У зарубіжних країнах. Кредитування сільськогосподарських підприємств. Правове регулювання оподаткування сільськогосподарських товаровиробників за кордоном

Державна підтримка сільськогосподарського виробництва

Аграрне право визнає сільськогосподарський кредит дієвим стимулом розвитку сільського господарства, його структурних пере­творень, підвищення ефективності сільськогосподарського вироб­ництва. Тому кредитній політиці у сільському господарстві приді­ляється належна увага.

Основним способом фінансового впливу на розвиток сільського господарства у більшості країн є не безоплатне фінансування, а оплатне кредитування. Формою кредитів наділені багато державних програм у сільському господарстві. При цьому у багатьох країнах кредит виступає не як самостійна форма фінансування, а як форма стимулювання власних вкладів сільськогосподарського виробника.

Система сільськогосподарського кредитування, що діяла в Європейській правовій системі, була створена ще в середині минулого століття Раффайзеном у Німеччині й заснована на взаємному кре­дитуванні. Створена ним система функціонувала без власного капіталу і дивідендів, а члени кредитних кооперативів несли непо­дільну солідарну відповідальність. Інша організація сільськогосподарського кредитування була також створена у Німеччині Шульцем, який створив товариство, наділене капіталом. Члени його товариства несли обмежену відповідальність пропорційно своїм вкладам, дивіденди і прибутки виплачувалися вкладникам, структура товариств за своїми характеристиками наближалася до акціонерних товариств. Обидві вказані форми знайшли широке застосування в європейських країнах з тими чи іншими особливостями. У Франції перевага віддавалася системі Раффайзена, на принципах якого створювалися місцеві каси сільськогосподарського кредиту. На початку століття каси сільсько­господарського кредиту були визнані у Франції законодавчо. Вони одержали право на державне авансування і об’єднані у Національну федерацію сільськогосподарського кредиту, яка в свою чергу була частиною Конфедерації взаємного страхування, кооперації та сільськогосподарського кредиту зі статусом державних, промислових і торгових підприємств.

Кооперативи та організації сільськогосподарського кредиту стають впливовою фінансовою силою, яка визначає темпи та рівень розвитку сільськогосподарського виробництва. У зв’язку з цим держава все частіше бере під свій контроль існуючі у сільському господарстві кредитні системи та їх діяльність. У Франції кредитні відносини більше ніж в інших країнах поставлені під державний контроль і погоджуються з планами перетворення та економічного розвитку сільського господарства.

Описані каси надають короткострокові, середньострокові та довгострокові сільськогосподарські кредити на підставі гарантій, відомих цивільному праву Франції (іпотека, спеціальні гарантії для сільськогосподарського кредиту). Крім цього, каси націлюють своїх членів на вкладення капіталів у сільськогосподарські фінансові операції. Кола кредитів у цих касах значно ширші ніж у сільсько­господарських виробників або осіб, які займаються сільським госпо­дарством. В останні роки каси відіграли значну роль у розвитку сільськогосподарської економіки Франції і становленні її промис­ловості по переробці сільськогосподарської продукції. Значну роль крім державної кредитної системи відіграє і вільний взаємний сільськогосподарський кредит, використання якого регулюється роз­ділом V сільськогосподарського кодексу Франції. Кредитні орга­нізації цієї системи діють на місцевому, окружному і національному рівнях.

Сучасне сільськогосподарське виробництво великою мірою залежить від кредитів і особливо на етапі його становлення, тому у різних країнах значна увага приділяється проблемам регулювання кредитних відносин. В цілому кредитні відносини регулюються як нормами зобов’язального права, так і права власності (майнового права) і в цьому розумінні вони мають складний механізм формування та захисту обов’язкових і майнових відносин.

Правове регулювання кредитних відносин звичайно регу­люється загальними нормами цивільного права. Однак, враховуючи спе­цифіку сільськогосподарського кредитування, майже всі держави прийняли спеціальні закони про кредитування в сільському госпо­дарстві, запровадили системи сільськогосподарського кредитування, які спираються, як правило, на державні спеціалізовані кредитні установи.

Дещо інакше відбувалося формування кредитних систем у США. Держава виступила у цій сфері перш за все як ініціатор ство­рення кредитної системи фінансово-кредитних установ, вкла­даючи початковий капітал у систему банківсько-кредитних установ. У цьому зв’язку досить показовими є те, що держава, яка в галузі сільсько­господарського кредитування створила систему федеральних кредит­них банків (1932 p.), федеральну страхову корпорацію (1934 p.), феде­ральну ощадну страхову корпорацію (1934 p.), експортно-імпортний банк (1934 p.), федеральну асоціацію іпотечного кредиту (1938 p.), федеральний банк для кредитування телефонізації форм (1971 p.), де фермери могли одержати кредити нарівні з іншими категоріями одержувачів. Спеціально для кредитування фермерів були створені у 1916 р. фермерська кредитна система, куди входять система феде­ральних земельних банків, система проміжних банків для креди­тування фермерських земельних банків, а також асоціація кредиту­вання виробничих потреб (1933 p.), система банків для фермерських кооперативів (1933 р.). До цього часу майже всі кредитно-банківські установи повернули державі наданий їм початковий капітал і перейшли на операції із власними коштами.

Держава, створюючи кредитну систему, намагалася не підмінити і не витіснити систему приватних кредитних установ і нині кредитування фермерів здійснюється з багатьох джерел. Суб’єктами-кре­диторами є система органів федерального земельного банку, служби управління фермерського кредиту, різноманітні комерційні приватні банківські і кредитні установи і страхові компанії та ін. Як правило, системи сільськогосподарського кредитування у багатьох державах більш спеціалізовані, ніж інші кредитні системи. Вони завжди орієнтовані на надання пільгових кредитів за більш низькими процентними ставками, ніж у комерційних банках і страхових компаніях, більш тривалі тут і строки надання кредитів.

Найзначніша у цих системах практика надання кредитів під зобов’язання або тверде забезпечення у вигляді застави нерухомості, страхування ризику тощо. У правовій системі США як забезпечення виплати позики прийнято надавати позичальнику частки в нерухомості або рухомій власності. При цьому законодавство більшості країн дає можливість стягувати борги, не вдаючись до суду, і через судові процедури у випадку, коли позичальник не сплачує борг, а також продавати або по-іншому розпоряджатися нерухомістю або рухомою власністю, в яких була надана частка, для використання за обов’язками боржника у випадку несплати ним заборгованості.

Кредитна система для сільського господарства переслідує мету надання пільгових кредитів для будівництва, придбання обладнання, а також на поточні виробничі потреби. Спочатку орієнтовані на фермерів, кредити почали поширюватися і на решту сільсько­госпо­дарських підприємств і поступово почали ставати менше пільговими, наближаючись до ставок комерційних банків.

Що ж до довгострокових кредитів, то вони, як правило, на­даються під заставу нерухомості або за договором про викуп землі у вигляді договору про довірчу власність. При заставі найчастіше оформляється договір застави нерухомості, умов купівлі-продажу і переуступки боргу. Високий рівень потреби в кредитах підтримує і високий рівень процентної ставки, який у системі сільсько­гос­по­дарського кредитування і коливається у межах близько 10 відсотків за іпотечним кредитом і продовжує підвищуватися.

У багатьох державах законодавство не визначає граничних строків надання кредитів, як до речі й інших обмежень для одержання кредиту, і процентних ставок, мети надання кредиту, порядку повернення заставних коштів тощо. Конкуренція на інвестиційному ринку на практиці призводить до збільшення строків надання кредитів, але разом з цим і до більш жорсткого контролю за використанням коштів, а нерідко і за виробничою діяльністю сільськогосподарського виробника в цілому, це дає можливість втручатися у виробничий процес і давати рекомендації щодо його ведення. Зобов’язання наслідувати рекомендації банківсько-фінансових органів призводить до формування спеціалізованих служб у банках і надання їм прав втручатися у діяльність сільськогосподарських виробників, що часто і записується у заставних та кредитних зобов’язаннях. Більшість таких договорів має ти­повий характер і їх форми затверджуються на рівні держав або їх автономій.

У США ця група відносин регулюється як федеральним законодавством (Единообразным торговым кодексом США), так і законодавством штатів. Стаття 9 цього кодексу передбачає, що майно, яке визначається як заставне, знаходиться під побічним управлінням кредитора і боржник не вправі передавати його іншій особі. Що ж до продажу сільськогосподарської техніки у кредит, то постачальник сільськогосподарської техніки залишається її власником до того часу, поки фермер не сплатить усієї її вартості.

Законодавство ряду країн при заставі під врожай визнає сільськогосподарського виробника особливим суб’єктом кредитних відносин. Гарантії кредитора забезпечуються додатковою системою публічних повідомлень про продаж заставного майна, що полегшує стягнення боргу.

Значна практика короткострокового кредитування здійснюється і без будь-якого забезпечення і подібні позики називаються “незабезпеченими”. У цих випадках позичальник обіцяє виплатити позику, скріплюючи свою обіцянку простим векселем. При неповен­ненні у строк одержаної позики, кредитор не має переважного права на власність боржника і повинен стягувати борг через суд. Як правило, закладна під нерухомість реєструється у спеціальних реєстраційних бюро за місцем перебування нерухомості. Це робиться для повідомлення про право вимоги позикодавця на дану нерухомість і для надання позикодавцю переважного права щодо всіх інших осіб, які потім можуть висунути вимоги на дану нерухомість.

Майже вікова практика сільськогосподарських інвестицій в основному у вигляді кредитів дає можливість говорити про високу ефективність цих вкладень, і чималу роль тут відіграють державні кошти, які виділяються у вигляді стартових капіталів кредитних установ. Це призвело не тільки до виникнення організацій сільсько­господарського кредиту, а й до планування інвестицій у державному масштабі, практики локального розподілу і контролю за їх вико­рис­танням. Значно розвивалися в останні десятиліття у цій сфері функції міністерств сільського господарства як гарантів наданих сільсько­господарських кредитів. При цьому є тенденція до зниження участі державних коштів у кредитуванні і збільшення коштів взаємного кредитування.

ВИСНОВКИ

Нині в Україні створено досить велику аграрну нормативно - правову базу, що дозволяє по-новому поглянути на зміст аграрного права і науково осмислити її. Тому для більш ефективного вивчення даної дисципліни та узагальнення знань з неї доцільно вико­рис­товувати конспект лекцій, який максимально доступно, логічно і послі­довно висвітлює основні питання сучасного аграрного права, окреслені в навчальній програмі курсу.

Зокрема, домінуюче місце в курсі лекцій займає предмет, метод, система, принципи і джерела правового регулювання аграрних право­відносин, оскільки вони мають вирішальне значення для встановлення внутрішньо злагодженої і логічно послідовної галузі аграрного законодавства.

Особлива частина навчальної дисципліни представлена викла­дом питань правового регулювання використання земель сільсько­господарського призначення та інших природних ресурсів у сільсько­му господарстві, правового регулювання різних форм господарювання в аграрному секторі економіки, правового регулювання окремих видів господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, договір­них відносин суб’єктів аграрного господарювання й правового забез­печення якості товарної сільськогосподарської продукції і сировини.

Окреме місце відведено аграрним трудовим правовідносинам, які є теж об’єктом правового регулювання аграрного права, а саме: регулювання робочого часу і часу відпочинку; види, системи і форми оплати праці членів сільськогосподарських організацій; гарантії з оплати праці та соціальний захист працівників; правове регулювання охорони праці; трудові спори; дисциплінарна та мате­ріальна відповідальність працівників.

В спеціальній частині розміщено порівняльну характеристику системи трудового права найбільш аграрно розвинених держав світу, яка дає можливість не тільки ознайомитися з їх досвідом аграрного виробництва, а й врахувати його при виборі оптимальної моделі господарювання на селі.

В цілому попри те, що курс лекцій не можна розглядати як вичерпне джерело знань з навчального курсу, оскільки в ньому викла­дено лише основні концепції “Аграрного права”, він сприяє форму­ванню змістовних знань з даної дисципліни і є теоретичною основою майбутньої професійної діяльності в сфері аграрного бізнесу.

ЛІТЕРАТУРА