Сучасні тенденції на ринку праці в Україні

Становлення ринкових відносин в Україні зумовило появу негативних тенденцій у сфері застосування праці.

Для суспільної практики України в останнє десятиріччя ха­рактерним стало використання найманої праці працівників без формального оформлення трудових відносин, тобто без укладен­ня трудового договору належним чином. Термін «тіньова еконо­міка» як негативне явище зайняв певне місце у нашому житті, у національній свідомості й видається начебто усім зрозумілим. Проте, зауважимо, це явище пов’язане не лише з неформальним вільним обігом товарів і капіталу. Головним чинником існуван­ня такого становища якраз і є нелегальне використання праці найманих працівників. Про це свідчать такі офіційні дані. У Державній програмі зайнятості населення на 2001-2004 роки, затвердженій Законом України від 7 березня 2002 р., наведено дані про те, що у 2000 р. чисельність населення, зайнятого еконо­мічною діяльністю, в Україні становила 20,42 млн. осіб. Водночас у 2001 р. відрахування до Пенсійного фонду здійснювалися із заробітку реально працю­ючих 12 млн. осіб. Цифри красномовні. Нерегламентовані від­носини у сфері зайнятості мають тенденцію до поширення та­кож за рахунок нелегальної міграції.

У 1999 р. в Україні рівень безробіття за методологією МОП становив 11,9 %; рівень зайнятості дорівнював 72,8 %; середня тривалість зареєстрованого безробіття працездатного населення працездатного віку становила 11,4 місяця; 2,8 млн. осіб перебу­вали у вимушених неоплачуваних відпустках.

З 2000 р. намітилися певні позитивні тенденції, зокрема ско­рочується рівень зареєстрованого безробіття, зросла кількість працевлаштованих громадян. Між тим, попри реалізацію Дер­жавної програми зайнятості населення на 2001-2004 роки і Програми подолання бідності, станом на 2002 р. 2,4 млн. праце­здатних осіб не мали роботи. Працюючи на роботодавця з не оформленим належним чином трудовим договором, працівник наражається на небезпеку щодо забезпечення гарантій, передбачених трудовим законодавством. Як свідчить сучасна практика «тіньової економіки», до основ­них порушень трудових прав працівників, які працюють за неоформлених трудових відносин, належать такі:

- трудові книжки на працівників не заводяться, отже, праців­ник втрачає трудовий (страховий) стаж, який може мати як за­гальне, так і спеціальне значення (наприклад, для зайняття відпо­відної посади, виплати доплати за вислугу років, пільгового пен­сійного забезпечення тощо);

- особа не числиться як працівник у державній звітності, у зв’язку з чим не підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, страхові внески в соціальні фонди та податки із заробітної плати ні роботодавцем, ні працівником не сплачуються, що позбавляє його права користуватися страхови­ми виплатами з відповідних фондів у разі настання страхового випадку. Такий громадянин може розраховувати лише на дер­жавну соціальну допомогу, але вона надається лише з урахуванням матеріальної забезпеченості працівника, і до того ж розмір її менший, ніж розмір виплат із соціальних страхових фондів;

- коло трудових обов’язків працівника встановлюється до­вільно і не збігається із затвердженими в централізованому по­рядку кваліфікаційними характеристиками щодо конкретної по­сади, що у свою чергу тягне перенавантаження працівника, ви­магає підвищеної інтенсивності праці без відповідної компен­сації;

- застосовуються дискримінаційні методи підбору та оцінки кадрів, не передбачені в законодавстві (вимоги даних про особисте і сімейне життя, щодо певного віку особи, її зовнішнього вигляду, релігійних переконань, сексуальної орієнтації, астрологічні й графологічні дослідження, попередня відмова від окремих, належ­них працівникові згідно із законодавством прав тощо), які мо­жуть кваліфікуватись як втручання в особисте життя;

- працівника примушують до укладення строкового трудо­вого договору (контракту) у випадках, не передбачених законо­давством, тоді як загальним правилом національного трудового
законодавства є укладення трудового договору на невизначений строк;

- режим роботи визначається роботодавцем довільно, праців­ника змушують погодитись на роботу із неповним робочим днем чи з неповним робочим тижнем, або ж навпаки, систематично залучають до надурочних робіт, знову-таки без належної компен­сації;

- працівник, як правило, позбавлений права на відпустку; у кращому випадку йому надається щорічна відпустка терміном на два тижні та без збереження заробітної плати, з чим праців­ники вимушено погоджуються, тоді як за чинним трудовим зако­нодавством мінімальна основна щорічна відпустка – 24 кален­дарних дні, передбачено й додаткові відпустки зі збереженням місця роботи і середнього заробітку;

- оплата праці встановлюється роботодавцем довільно і ма­ють місце занижені розцінки, дискримінація за ознаками статі, віку, національності, місця проживання, наявності прописки (реєстрації), належності до профспілок, політичних партій тощо; порушуються терміни виплати заробітної плати;

- є практика залучення працівників до роботи буцімто на умовах випробувального строку, термін якого, як правило встановлюють у три місяці. Проте по закінченні цього терміну пра­цівникові оголошується, що він не витримав випробування, «не підходить» цій фірмі, при цьому не виплачується й заробітна плата за відпрацьовані місяці, тоді як згідно з трудовим законо­давством з першого дня роботи, навіть в умовах випробувально­го строку, на працівника поширюється трудове законодавство, у тому числі й у питаннях оплати праці;

- працівники не об’єднуються у профспілки і не можуть ско­ристатися належним захистом своїх трудових прав.

Цей перелік може бути продовжено. Як бачимо, така практи­ка суперечить встановленим юридичним нормам. Юридично не оформлені трудові відносини характеризуються неконтрольованим розширенням прав роботодавців і обмеженням трудових прав працівників. В умовах економічної кризи працівники ви­мушені приймати незаконні умови роботодавця, залишаючись у таких випадках позбавленими всіх соціальних гарантій, перед­бачених трудовим законодавством. Неформалізований трудовий договір став одним з основних засобів функціонування «тіньо­вої» економіки, яка останніми роками набула значного поширен­ня в Україні. Економічний примус, юридична безграмотність на­селення, низький соціальний авторитет судової влади, формаль­ний характер діяльності профспілок як основних представників і захисників інтересів працівників створюють умови для про­цвітання «тіньової» економіки. А її головний «виконавець» - найманий працівник – залишається беззахисним в умовах рин­кової стихії.