Феномен української ментальності: світоглядні універсалії української нації.

Архетипічність. Ментальність. Національний характер

http://pidruchniki.ws/19610401/psihologiya/arhetipichnist_mentalnist_natsionalniy_harakter

Культура нації витворюється протягом дуже довгого часу: починаючи з прообразів етнічної міфології і закінчуючи сучасною поетичною творчістю. Світовідчуття прадавніх українців органічно увійшло в ментальність їхніх нащадків.

Ментальність українського народу формувалась під впливом складних історичних умов. Розташування між Сходом і Заходом, тривале бездержавне існування, розчленованість народу у минулому здебільшого визначили український менталітет. Основну роль відіграло геополітичне розташування України на перехресті історичних шляхів зі Сходу на Захід і з Півночі на Південь. Ця обставина зумовила химерне поєднання у світогляді українців західної (активно-раціоналістичної, індивідуалістичної, матеріалістичної) та східної (пасивно-споглядальної, спрямованої на вищі істини) ментальності.

Мірило стійкості українського етносу, його реальна цілісність як динамічної саморегульованої системи, визначалось не державою, не ідеологією, не чисельністю народу, а міцністю збереження господарсько-культурних і побутових традицій, силою зв’язку поколінь і точністю передачі досвіду предків своїм нащадкам. Саме традиційна система внутрішніх зв’язків між людьми, між поколіннями зберегла українців як народ.

У наші дні проблема національного менталітету стає все більш актуальною. Розбудова української державності нагально вимагає глибокого та об’єктивного вивчення особливостей нашого народу. А знання базових рис конкретної нації виконують прогностичну функцію, дозволяють, придивившись глибше до себе, зазирнути у майбутнє, адаптуватися до нього.

Проблема українського менталітету як унікальної субстанціальності народного світовідношення, що забезпечує ідентичність нації на різних відрізках історії, завжди була над актуальною в українській етнофілософії, такою залишається вона і сьогодні.

І. Ментальність: визначення і суть поняття.

Незважаючи на те, що термін "ментальність", вже порівняно давно використовується у понятійно-категоріальній системі філософських знань в якості одного із найважливіших, він ще не в повній мірі досліджений. Пояснення такого ступеня розробки поняття "ментальність" необхідно шукати насамперед в історії та умовах появи його в арсеналі філософських досліджень, а також в особливостях еволюції традиції дослідження проблеми ментального.

Відомо, що науковий дебют поняття «ментальність» пов’язаний книгами Л. Леві-Брюля «Ментальні функції у відсталих суспільствах» (1910 р.) та «Примітивна ментальність» (1922 р.). Це поняття також вживав у своїх працях Р.У. Емерсон з 1856 р. Все ж детальна розробка цієї категорії належить французькій «Новій історичній школі», або «Школі Анналів», основні принципи якої сформувалися у 20-х роках ХХ ст.

Поняття «ментальність» у європейській науці постає всередині XX ст. Французькі історики Марк Блок (1886-1944) та Люсєн Февров (1878-1956) запровадили це поняття як ключове у заснованому ними в 1929 р. журналі «Анали», що згодом набуває значної наукової популярності. М. Февр та М. Блок дійшли важливого висновку щодо потреби виявлення «тих інтелектуальних процедур, навичок свідомості, способів світосприйняття, які були притаманні людям певної епохи і які вони не усвідомлювали, використовуючи автоматично, не розмірковуючи та не критикуючи»

Поняття "ментальність" пов'язане з такими латинськими аналогами, як mentalis, mens, - "розумовий", "розум", "думка" або "інтелект". В англійській мові слово mentality означає "розум", "інтелект", "розумові особливості", "міра інтелектуальної енергії", "напрямок мислення", "характер" або "спрямування інтелекту". Отже, виходячи з самої етимології слова, зміст ментальності міститься у когнітивній сфері та визначається насамперед тими знаннями, якими володіє дана спільнота. Разом з віруваннями знання створюють уявлення про навколишній світ, який є фундаментальним, задаючи разом з домінуючими потребами та архетипами колективного безсвідомого ієрархію цінностей, яка характеризує дану спільноту.

На формування ментальності кожної нації впливаю безліч факторів, але є 2 основних: 1) клімат характер поверхні землі на якій вони проживають; 2) історічний розвиток, а саме контакт з іншими націями, племенами, етносами, типами політичних режимів тощо, загалом все те, що нація пережила протягом свого довгого чи короткого життя. В принципі нації не бувають вчорашніми, тому їх характер хтось колись все-таки сформував.

Одне з найкращих визначень поняття «ментальність» запропоноване у «Філософському енциклопедичному словнику»: «Ментальність (від лат. mens (mentis) спосіб мислення, склад душі) – характеристика специфіки сприйняття та тлумачення світу в системі духовного життя того чи іншого народу, нації, соціальних суб’єктів, що уособлюються певними соціокультурними феноменами».

Видатний український філософ Дмитро Іванович Чижевський (1894-1977) у праці "Нариси з історії філософії на Україні" дає визначення народного світогляду, яке фактично збігається із визначенням ментальності. Так, за Д.Чижевським: "Народній світогляд є національно-зумовлене ставлення даного народу до світу та життя . Він виявляється й у тім, що цей нарід у світі любить, чого в житті він уникає, що в людині найвище оцінює, до чого ставиться негативно і т. д. - Розуміється, протягом віків народній світогляд не залишається все тим самим. І впливи чужих культур , і великі зміни у власнім житті - усе це накладає свій відбиток на психіку народню . Народній світогляд є, таким чином, сполучення певних надісторичних та історичних елементів". Водночас дослідник звертає увагу на те, що не можна цілковито ототожнювати народний характер і світогляд, бо кожна нація має різні психологічні типи людей, соціальні, місцеві та інші відміни, які значно ускладнюють національне обличчя народу.

В українській традиції, що складалася у діаспорних історико-філософських школах, поняття "ментальність" трактується як "національна вдача" чи "вдача народу". Саме вона, як стверджує дослідник Н. Григорів, "є тим спільним, що є у всіх народів, що їх об'єднує в один людський тип, а у відношенні до других народів, до всього людства є тим, чим народи відрізняються один від другого".

Досить часто у науковій літературі зустрічаються такі визначення, як "дух народу", "духовний склад нації, "національний характер", що за своїм змістом практично є нічим іншим як історичними попередниками сучасного поняття ментальності. Ментальність зберігає генетичний код народу, допомагає зрозуміти закономірності розвитку культури, суспільної моралі, на її основі виникає відчуття національної ідентичності.

За переконанням більшості філософів вже на перших етапах формування етносу виникають певні психоповедінкові архетипи. Архетип – первинні природні образи, ідеї, переживання, властиві людині як суб’єкту колективного несвідомого. Вони присутні в генах і передаються з покоління в покоління. В подальшому, в ході історичного процесу, вони, безсумнівно, модифікуються. Проте через зв'язок часів зберігається певний психоповедінковий інваріант, що реалізується на спільній мовній, культурній та морально-етичній основі. Він дає змогу народові зберегти собітотожність у всіх історичних перипетіях, пронести через всі "малі Апокаліпсиси" історії етнічну самосвідомість як, мабуть, єдину обов'язкову ознаку етносу. Цей інваріант і є ті важко вловні особливості національного характеру, фінансовані на рівні найдавніших архетипів світосприйняття та поведінки, що в метафізичній площині звуться "духом нації", "душею народу". Вони не обов’язково видимі, можуть проявлятися лише за певних, критичних, умов…

Архетипи української ментальності

Переглянути Архетипи української культури!

1. Дороги (у края, на шляху, на зламі істор. процесів; народжуєшся в одній державі, одружуєшся в др. помираєш в третій… козацтво )

2. Сонця – вогню, врожаю.

Каравай символ Сонця, врожаю, чоловічого начал, 3 ярусний.

3. Обійми – рушник символ обіймів –жін. начало – ніби руки; знаки (символи) – вишиванка.

4. Кобзаря – не бачить, а відчуває. Оспівують Україну, оплакують її долю, долю жінки.

Архетипи чоловічого і жіночого (по 2 ?)

Ч - козак – герой

Ж – Софія київська, мозаїка Оранта – захисниця, берегиня, тил усього Ч. з другог боку –берегиня укр. традицій. Руки вверх найти.

Будь-який архетип має велику кількість символічних репрезентацій, які визначаються культурними чи особнетісними чинниками. Однак архетипічна форма є єдиною та універсальною (К.Г. Юнг).

Наприклад, у світі існують декілька тисяч різноманітних міфів про героя. Водночас поведінка героя, не зважаючи на його національну чи етнічну належність, залишається незмінною в усіх міфах.

В українському колективному несвідомому основним є архетип "доброї", "ласкавої", "родючої Землі" (за А. Кульчицьким). Під впливом цього архетипу відбувається становлення характерної для українського народу світоглядної толерантності. Основою етнічної домінанти українського національного характеру є архетип Богині-Матері, який на думку окремих дослідників, позбавив українців агресивності в світогляді.

Слідування архетипам свого етносу є провідною детермінантою його розвитку.

Риси української ментальності.додати з Федорової.

Особливості психічного типу, національного характеру обумовлюють значною мірою специфіку світогляду українського народу. І. Нечуй-Левицький, досліджуючи світогляд українців, відзначав, що «кожний народ творить собі богів, по своєму образу і смаку, дає їм форми по своєму психічному «характеру».

Антеїзм - особливе поціновування землі (працелюбність, пошанування праці та людини праці). Землеробський спосіб життя наших предків, зумовлений природними чинниками (багатим чорноземом), спричинив особливе поцінування землі-годувальниці. " . Колективне несвідоме, сперте на віковому збірному досвіді і співжитті хліборобського народу із доброю Ненькою Землею, що співпрацює з людиною і її діяльності сприяє", О.Кульчицький вважає однією з рис світовідчування українця

Культ землі сформувався в доісторичні часи. Пов'язані з ним багатоманітні форми вірувань, заклинань, звичаїв, обрядів, пройшли довгий шлях і частково збереглися й донині (кутя на Різдво, паска на Великдень, освячення дарів землі на Спаса тощо). Шанобливе ставлення до землі виражалося, зокрема, в тому, що її жменька нерідко вважалася оберегом від усякого зла. На вірі в чудодійну силу землі, її цілющі властивості ґрунтувалися окремі методи народної магії та медицини.

Ставлення до землі як цінності, – зазначає С. М. Возняк, – одна із найяскравіших рис українського менталітету, джерело багатьох інших ціннісних пріоритетів нашого народу. Передовсім це працелюбність, пошанування праці й людини праці, а звідси - засудження лінощів, неробства. Мотив праці як цінності пронизує увесь масив народної творчості, він провідний в українській літературі, у філософській думці. З цінністю праці на землі пов"язаний культ української родини. Сприятливі кліматичні умови й відповідний характер землеробської праці сприяли існуванню сімей невеликих за чисельністю, коли молода сім"я могла виділятися з батьківської родини. Чи не тут витоки колективно-групових, групотворчих тенденцій як риси нашої ментальності? В ретроспективі простежується потяг українця не до великих об"єднань, а до "малого гурту" (громад, спілок). Очевидно, із цим пов"язана така риса українського характеру, котру М.Костомаров відзначав як "перевагу особистості над громадськістю".

Довіра до доброї неньки-землі за довгі віки історії українського етносу перетворилася на архетип колективного українського несвідомого, сформувавши психологічний оптимізм і гармонійне світовідчуття українців.

Кордоцентричність (відчувати сердцем)-- сентименталізм, чутливість, емпатія, любов до природи, яскрава обрядовість, естетичність народного побуту. Український менталітет вирізняється домінуванням емоцій і почуттів над волею та інтелектом

Дослідники українського менталітету одностайно підтверджують його емоційно-почуттєвий характер, "кордоцентричність", що відносно зменшує роль раціонально-вольового компоненту в проявах національного характеру. Українська душа не схильна до такої активно-рефлексивної настанови, як аскеза — послідовне тривале зречення будь-якої втіхи, насолоди життям. Нація попри релігійну формацію душі, а також трагічний історичний досвід, демонструє величезну життєлюбність і життєздатність з орієнтацією на сьогодення, а не на трансцендентну далечінь.

Такі фактори формування української душі, як геопсихічний та історичний, поволі змінюються, сприяючи на сучасному етапі активізації вдачі співвітчизників. Наприклад, економічна криза в Україні, боротьба за державну незалежність сприяють саме активній настанові щодо відродження довкілля. Культороморфічний чинник української душі — це послаблений вплив Заходу та певний євразійський вплив з усталеними пасивними настановами світосприйняття. Сьогодні цей останній вплив значно менший. По-перше, він критично переосмислюється, а по-друге, в самій Росії тривають активні перебудовчі процеси.

Індивідуалізм проявами якого виступають різноманітні форми опосередкованого прагнення до особистої свободи за умови відсутності організації, стійкості та дисципліни. Однак, вийшовши за межі, індивідуалізм може обернутися на анархізм.

індивідуалістичним кодом цінностей, який стимулює мотивацію досягнень, особисту незалежність, автономність, прагнення спиратися лише на власні сили, впевненість у собі.

Дослідники, зокрема М.Костомаров, Б.Цимбалістий та ін., відзначають своєрідне ставлення українця до влади. Вона для нього - насильство, якому можна коритися лише з примусу, страху, але не з власної волі. Звідси випливає природну недовіру й ворожість українців до влади, протест проти неї у різних формах.

Індивідуалізм (перевага особистості над громадськістю), із чого випливає наступна риса - Волелюбність, як перевага індивідуальної свободи над інтересами загалу. Поєднання індивідуалізму з ідеєю рівності та недопустимості насильства влади — чи не найстійкіший інваріант української душі, а отже, і національного характеру впродовж усієї трагічної історії України. Звідси — непереборний і невтримний, органічний і масовий потяг до волі.

Мабуть, найцікавіший фактор становлення психіки українця — соціальний феномен "спільноти", "малого гурту", об'єднаного емоційно-почуттєвого, а не "спілки" на підвалинах єдиної мети. Із цим пов'язаний індивідуалізм українців, докорінно відмінний від колективістської психології росіян.

Екзестенційно-"межове" світвідчуття дописати з Федорової Схід-Захід… Та й сьогодні у нас є східний сусід, що тей робить, що нас "пресує" війнами, цінами, тарифами, культурою, мовою, історією. Пройшло 2000 років, а нічого не змінилось. Змінились лише технології. Як колись співав 2pac "Війни змінюються, а воїни не змінюються!". Українці живуть на землі яка геополітично знаходиться між Азією та Європою. Азія є більш сувора з плані виживання та м'якості клімату ні Європа. Тому територією України постійно хтось прогулювався. Тиск південних племен змусив українців захищатись від нападів. Різними методами включаючи і "западло". Приїздить "гість", а в хаті з їди лише свинина. От вам і причина українського "моя хата з боку". От вам і споконвічна тяга до свиней.

Дослідники української ментальності (Д.Чижевський, В.Янів, Б.Цимбалістий, О.Кульчицький та ін.) відзначають особливе місце жінки-матері в суспільстві й родині і пов'язані з цим багато ціннісних значень української духовності. На думку Б.Цимбалістого, "норми поведінки, характер моралі, ідеал людини, настанови до життя в українця є підпорядковані нормам і ієрархії вартостей - типовим для жінки, для жіночої свідомості" [97. с.87]. Тут, вважає він, треба шукати витоки "кордоцентричності української вдачі", тобто емоційно-почуттєвого характеру українського ставлення до світу, переваги чуттєвого, емоційно-психологічного комплексу над раціональним. Із провідної ролі жінки-матері, "матріархального" характеру української родини випливає "висока оцінка таких рис характеру, як доброта, добродушність, лагідність, ніжність, м"якість, сердечність як "ідеальних рис", прикмет "ідеальної людини". Із цим пов'язана "втеча українця до життя в малому гурті, спаяному теплом, сердечністю взаємин, а зате брак мужесько-здобувчої настанови до зовнішнього світу. Таким чином, мова йде про перевагу жіночого елементу в українській національній психології, про жіноче начало в українському національному характері. З цим пов’язаний вияв почуттів та емоцій, що, зокрема, відбилось у фольклорній лексиці. Витримана вдача, елегійність, ніжність і схильність до рефлексії – ці риси сприяли також збереженню родинних і родових груп, приятелювання і побратимства, а відтак створили міцну родинно-побутову традицію.

Софійність, релігійність….

"Менталітет" і "Світогляд"

При теоретичному обґрунтуванні терміна "ментальність" важливо сформулювати розбіжність між поняттями "менталітет" і "світогляд", як відображення двох рівнів духовності: психологічного та філософсько-теоретичного. Ментальність - це сукупність настанов, схильностей індивіда чи соціальної групи діяти, мислити, відчувати і сприймати світ певним чином, дещо відмінним від сприйняття іншими соціальними спільнотами, стійкі характерні властивості народу, народності. Дані стереотипи духовності залежать від народних традицій, національної культури, соціального досвіду, нарешті, екологічного довкілля людини і здебільшого діють на рівні несвідомого, психологічного реагування та застосування. Менталітет - це традиційний вияв світосприйняття людиною, нацією, народом, зумовлений історичним досвідом і національною культурою. Цим визначаються його місце та значення в духовності народу чи людини.

Поняття світогляду містить у собі трактування, як правило філософсько-теоретичного, інтелектуального освоєння світу людиною чи нацією і ґрунтується на світоглядних знаннях, оцінках, переконаннях та принципах практичної діяльності людини. Його носіями й виробниками є спеціально підготовлені верстви інтелігенції, духовної та політичної еліти, яка виступає продовжувачем соціального прогресу нації. Світогляд – це синтез знань, переконань, почуттів, емоцій, переживань, волі (готовності до певних дій), цілей, мрій, надій, вірувань, ілюзій, сподівань, ідеалів і т.д., що складаються у процесі життєдіяльності людини під безпосереднім впливом її матеріальних і духовних умов життя. Він є духовно-практичним утворенням, що ґрунтується на співвіднесенні наявного, уявного, бажаного та належного. Теоретичною формою світогляду є філософія. Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу

Загалом можна стверджувати, що більшість вчених досліджуваного нами періоду (на відміну від сучасних науковців) не вбачають різниці між поняттями менталітет, ментальність і національний характер. Дана проблема стала предметом дисертаційного дослідження А. Кравченко, яка, зокрема, зазначає, що менталітет є системою соціально-психічних елементів, як свідомих, так і підсвідомих, що продукують певний тип світосприйняття, інтерпретації та поведінки спільноти та впливають на всі сфери життєдіяльності нації. За нею, основними структурними компонентами менталітету є ментальність як спосіб мислення і національний характер як спосіб виявлення особливостей ментальності у діяльності.

Ментальність нації, як специфічний спосіб сприйняття (аперцепцій) і розуміння (інтерпретації) народом свого внутрішнього світу та зовнішніх обставин, виробляється під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природно-кліматичних та інших чинників. Ментальність має практичний напрям: перевірений поколіннями досвід орієнтує людей на те, що треба використовувати й розвивати, а чого уникати, як вижити і утвердити себе у довколишньому світі.

Досвід, котрий нація здобуває у процесі свого становлення, є унікальним і не може бути повтореним ніякими іншими утвореннями. Здобуваючи досвід, нація утворює свою власну історію, і ця творчість виступає як творіння унікальних смислів, творіння певного, притаманного виключно їй, поля культури. Цьому полю культури властиві певні цінності, особливі правила інтерпретації та дефініції, що викликані специфікою людей та зв'язків, які вони утворюють. Це поле культури і дозволяє нації усвідомлювати себе як цілісність, а також творить ментальність кожної нації

Дослідженню української ментальності, української вдачі, «української душі» були присвячені праці багатьох вчених (серед яких Г. Ващенко, М. Грушевський, М. Костомаров, О. Кульчицький, В. Липинський, Ю. Липа, М. Максимович, І. Мірчук, І. Огієнко, Є. Онацький, І. Рибчин, Б. Цимбалістий, Д. Чижевський, П. Феденко, М. Шлемкевич, В. Янів, Я. Ярема та ін.).

Специфічність української ментальності – це результат спільної дії географічних, природних, кліматичних, історичних, соціально-економічних, політичних, культурних факторів, результат відображення своєрідної взаємодії українців з оточуючим природним і географічним середовищем та з іншими народами. Численні праці з цієї проблематики наголошують, що українцям властиві працьовитість, господарливість, інтроверсійність, глибокий емоційний зв’язок з краєм, м’яка, лагідна вдача, гостинність і доброзичливість, чутливість, обережність, схильність до романтизму й сентиментальності, індивідуалізм, позиція пасивного протесту, відсутність нахилів до насильницької експансивності, недостатня єдність і згуртованість, толерантність, повага до прав особи, анархізм, протидія будь-яким формам підпорядкування, почуття власника, розсудливість, поміркованість, осмислена і недемонстративна релігійність, розвинута духовність, яскрава обрядовість, естетизм народного життя, музикальність, своєрідний гумор, дошкульна іронічність, особлива роль жінки в соціумі, волелюбність, розвинуте магічне мислення, «землеробський» і «козацький» соціотипи тощо.

На сучасному етапі українська ментальність стала об’єктом дослідження багатьох вчених, зокрема, І.Грабовської, І.Лисого, А.Швецової та ін. Деякі дослідники (М.Гончаренко, О.Забужко) говорять про взаємовплив національної ментальності та народної творчості. Про це писав ще М.Драгоманов, настійною думкою якого була необхідність пізнання нації через її культуру, літературу, усну народну творчість. Сьогодні проблемами ментальності займаються М.Попович, Легенький.

Отже, Україна отримує таку жадану можливість привести у відповідність організаційні форми політичного життя до національного характеру свого народу. На порядку денному — побудова суверенної держави, що відповідала б традиційним уявленням українців про "Волю, Правду, Долю".

http://readbookz.com/book/210/7956.html

Є суттєві відмінності між ментальністю та архетипністю. Передусім, ці поняття відрізняються за походженням: ментальність розвивається під впливом зовнішніх чинників; тоді як архетипність є результатом інтеріоризації, оскільки архетип входить в глибини пам'яті, а процес його засвоєння відбувається в ході етнізації. Іншою ознакою відмінності ментальності від архетипності виступає міра відкритості іншим етносам. Архетип - це прихована, непомітна для інших сторона етносу, тоді як ментальність дозволяє етносу розкриватися перед іншими групами. Також слід відзначити, що архетип і ментальність відіграють різні ролі у житті етносів та етнофорів. http://pidruchniki.ws/10811102/psihologiya/mentalnist_integralna_etnopsihologichna_oznaka_natsiyi

А Васька слушает да ест - А кiт ковбаску уминає, неначе й не до нього річ.

Робить, наче мокре горить.

Лежить собака на сiнi - i сам не буде їсти, i другому не дасть.

Не кажи те, що знаєш, а завжди знай те, що кажеш.

Під лихий час i кум за собаку.

Дорогі гості та в середу трапилися.

Мачеха пасынку надвое волю дала - наг ходи либо без рубашки - Мачуха

пасинку волю давала: хоч їж, хоч дивися, а щоб цiле було i неголодний

був.

Лицо - зеркало души - Що в серцi вариться, то на лицi не втаїться.

Озна́чення, ви́значення чи дефіні́ція (від лат. definitio) — роз'яснення чи витлумачення значення (сенсу) терміну чи поняття. дефиниция [лат. definitioj - краткое определение какого-л, понятия, отражающее существенные признаки предмета или явления; лингв, толкование слова.

Манкуртизм –

Демаркація -