науково-інформаційна діяльність, комп’ютерна інформація, інтелектуальна власність, авторське право, промислова власність, винахід, корисна модель, промисловий зразок.
Зміст поняття «інтелектуальна власність» (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) – у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.
Законодавство, яке визначає права на інтелектуальну власність, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням із ними, крім випадків, визначених законодавством.
Поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.
Творчість характерна для всіх видів діяльності людини: технічної, художньої, літературної, наукової, виробничої.
Умовно ми можемо виділити два види творчості: духовну (література, мистецтво, наука, виконавська майстерність, звукозапис, радіо, телебачення) та науково-технічну (корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, селекційні досягнення, знаки обслуговування, інформаційна продукція).
Усі зазначені результати творчої діяльності об’єднані поняттям інтелектуальної власності. Із цього загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи окремо виділяють промислову власність, до якої належать винаходи, корисні моделі тощо. Інші об’єкти інтелектуальної власності, які залишилися поза межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом.
Отже, інтелектуальну власність за нормами європейського законодавства поділяють на авторське право і суміжні права та патентне право.
Спільною ознакою авторських і патентних прав є те, що їх об’єктами виступають результати творчої діяльності людини.
Авторським правом регулюються відносини, які виникають у процесі створення та використання літературних, музичних і художніх творів, витворів кінематографії, наукових праць, серед яких необхідно виділити комп’ютерні програми та бази даних.
Інститутом суміжних прав регулюються відносини, пов’язані зі створенням і використанням результатів творчої діяльності (наприклад, виконавська діяльність артистів, фонограми, відеограми тощо).
Патентне право – це сукупність правових норм, що виникають у зв’язку зі створенням та використанням об’єктів наукової-технічної творчості – раціоналізаторських пропозицій, промислових зразків, корисних моделей тощо. Промислова власність – збірний термін, характерний для законодавства низки країн і міжнародних угод.
Підкреслимо, що під інтелектуальною власністю розуміють не результат інтелектуальної діяльності людини, як такий, а право на цей результат. На відміну від матеріальних об’єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик, наприклад книги, автомобіль, право не можна відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об’єктом.
Якщо інтелектуальна власність нематеріальна, то що є об’єктом власності? Об’єктом власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини. Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) нематеріального об’єкта власності й творець матеріального об’єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власникові виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об’єкти (майнове правом). З іншого боку, поряд з майновим правом існує певне духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне) право на результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то немайнове право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі.
Таким чином, право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо).
Отже, поняття права інтелектуальної власності в об’єктивному розумінні – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності. У суб’єктивному розумінні – особисті немайнові й майнові права особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності, визначені Цивільним кодексом та іншим законом.
Особисті немайнові права невіддільно пов’язані з тією людиною, яка створила твір. Така людина має право, щоб її ім’я зазначалося на примірниках твору, який він створив. А якщо автор хоче залишитися невідомим, він може заборонити згадувати своє ім’я під час використання твору. Автор твору має право обрати псевдонім та вимагати зазначення його на творі. Також автор може вимагати, щоб твір залишався без змін – у тому вигляді, як його написав автор. Такі особисті немайнові права зберігаються за автором твору все життя і не можуть бути продані іншим людям. Усі ці права належать людині з того моменту, коли створено твір чи винахід.
Майнові права автора твору – це права на використання твору; а також право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Тобто Ви можете дозволити або заборонити іншим людям передруковувати результати дослідження, яке проведено, а також переробляти його якимось чином. Маєте право повністю володіти та розпоряджатись своїми авторським твором з 14 років.
Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні та найтіснішим чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність.
Право інтелектуальної власності є непорушним, ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Кваліфікуючими ознаками поняття «інтелектуальна власність» є:
– об’єктом інтелектуальної власності визнається лише такий результат творчої діяльності, який відповідає встановленим вимогам закону;
– надання результату інтелектуальної діяльності правової охорони відповідно до чинного законодавства;
– право інтелектуальної власності є абсолютним (виключним), обмежене певним строком.
Отже, право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом та іншими законами.
Право інтелектуальної власності як підгалузь цивільного права надає широкі можливості для охорони таких об’єктів інтелектуальної діяльності, як твори науки, літератури і мистецтва, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, комерційні таємниці (ноу-хау), торговельні марки, зазначення походження товарів, комерційні найменування.
Відповідно до ч.1 ст. 41 Конституції України «кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». З урахуванням цього конституційного положення всі результати інтелектуальної, творчої діяльності людини отримали назву «об’єкти інтелектуальної власності», або «інтелектуальна власність», а правовий інститут, що їм присвячено, – «право інтелектуальної власності».
Разом із тим, результатами інтелектуальної, творчої діяльності людини вважаються не предмети матеріального світу – речі, а ідеї, думки, міркування, образи, символи тощо, тобто нематеріальні об’єкти. Матеріальні носії, у яких містяться результати інтелектуальної, творчої діяльності не є об’єктами права інтелектуальної власності, вони є об’єктами речових прав, зокрема права власності.
Так, ст. 419 Цивільного кодексу розрізняє право інтелектуальної власності та право власності:
1. Право інтелектуальної власності й право власності на річ не залежать одне від одного.
2. Перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.
3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності.
Спільні ознаки:
– права інтелектуальної власності як і право власності є абсолютними («Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом», ч. 3 ст. 418 ЦК);
– суб’єкт права інтелектуальної власності, як і суб’єкт права власності, має право вчиняти щодо належних йому результатів інтелектуальної, творчої діяльності будь-які дії, не заборонені законом; у той же час він може заборонити всім іншим особам вчиняти ці дії без його дозволу.
Відмінності між правом інтелектуальної власності та правом власності:
– зміст права інтелектуальної власності складають майнові та особисті немайнові права, зміст права власності полягає лише в майнових правомочностях;
– неможливість застосування правомочності володіння до об’єктів права інтелектуальної власності;
– можливість перебування об’єктів права інтелектуальної власності в користуванні одразу великої або невизначеної кількості осіб;
– збереження змісту права інтелектуальної власності (можливість використання) після відчуження цих прав.
Тому об’єктом права інтелектуальної власності може бути тільки той творчий результат, що відповідає вимогам чинного законодавства. Поняття «результати інтелектуальної діяльності» охоплює низку конкретних результатів: твори у галузі науки, літератури і мистецтва, об’єкти суміжних прав; виконання фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, об’єкти промислової власності, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, інформація, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, комерційні найменування, торговельні марки, географічне походження товарів та інші результати інтелектуальної діяльності, що можуть приносити користь людям.
Перераховані об’єкти вже є об’єктами правової охорони, оскільки вони визнані державою такими. Але далеко не всі результати інтелектуальної діяльності є об’єктами права інтелектуальної власності. Останніми можуть бути лише ті результати, що одержали правову охорону.