Загальне поняття про однорідні члени речення та однорідність у сучасній українській літературній мові

Поняття про просте ускладнене речення

До ускладнених речень належать такі синтаксичні конструкції: речення з однорідними членами; речення з відокремленими членами; речення зі звертаннями; речення зі вставними і вставленими компонентами. Наявність хоча б однієї з цих синтаксичних структур і робить речення ускладненим. Будь-яке ускладнення з граматичного погляду відбувається шляхом субординації або координації. Відокремлені другорядні члени, виражені дієприкметниковими,дієприслівниковими, порівняльними зворотами, розширюють і ускладнюють структуру простого речення на основі субординації (кожен такий компонент синтаксично підпорядковується якомусь членові елементарної структури). Ускладнення на основі координації – це ускладнення однорідними й уточнювальними членами.

За семантичними й граматичними ознаками ускладнені речення перебувають між простими і складними реченнями. Такі речення не є самостійними синтаксичними одиницями.

«Однорідність» — поняття зі значенням певної пред­метності, якості, властивості чи дії, яка перебуває поза межами одиничності. Однорідність формується дво-, кілька- чи багаторазовим поєднанням неоднакових за семантикою одиниць, кожна з яких є назвою окремого предмета, дії, стану, об'єкта, певної обставини чи озна­ки: 3 річки доносився дитячий лемент, і сміх, плюскіт хвиль (І. Цюпа) — іменники в цьому реченні — однорід­ні підмети; за змістом і синтаксично їх однаково сто­сується залежний від них присудок «доносився»; з цим діє­словом логічно не можна поєднати безліч інших іменни­ків: друг, стілець та ін.

Дехто із синтаксистів уважає, що речення з однорід­ними членами не варто зараховувати до ускладнених простих речень, «бо однорідність лише кількісно поши­рює речення, але не ускладнює його» (А. Прияткіна). Таке оцінне міркування сумнівне: із синтаксичного по­гляду однорідність не змінює речення категоріально, бо не привносить до його складу інших членів речення (неможливий, наприклад, однорідний ряд одночасно з означення й додатка), проте вона модифікує, змінює, поглиблює речення семантично, розгортає структурно.

Речення з рядами часто розгля­дають як трансформи, стягнення кількох речень в одне на основі спільного підмета, присудка чи другорядного чле­на. Наприклад, речення Ніч була тиха, спокійна й прекрасна (Ю. Смолич) можна розглядати як стягнене з трьох речень: Ніч була тиха + Ніч була спокійна + Ніч була прекрасна. Так розглядали речення з рядами російські та українські мовознавці XIX—XX ст. Наприклад, Ф. Буслаєв називав конструкції з рядами – стягненими реченнями, а відповідні члени речення кваліфікував як стягнені підме­ти, присудки, означення, додатки, обставини. О. Пєшковський стягненими називає речення, що містять у своєму складі однорідні члени, зазначаючи, що «речення ці такі ж давні, як і «нестягнені», і процес самого «стягнення» довести не можна». Тому не випадково істори­ки мови (О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський, О. Шахматов) не вживали цього терміна.

Учення О. Пєшковського про стягнені речення з одно­рідними членами мало вплив на багатьох мовознавців, у т.ч. й українських (О. Синявський, Л. Булаховський та ін.). Л. Булаховський однорідні члени називав «однорядними», він є автором вчення про ряди однорідних членів. О. Мельничук розглядає однорідність у розділі про синтаг­матичне членування речення і вводить поняття про «одно­рідні синтагми». А. Загнітко трактує ряд як тип конструк­цій з паралелізмом, що співвідносяться з поняттями су­рядності та однорідності. Ряд охоплює такі функціональні різновиди: однорідні члени речення; неоднорідні, але су­рядні члени; пояснення; уточнення; включення. При цьо­му конструкції з кількома присудками вчений відносить до складних речень. Українські мовознавці Б. Кулик, І. Ви­хованець, Г. Козачук, К. Шульжук, А. Мойсієнко усі речення з однорідними членами розглядають як прості ускладнені, що є цілком виправдано.

Однорідними називаються тотожні за семантико-синтаксичною функцією члени речення (підмети, присудки, додатки, означення, обставини), які перебувають в однаковому відношенні до спільного для них члена речення, зв’язані один з одним сурядним зв’язком, виразниками якого є інтонація,сполучники сурядності.

Сполучення однорідних членів існує тільки в реченні і не є складною назвою предметів, явищ, дій, ознак об’єктивної дійсності.

Однорідні члени функціонально рівноправні і граматично не залежні один від одного. Однак можлива логічна залежність членів одного ряду, наприклад, у реченнях з однорідними присудками, які вказують на послідовність дій: Василь швидко підвівся,пішов до озера, кинувся з розгону у воду і поплив наввимашки.

Але все ж таки найістотнішою ознакою однорідності є функціональна рівноправність елементів ряду, їх граматична незалежність один від одного. Ця ознака знаходить своє оформлення в сурядному зв’язку, зовнішніми виразниками якого є:

а) сполучник (сполучники) та інтонація: Тече вода в синє море, та не витікає (Т. Шевченко);

б) тільки інтонація: Кожна професія цікава, потрібна, захоплююча (О. Копиленко);

в) обидва засоби – сполучниковий і безсполучниковий (а також інтонаційний) зв'язок: Росли брати, зростали, та не були друзями (М. Коцюбинський).

Інтонація однорідності — здебільшого перелічуваль­на, однорідні лексеми вимовляють з однаковою тональ­ністю, нерідко й по двоє, попарно: А тим часом місяць пливе оглядати і небо, І зорі, і землю, і море (Т. Шев­ченко); Вона [пісня] говорила про красу і щастя, провідвагу й радість (М. Трублаїні).

Важливу роль для вираження тих чи тих відношень між однорідними членами відіграють сполучники. Найчастотнішими в реченні є сполучники:

а) єднальні (і, й, та – як одиничні, так і повторювані;, ні...ні – тільки як повторюваний): Вишнівчани працювали нехотя, по неділях і по ре­лігійних святах на роботу не виходили (Григорій Тютю­нник); єднальні відношення виражають різні відтінки – єднально-перелічувальні, приєднувальні, перелічувально-розподільні, перелічувально-видільні тощо;

б) зіставно-протиставні (а, але, та (у значенні але), зате, проте, однак – вживаються як одиничні; хоч…але, хоч…проте і под.. – як парні) : Обід був простий, майже буденний, стіл сервіровано стримано, але не без певноговідтінку святковості» (В. Козаченко); протиставні відношення виражають об’єднання двох протилежних, несумісних, контрастних однорідних членів;

в) розділові (або, чи,чи то – вживаються як одиничні, так і повторювані або...або, чи...чи,то...то, чи то...чи то – як повторювані, як не…то – як парний): То ніби затихаючи, то знов з подвоєною силою розгукуючи, стогнав вітер (Г. Хоткевич); розділові відношення передають роздільність, чергування або взаємовиключення понять, які входять до однорідного ряду.

Однорідний ряд може бути відкритий або закритий для додавання інших однорідних членів. Два однорідні члени, пов’язані єднальним або протиставним сполучником, здебільшого утворюють закритий ряд: Усе зрозумів, але не все запам’ятав. Якщо однорідні члени пов’язані без участі сполучника або повторюваним сполучником, утворюються відкриті ряди для додавання однорідних членів: Нас, бійців, і годували, і напували, і вітали, як могли, жінки, бабусі, діти – добрі, хороші, привітні люди (три різні однорідні відкриті ряди).

Однорідність може бути виражена:

іменниками: «Шипшинні пелюстки, сувої виноградні І плющ обкутали каміння мовчазне» (С. Гординський);

прикметниками: «Обрії були заставлені сизими, фіал­ковими, синіми пасмами гір та гребенястих лісів» (І. Ба­гряний);

прислівниками: «Григір Тютюнник прийшов до читачів своїх чесно, надійно, надовго» (О. Гончар);

дієсловами: «Ще ветямущих блискавки товчуть, та простір мiниться, жолобиться, тече (Е. Андiєвська);

займенниками: «Мені б забути всіх уже і все» (Л. Ко­стенко);

числівниками: «Попереду залишалося ще два чи й три тижні наших поневірянь, а води - лише на денцях термо­сів» (3 публіц.);

вигуками, службовими частинами мови: «Всю цю кра­су вона сприймала як належне, без зайвих охів та ахів» (А. Шкуліпа).

В основному однорідність виражається однаковими частинами мови, але вони можуть бути морфологічно різнорідними:

- різні частини мови: Робота була важка, без відпочинку;

- різні форми однієї частини мови: Робота відбулася без галасу, з короткими перепочинками;

- слова і нерозкладні словосполучення: Пуди зерна, гектари зябу, літри молока, зведення, плани– все в голові керівника;

- утворення з іменниково-займенниковими ком­опонентами:Придивляйся до квітів, майстре, Щоб світ і себе зрозуміти» (П. Осадчук));

- з прикметником та прийме­нниково-іменниковими конструкціями: Венера зачала благати і за Енеєчка прохати, вулкан йому щоб допоміг: Енеєві зробив би збрую із сталі, міді, золотую(І. Котляревський));

- з прикметником (дієприкметником) та прикметниковим (дієприкметниковим) зворотом: Щороку він приїздить до матері саме таким: свіжий, підтягнутий, тропічними зливами скупаний (О. Гончар) тощо.

У відношенні до спільного члена однорідні члени речення функціонально рівноправні, логічно рівнозначні, і тому завжди з ним вживаються в однаковій синтаксичній функції, наприклад: Зацвіли груші і яблуні. Заспівали, защебетали пташки (Марко Вовчок).

Не можуть бути однорідними:

а) лексичні одиниці, що виконують функції повторів при логіко-смисловому, експресивно-стилістичному увиразненні опису подій і явищ, наприклад: Ти, парубче, недуже, недуже високо літай, бо низько сядеш (М.Стельмах);

б) фразеологізовані вислови типу ні живий ні мертвий, ні сіло ні пало, ні кінця ні краю, хоч сядь та й плач:Орися ні жива ні мертва стояла при цій розмові»(М.Старицький);

в) поєднання дієслів, що становлять єдине пре­дикативне ціле: А хтось ото візьми й пожартуй тоді» (А. Головко). «Хочеш не хочеш, а очі сильніш розімруж в осінь цю - дивовижну, глибоку, шалену - пог­лядом теплим зіркіше, пильніше вдивляйсь» (В. Клічак).

Отже, однорідність у сучасній лінгвістиці розглядається як поняття із значенням предметності, властивості чи ознаки, що формується поєднанням кількох неоднакових за семантикою лексем, але спільністю їх синтаксичної ролі та залежним головним чи другорядним членом. Однорідні члени речення характеризуються як складова простого ускладненого речення.

3. Типи однорідних членів речення:

Однорідними членами речення можуть бути:

1) підмети, наприклад: Поміж виноградом на межах довгими рядами росли абрикоси та черешні (І. Нечуй-Левицький).

2) присудки, наприклад: Весела людей течія іскриться, шумить, славословить, сміється, співає, сія (М. Бажан).

3) головні члени односкладного речення або їх частини, наприклад: Засвистіло у дротах і вщухло (П. Тичина).

4) додатки, наприклад: На ранок мороз сивиною вкривав землю, стріхи, дерева (А. Головко).

5) узгоджені і неузгоджені означення, наприклад: Гори востаннє засвітися легким, ажурним золотом (О. Гончар).

6) обставини, наприклад: І в свята й будні, вдень і в ніч німую в містах шумливих, селах голубих багатство нам дари свої готує (Я. Купала).