Основні напрями правової роботи в сучасних умовах. Роль юридичної служби в зміцненні законності й правопорядку

Правова робота є одним з об’єктивно необхідних засобів органі­зації юридичного забезпечення впровадження ринкових відносин у цілому, а у сфері відносин з участю сільськогосподарських підприємств – зокрема. Ця робота в народному господарстві в останні роки стала одним із най­важливіших чинників зміцнення законності в діяльності сільськогосподарських підприємств. Зросли її роль і значення й в утвердженні їхнього правового ста­тусу.

Правова робота є трудовою діяльністю, котра пов’язана з застосуванням норм права, і має бути націлена на право­ве забезпе­чення функціонування господарського механізму. Правову роботу можна визначити як локально нормотворчу і правозастосувальну (ор­ганізаційну і виконавчу) діяль­ність, спрямовану на зміцнення за­конності, договірної, фінансової, виробничої, трудової дисципліни, госпрозрахун­ку, організацію боротьби з негативними явищами на сільськогосподарських під­приємствах.

Правовою роботою можна визнати лише ту, яка прямо й безпосередньо, тією чи іншою мірою пов’язана з пробле­мами юри­дичної відповідальності, взаємозв’язку між різно­манітними ланками господарського механізму і посадовими особами. Виконання правової роботи переслідує подвійну мету: належне правове регулювання діяльності підприємств АПК, а також забезпечення законності в господарських відносинах.

Спрямування правової роботи на підприємствах здій­снюється керівниками господарства, які відповідають за її стан. Свою діяльність адміністрація підприємства має здійснювати на засадах законності, вживати заходів до її зміцнення. Питання організації пра­вової роботи в господарствах можна умовно визначити як загальні й особливі. Загальні питання мають значення для всієї організації правової роботи, а особливі характеризу­ють її окремі напрями. До загальних належать, насампе­ред, питання планування, систематизації нормативного ма­теріалу, додержання законності в діяльності підприємства, госпо­дарства, консультування керівників підприємства і структурних під­розділів, роз’яснення поточного законо­давства у трудовому колективі.

До особливих відносять питання організації договірно-правової та претензійно-позовної роботи, забезпечення пра­вовими методами якості продукції, збереження власності підприємства, додержання законодавства про працю і зміц­нення трудової дисципліни, демок­ра­тич­них основ управ­ління громадським господарством, методичне ке­рівництво правовою роботою в структурних підрозділах підприємства, господарства та ін.

Важливим в організації правової роботи в міжгосподар­ському підприємстві є планування правової роботи. Цю роботу, як правило, виконує юридична служба господарст­ва. Плани роботи можуть бути різними: перспективними (на рік), поточними (на квартал) і тематич­ними (за основ­ними напрямами). У річні плани роботи закла­даються найбільш актуальні правові заходи із забезпечення закон­ності в діяльності господарства. На основі перспективного плану складається по­точний план на місяць чи квартал. Тематичний план може, на­прик­лад, мати своїм змістом збереження сільгосппродукції чи додержання законодавства про працю і зміцнення трудової дисципліни.

У плані роботи мають бути чітко визначені строки ре­алізації тих чи інших заходів і відповідальні особи за їх виконання. План обов’язково погоджується з керівництвом господарства й відповід­ними структурними підрозділами. План організації правової роботи затверджується керів­ником підприємства.

Іноді у юрисконсультів виникають утруднення щодо включення до плану тих або інших заходів. У такому випадку їм слід керуватися завданнями, поставленими перед госпо­дарством у той чи інший період його діяльності, а також даними про господарську і фінансову діяльність, виконання договірних зобов’язань, невиробничі втрати, запо­діяну шкоду, збитки і псування матеріальних цінностей. На практиці планування правової роботи здійснюється за ос­новними розділами (напрямами), скажімо, участі юридич­ної служби в договірній і претензійно-позовній роботі. В цей розділ, як правило, включають такі заходи: підготовку інструкцій, наказів, ведення договірної та претензійно-по­зовної роботи, розробку облікової документації, узагаль­нення практики укладення і виконання госпо­дарських угод за минулий рік, аналіз невиробничих втрат від зниження якості та нестачі продукції, що передається, аналіз прак­тики виплати санкцій за невиконання договірних зо­бов’язань та ін.

Один із розділів плану роботи може бути присвячений забезпеченню схоронності власності підприємства, госпо­дарства. Сюди включають такі перспективні заходи: роз­роблення спільно з іншими структурними підрозділами до­кументів правового характеру, що встановлюють порядок приймання і відвантаження продукції; вивчення разом із бухгалтерією стану дебіторської заборгованості та вжиття заходів до боржників; результативність стягнення заборго­ваності з осіб, які завдали матеріальних втрат господар­ству; контроль за оформленням документації про прийнят­тя працівників на матеріально відповідальні посади і укла­дення з ними угод про повну матеріальну відповідальність; проведення занять із посадовими особами з вивчення нор­мативних актів про відповідальність за збереження ма­теріальних цінностей.

У плані роботи може бути і такий розділ, як забезпечен­ня дотримання законодавства про працю і зміцнення тру­дової дисциплі­ни. Планується також участь юридичної служби в розробленні документів правового характеру, що регулюють трудові відносини в госпо­дарстві; Правил внут­рішнього трудового розпорядку, колек­тив­ної угоди, посадо­вої інструкції, Положення про оплату праці, угоди про охорону праці й техніку безпеки. До плану включається й пере­вірка наказів, рішень правління і загальних зборів акціонерів; підго­товка довідок за підсумками перевірки; проведення семінарів із питань застосування законодавства з посадовими особами господарства; аналіз звітних даних, що характеризують стан трудової дис­ципліни з метою виявлення причин невиробничих втрат робочого часу (прогули, простої).

Правова робота в господарстві включає також систе­матизацію нормативно-правових актів; вивчення й аналіз змін, що вносяться в нормативні акти; складення система­тизованої картотеки; ведення контрольних примірників правових документів та ін. Систематизації підлягають, головним чином, нормативні акти, а також роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, арбітражних докумен­тів. При цьому необхідно мати на увазі, що більшість нормативних матеріалів містяться не в кодексах, а у поста­новах Уряду.

На практиці застосовуються різноманітні форми і методи систе­матизації. Для цього використовується найновіша техніка включно з комп’ютерними та обчислювальними машинами. У більшості випадків систематизація ведеться ручним способом, зокрема внесенням нормативних актів до журналу чи картотеки. Систематизація починається зі складення класифікатора. Правові акти рекомендується класифікувати за окремими галузями права, а всередині галузі – за інститутами. Наприклад, галузь цивільного права (господарське зако­нодавство) може бути представле­на в картотеці за такими рубриками: договір, майнове наймання, позовна давність, комісійний договір, кредитно-розрахункові відносини, купівля-продаж, відпові­дальність, перевезення, підряд, доручення, постачання, представниц­тво, санкції тощо. У картці доцільно давати стислу ано­тацію нормативного акта, джерело його опублікування.

До правової роботи належить і аналізування стану законності в господарстві у формі доповідних записок ке­рівництву, підготовки проектів наказів, інструкцій, прове­дення семінарів-нарад і т. д. Аналізові та узагальненню можуть бути піддані різноманітні питання правової роботи підприємства. Це може бути економіко-правовий аналіз претензійно-позовної роботи, додержання трудової дисцип­ліни тощо. Аналіз має проводитися за заздалегідь обмір­кованим планом (питальник, схема), з використанням довідок бухгалтерії про непро­дук­тивні втрати. При цьому необхідно порівнювати дані поточного періоду з минулим, пропонувати заходи правового характеру про усунення причин і умов, що викликають порушення законності на підприємстві.

Методичне керівництво правовою роботою в агропро­мисловому комплексі здійснюють управління юстиції. Вони вивчають і уза­галь­нюють практику правової роботи, її ефективність і дають рекомендації щодо її поліпшення.

Контроль за проведенням правової роботи здійснюють юристи управління сільського господарства. Юридична служба зобов’язана перед ними звітувати. Спеціальної форми звітності нормативними ак­та­ми не встановлено. Звіт про роботу повинен мати характер інфор­мації, узагальне­ної довідки. Складається він щороку по кожному господар­ству; його зміст має відповідати даним, занесеним до жур­налів обліку позовів, претензій, договорів, лекцій, консуль­тацій та ін.

Організація претензійно-позовної діяльності в сільськогосподарських підприємствах

Одне з основних завдань правової роботи на підприємстві – забезпечення належних умов для нормальної роботи підприємства, досягнення високих економічних показників, подальшого роз­витку виробництва.

Шляхом висування пре­тензій до контрагентів з приводу тих чи інших договірних зо­бов’язань підприємство захищає свої законні права і вимагає відновлення порушеного права, захисту майнових і моральних інтересів.

Для забезпечення захисту інтересів підприємств розроблено сис­тему норм, які покликані якнайшвидше вирішувати спори між контрагентами відповідно до основ законності та господарського розрахунку.

Спір, як правило, виникає за наявності недоліків виробництва, наприклад, порушення ритму роботи, постачання неякісної сирови­ни, які необхідно якнайшвидше усунути задля відновлення нор­мальної діяльності підприємства.

Подаючи претензії і позови, підприємства мають на меті, вико­ристовуючи правові засоби, забезпечити захист своїх прав і законних інтересів. Подання претензії – це досудове повідомлення відповідачеві про порушення ним законних інтересів і прав контрагента. Визнання й задоволення претензійних вимог є добровільним урегулюванням спору.

Порядок досудового врегулювання спорів визначається Госпо­дарським процесуальним кодексом України, та якщо для деяких конкретних видів господарських відносин встановлено чинним, на­приклад, транспортним законодавством України інший порядок до­судового врегулювання, то застосовується цей спеціальний порядок.

Але, не зважаючи на те, що порядок досудового врегулювання спору встановлено нормами Господарського процесуального ко­дексу, подання претензії – це досудовий добровільний порядок врегулювання спору, і він не є стадією господарського процесу. На цьому етапі господарський суд не втручається у відносини між сторонами (хоча без застосування досудового врегулювання у передбачених випадках неможливо і звернення до господарсь­кого суду). Тому вважаємо, що правові норми, які регулюють відносини досудового врегулювання, не повинні міститися в Гос­подарському процесуальному кодексі України. Для правового за­кріплення таких норм доречно застосовувати підзаконні акти.

Вимоги щодо досудового врегулювання спору не носять абсо­лютного характеру. Відповідно до ст. 5 ГПК сторони застосову­ють за­ходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою, тобто, якщо це обумовлено договором.

Вимоги щодо досудового врегулювання спорів не поширюють­ся на спори про визнання договорів недійсними, спори про ви­знання недійсними актів державних та інших органів підпри­ємств та організацій, які не відповідають законодавству і пору­шують права та законні інтереси підприємств та організацій, спори про стягнення заборгованості за опротестова­ними векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також спори про звернення стягнення на застав­лене майно. Справи порушуються господарським судом незалежно від ужит­тя заходів досудового врегулювання за позовною заявою проку­рора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень.

Таким чином, основна мета претензійної роботи – усувати або попереджати негативний вплив на виробництво з боку контр­агентів підприємства шляхом застосування до них правових норм.

Висуваючи претензії, одне підприємство вказує іншому на його неправильні дії або помилки, які неправомірно зачіпають його інтереси, і вимагає їх усунення або виправлення добровільно, по­силаючись при цьому на нормативний акт і фактичні обставини справи. У цьому полягає суть кожної претензії. І якщо підприємство-контрагент задовольняє висунуту претензію, то відпадає по­треба передавати справу для розв’язання до судових органів.

Завдання претензійної роботи на підприємстві полягають у такому:

· відновленні порушених прав і захисті законних інтересів підприємства;

· виявленні причин і умов невиконання завдання і зобов’язан­ня, виготовлення продукції неналежної якості, крадіжок майна, безгосподарності та інших порушень;

· попередженні порушень державної, планової, договірної дис­ципліни та чинного законодавства;

· покращенні економічних показників господарської діяльності підприємства;

· відшкодуванні за рахунок винних осіб нанесених підприєм­ству збитків.

Практика юридичних служб визначила загальні методи і прийоми претензійної роботи, її організаційні форми. На кожному підприємстві повинен бути виданий наказ або інструкція про по­рядок організації і ведення претензійно-позовної роботи, де визна­чались би підрозділ або посадова особа, що має готувати претен­зію в разі порушення договору. Цей підрозділ або посадова особа мають право вимагати від інших підрозділів матеріали, необхідні для висунення претензій або підготовки відповіді на неї.

До функцій юридичної служби входять: контроль за правильні­стю висунення претензій і відповідей на них; узагальнення резуль­татів претензійної роботи; підготовка керівництву пропозицій щодо усунення недоліків у претензійній роботі підрозділів і посадових осіб.

Але в багатьох випадках законні претензії контрагентами не задовольняються (відхиляються повністю чи частково або у вста­новлений строк відповідь на претензію не надходить). Тоді почи­нається основна стадія розгляду господарського спору – подання і розгляд позовної заяви до господарського суду.

Підвідомчість справ господарським судам, розподіл господар­ських спорів за підсудністю між господарськими судами різних ланок, порядок розгляду і розв’язання справ визначаються Господарським процесуальним кодексом України.

Господарським судам підвідомчі такі справи:

· у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, а також з інших підстав; у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у за­конодавстві, крім спорів, що виникають при погодженні стан­дартів та технічних умов, про встановлення цін на продукцію, а також тарифів на послуги, якщо ці ціни і тарифи відповідно до за­конодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін, а та­кож інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесене до відання інших органів;

· про банкрутство;

· за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, які згідно із законодавчими актами належать до їх компе­тенції.

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі, її підписують керівник підприємства, інша особа, повнова­ження якої визначені законодавством або установчими документа­ми, прокурор або його заступник, громадянин – суб’єкт підприєм­ницької діяльності або його представник.

Позовна заява повинна містити:

· найменування господарського суду, до якого подається заява;

· найменування сторін, їх поштові адреси;

· документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;

· ціну позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, і суму до­говору (у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розір­ванні господарських договорів);

· зміст позовних вимог; якщо позов до кількох відповідачів – зміст позовних вимог до кожного;

· виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; дока­зи, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; акт законодавства, на підставі якого по­дається позов;

· відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спорів;

· перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують:

· вжиття заходів досудового врегулювання господарсько­го спору з кожним із відповідачів, якщо такий порядок є обов’язковим;

· відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

· сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі;

· сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення;

· обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг з нього.

В одній позовній заяві може бути об’єднано кілька вимог, пов’яза­них між собою підставою виникнення або поданими документами.

Суддя має право об’єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, в яких беруть участь одні й ті самі сторони, в одну спра­ву, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Відповідач має право з дня одержання ухвали про порушення справи надіслати:

• господарському суду – відповідь на позовну заяву і докумен­ти, що підтверджують заперечення проти позову;

• позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь в господарському процесі, – копію відповіді.

Відповідач так само має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути пов’язаний з первісним.

Звернення до господарського суду з позовною заявою підбиває підсумки великої попередньої роботи структурних підрозділів і юрисконсультів.

Задоволення обґрунтованих претензій і позовів і, навпаки, вмо­тивоване відхилення їх свідчить не тільки про рівень претензійно-позовної роботи, а й про професійну підготовленість юрискон­сультів, їхнє вміння правовими засобами забезпечити захист прав і законних інтересів не тільки підприємств, а й держави і суспіль­ства в цілому.

На кожному підприємстві повинна організовуватись належна реєстрація і облік претензій і позовів, що, по-перше, забезпечує збе­рігання документів, а по-друге, дає змогу періодично аналізувати стан справ на підприємстві: встановлювати причини висунення претензій, рівень їх задоволення і на цій основі розробляти не­обхідні пропозиції і заходи щодо їх усунення. Як правило, на підприємстві реєструють претензії та позови юридичні служби шляхом журнальної форми ведення обліку. В одному журналі ве­деться облік претензій і позовів, висунутих підприємством, у дру­гому – висунутих до підприємства.