Характеристика стадій та результатів інтернаціоналізації

Виділяють наступні стадії (етапи) інтернаціоналізації (рис. 2):

Рис. 2. Стадії інтернаціоналізації

1) Початкова інтернаціоналізація (до кінця XIX ст.), на стадії якої національні економіки взаємодіють на основі розвитку традиційних форм міжнародних економічних відносин (МЕВ) — міжнародної торгівлі, міжнародного руху капіталу та робочої сили. Ці форми реалізуються відносно автономними національними господарськими суб’єктами. Регулювання МЕВ відбувається переважно на національному рівні, хоча певну роль (насамперед, координуючу) відіграють і міжнародні організації. Рівень початкової інтернаціоналізації визначається: ступенем залучення національної економіки до системи міжнародних економічних відносин (якісний бік); питомою вагою і значущістю міжнародної складової у формуванні результатів економічної діяльності (кількісний бік).

2) Локальна інтернаціоналізація (кінець XIX – середина XX ст.), на стадії якої динамічно розвиваються процеси транснаціоналізації (на основі мікроінтеграції) і створюються торговельні інтеграційні угруповання (зони преференційної та вільної торгівлі, митні союзи). На цій стадії відповідно доповнюються і кількісні показники рівня інтернаціоналізації (кількість ТНК, масштаби і результати їхньої зарубіжної діяльності; ефективність участі у торговельних блоках тощо).

3) Інтеграційна інтернаціоналізація (середина XX – кінець XX ст.), на стадії якої зазвичай перебувають країни, для яких характерні: а) превалююча роль ТНК у міжнародній економічній діяльності; б) взаємодія у межах зрілих регіональних інтеграційних угруповань (зони вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз). Для таких країн кількісні параметри інтернаціоналізації відображають не стільки вплив транснаціоналізації та регіональної інтеграції на стан і умови розвитку національних економік, скільки місце взаємопов’язаних економік у світогосподарській системі.

4) Глобальна інтернаціоналізація (XXI ст.), на стадії якої в умовах переважно глобальної орієнтації ТНК відбувається розвиток форм регіональної інтеграції (зоназона вільної торгівлі - митний союз - спільний ринок - економічний союз - політичний союз).

У межах зрілих регіональних інтеграційних угруповань формуються економічні зв’язки з пріоритетом наднаціональних інтересів, що сприяє вирівнюванню основних характеристик міжнародних ринків. З одного боку, регіоналізм, посилюючи ринкову уніфікацію розвитку національних економік країн-учасниць інтеграційних угруповань, прискорює процес глобалізації. Особливо це виявляється в умовах, коли регіональна економічна інтеграція набуває рис континентальної. З іншого боку, регіональні інтереси можуть відволікати країни від діяльності за багатосторонніми зобов’язаннями, що виходять за межі інтеграційних угруповань, а «закритий» регіоналізм породжує протекціонізм щодо третіх країн (груп країн). Формуються умови для розвитку конкуренції між окремими регіонами і континентами.

На глобальній стадії інтернаціоналізації все більш важливу роль відіграють міжнародні економічні організації такі як Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Міжнародна організація праці (МОП) та інші. Тобто формується глобальна інституалізація розвитку, коли економічні взаємовідносини детермінуються у чотирикутнику: національна економіка, транснаціоналізація, регіональна інтеграція, інституалізація.

Логічним результатом розвитку інтернаціоналізації стане глобальна (світова) економічна інтеграція. На початку третього тисячоліття відчутно проявляється тенденція до переходу економічної інтеграції на міжконтинентальний рівень, що якісно видозмінює тріаду світового господарства в напрямку глобалізації. Поки що на гіпотетичному рівні можна говорити про десинхронізований у часі, але суттєвий вплив на цей процес ключових ретроспективних тенденцій взаємопов’язаної транснаціоналізації та регіональної інтеграції. Зокрема, можна прогнозувати «згортання» транснаціоналізації та регіональної інтеграції стосовно кількості ТНК і нових міждержавних торгово-економічних блоків. Водночас слід очікувати нових хвиль створення стратегічних альянсів та злиття корпорацій (на мікрорівні) і поглинання континентальними інтеграційними угрупованнями численних регіональних та субрегіональних (на макрорівні).

Оптимістична оцінка вірогідності світової інтеграції як результату розвитку національних економік на об’єктивний основі інтернаціоналізації не має альтернативи. Крім суто економічних закономірностей світового розвитку вона зумовлена орієнтацією технологічних інновацій на прогресивні потреби людства; зростаючим освітнім рівнем суспільства в умовах всеохоплюючої комунікативності; неможливістю привласнення загальних (планетарних) ресурсів частиною людства; аналогічністю продукування і реалізації підходів, що можуть призвести до руйнації середовища життєдіяльності людей; історичним досвідом конфронтаційного розвитку.