Визначення координат точок за допомогою топоприв’язувача

Для визначення координат точок за допомогою топоприв’язувача застосовують, як правило, розімкнений маршрут між двома контурними точками. Якщо в районі робіт є пункти геодезичної мережі і їх використання не викликає збільшення часу на виконання робіт, то ці пункти необхідно використовувати як початкові у першу чергу.

У районах з рідкою мережею контурних точок визначення координат точок, що прив’язуються, допускається проводити від однієї контурної точки.

Довжина маршруту не повинна перевищувати 5 км від початкової до точки, що прив’язується, і 10 км – від початкової до кінцевої (контрольної) точки.

Робота з визначення координат за допомогою топоприв’язувача включає підготовчі заходи і безпосереднє визначення координат точок їх послідовним об’їздом.

До підготовчих заходів відносять:

- вибір початкової і кінцевої точок маршруту і визначення способу орієнтування топоприв’язувача на початковій точці;

- вибір маршруту руху топоприв’язувача;

- визначення на карті (аерознімку) координат початкової і кінцевої точок маршруту.

Орієнтування топоприв’язувача (визначення дирекційного кута поздовжньої осі машини) на початковій точці проводиться, як правило, за допомогою магнітної стрілки бусолі. У аномалійних районах орієнтування топоприв’язувача проводять за допомогою гірокомпаса або стосовно напрямків, дирекційні кути яких визначені по карті.

Крім вказаних способів, для орієнтування топоприв’язувача можуть використовуватися орієнтирні напрямки, які визначені геодезичним або астрономічним способом.

Якщо топоприв’язувач неможливо встановити на початковій точці або у безпосередній близькості від неї (ближче 10 м), то визначають координати точки стояння топоприв’язувача за допомогою курсопрокладника.

Для цього необхідно:

- виміряти відстань від початкової точки до топоприв’язувача;

- визначити дирекційний кут напрямку з початкової точки на візир орієнтування;

- встановити на шкалах курсопрокладника координати початкової точки, а на шкалах „КУРС” – отриманий дирекційний кут напрямку з початкової точки на візир орієнтування;

- за допомогою маховика „ПУТЬ” ввести у курсопрокладник відстань, яка виміряна, а на шкалах коректури шляху необхідно встановити нуль; на шкалах Х і Y встановлюються координати точки стояння топоприв’язувача.

Визначення координат точок, що прив’язуються, полягає в об’їзді їх за наміченим маршрутом і зніманні координат на кожній точці.

Після прибуття на точку, що прив’язується, топоприв’язувач установлюють над точкою або у безпосередній близькості від неї. Оператор знімає координати зі шкал курсопрокладника, записує їх у журнал і доповідає командиру, який перевіряє отримані дані окомірно по карті і заносить їх у бланк. У випадку, якщо топоприв’язувач установлений не над точкою, а поблизу від неї (не далі 10 м), слід у координати, отримані зі шкал курсопрокладника, внести виправлення на величину відстані (визначається окомірно) між машиною і точкою, що прив’язується.

Якщо до точки, що прив’язується, під’їхати на топоприв’язувачу неможливо (або недоцільно, наприклад, тому що для цього потрібно було б значно подовжити маршрут прив’язки), то координати точки можна визначити шляхом вирішення прямої геодезичної задачі за допомогою курсопрокладника. Для цього потрібно визначити відлік β_віз за допомогою візира за точкою, що прив’язується, зняти зі шкали „КУРС” курсопрокладника α_осі і обчислити дирекційний кут α_Т з точки стояння топоприв’язувача на точку, що прив’язується: α_Т = α_осі + β_віз.

Приклад. Відлік за точкою, що прив’язується, отриманий за допомогою візира,
β_віз = 6-12. Відлік по шкалі „КУРС” курсопрокладника α_осі = 18-95 (рис.5.22).

Розв’язання:

Дирекційний кут на точку, що прив’язується, α_Т = 18-95 + 6-12 + 25-07.

Рисунок 5.22 – Визначення координат, коли топоприв’язувач

не може під’їхати до точки, що визначається

Потім за допомогою ДСП-30 виміряти відстань d від топоприв’язувача до точки, що прив’язується. Записати попередні відліки на шкалах Х, Y і „КУРС” і встановити на шкалах „КОР.ПУТИ” і „ПУТЬ” нульові установки, а на шкалі „КУРС” α_Т, відключити датчик шляху і маховиком „ПУТЬ” ввести у курсопрокладник відстань d. Зняти відліки зі шкал Х і Y (координати) точки, що прив’язується.

Для того щоб продовжити рух по маршруту прив’язки, необхідно маховиком „ПУТЬ” установити нульові значення на шкалі „ПУТЬ”, тоді на шкалах Х і Y повинні відновитися ті координати, які були на момент прибуття топоприв’язувача на цю точку. Після цього встановити на шкалі „КУРС” записаний раніше дирекційний кут осі машини α_осі, установити коефіцієнт коригування шляху, включити датчик шляху – і топоприв’язувача готовий відновити рух.

Після прибуття до кінцевої точки маршруту знімають координати зі шкал курсопрокладника і звіряють їх із координатами, що визначені по карті.

Розбіжності у координатах кінцевої точки розімкненого ходу на рівнинній місцевості з середніми умовами прохідності не повинні перевищувати величин, що наведені у табл.5.2.

Якщо розбіжності у координатах перевищують допустимі величини, то роботу виконують заново, використовуючи інші вихідні точки.

Під час роботи на пагорбкуватій і сильно пересіченій місцевості допуски, що вказані у табл.5.2, можуть бути збільшені у 1,5 раза.

Таблиця 5.2 – Допустимі розбіжності у координатах, які визначені за допомогою топоприв’язувача, м

Для забезпечення необхідної точності у роботі топоприв’язувача необхідно постійно контролювати правильність роботи апаратури під час руху. Початкові і кінцеві точки, а також шлях руху топоприв’язувача обирати так, щоб забезпечувалася найменша довжина маршруту і максимально використовувалися дороги. Під час виконання прив’язки маршрут руху топоприв’язувача до точки, що прив’язується, не повинен перевищувати 5 км.

Рухатися по маршруту потрібно з максимально можливою за даних умов швидкістю, не допускаючи різкого гальмування. Після подолання важкопрохідних ділянок, на яких необхідно включати передній міст, необхідно вводити пройдену відстань у курсопрокладач маховичком „ПУТЬ” (на шкалі „КУРС” повинен стояти відлік, який відповідає дирекційному куту напрямку відстані, що вводиться).

Для підвищення точності відпрацювання дирекційних кутів напрямку руху необхідно виключити введення гіроскопа за термін стояння на маршруті, для чого записують відлік, знятий зі шкали „КУРС” курсопрокладача у момент зупинення топоприв’язувача, і потім цей відлік відновлюють на шкалі „КУРС” у момент відновлення руху.

Залежно від дорожніх умов необхідно своєчасно змінювати коректуру шляху.

У процесі руху необхідно стежити за положенням олівця пристрою запису курсопрокладача. Коли олівець підходить до краю карти, необхідно виключити масштаб і провести заміну аркуша карти.

Після цього на курсопрокладача ручками для переміщення олівця і карти олівець встановлюють на найближчу контрольну точку на шляху пересування топоприв’язувача (перехрестя доріг, міст і т.д.), і у момент, коли машина буде проїздити цю точку, вмикають масштаб.

У випадку переміщення топоприв’язувача у суміжну зону заміна карти відбувається у такому порядку.

Під час підведення олівця до кордону зони топоприв’язувач зупиняють, записують координати і дирекційний кут осі машини, що зняті зі шкал, вимикають масштаб і проводять заміну аркуша карти. Координати точки стояння машини перетворюють у суміжну зону, а дирекційний кут осі машини виправляють на величину поправки ∆α.

Перетворені координати і виправлений дирекційний кут осі машини встановлюють на шкалах курсопрокладача і продовжують рух. Для погодження пристрою запису курсопрокладача з роботою лічильників ручками для переміщення олівця і карти установлюють олівець на найближчу контурну точку на шляху слідування топоприв’язувача, і у момент, коли машина буде проїжджати цю точку, вмикають масштаб.

Серединні помилки визначення координат точок по карті за допомогою топоприв’язувача за умови, що довжина маршруту прив’язки 3 км (від початкової до точки, що прив’язується), дорівнюють: за спеціальною картою із вдрукованими координатами контурних точок – 15 м; по карті масштабу 1 : 50 000 - 25 м; по карті масштабу 1 : 100 000 – 40 м. На визначення координат однієї точки стосовно контурної точки карти (аерознімка) з контролем на іншій контурній точці за умови, що довжина маршруту до 5 км, з урахуванням часу на підготовку топоприв’язувача до роботи потрібно у середньому 30 хвилин.