Договори в сфері виробничого, науково-технічного та інформаційного обслуговування сільськогосподарських підприємств
Потреба в рентабельному й конкурентоспроможному вітчизняному виробництві продуктів харчування та сировини змушує аграрних підприємців активно використовувати досвід вітчизняної та закордонної аграрної науки й новітні енергозберігаючі, еколого-безпечні технології. Саме застосування цих досягнень і технологій є одним із важливих факторів збільшення обсягів і здешевлення такого виробництва. Завдяки цьому аграрні підприємства можуть утримуватися на ринку, уникати загрози неплатоспроможності.
Об’єктами договорів у сфері науково-технічного та інформаційного обслуговування є науково-технічна інформація, науково-технічна діяльність, науково-технічна продукція. Через свою складність більшість наукових і науково-технічних досліджень та розробок провадяться спеціалізованими установами, які займаються виключно або переважно науково-дослідними, пошуковими, дослідно-конструкторськими та іншими роботами.
Саме діяльність названих організацій, мета якої є задоволення відповідного попиту з боку виробників сільськогосподарської продукції та інших учасників сільськогосподарської галузі економіки, має формувати ринок науково-технічної продукції та визначати його структуру. Наявність ринку результатів науково-технічної творчості сприяє їх визнанню як товару. Тому результати науково-технічної творчості, що виступають як товари, називають науково-технічною продукцією.
Велика увага приділяється дослідженням у сфері рослинництва та тваринництва, використанням сучасних методик ведення сільського господарства. З розвитком аграрного виробництва має зрости значення договорів про використання ноу-хау, непатентованих технічних рішень та ін.
Причому договори на використання науково-технічної інформації охоплюють не лише ті, які мають на меті забезпечити використання вже готової науково-технічної продукції, наприклад, певного сорту культурної рослини, а й ті, що опосередковують виконання певних науково-дослідних, пошукових, дослідно-конструкторських робіт виконавцем на замовлення аграрних підприємців. Такі роботи мають здійснюватись відповідно до завдання наукового дослідження, з метою створення певного зразка нового виробу, конструкторської документації на нього. Аграрний підприємець може так сформувати своє замовлення на здійснення певної науково-технічної діяльності, що її результатом буде створення виконавцем нової технології виробництва, іншого нововведення. Приміром, таке завдання може полягати у виведенні, відповідно до потреб замовника, нового сорту рослини з такими новими властивостями, як стійкість проти певного виду хвороб, шкідників, посухостійкість тощо. Так само предметом договору можуть бути адаптовані до місцевих умов інтенсивні технології вирощування певних культур.
Згідно із сказаним, відносини, що складаються між аграрними підприємцями усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання і виконавцями – власниками науково-технічної продукції, регулюються договорами на створення (передачу) науково-технічної продукції.
Класифікація договорів щодо науково-технічної продукції. Перш ніж розглянути окремі договори щодо науково-технічної продукції, треба їх класифікувати з метою створення їх певної узгодженої системи.
Відповідно першу групу договорів можна об’єднати назвою – “Договори на передачу майнового права на науково-технічний результат та окремих прав, що з нього випливають”. Друга група договорів у ЦК дістала назву – “Договори на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт”. Метою цієї групи договорів у кінцевому варіанті є не тільки проведення, виконання певних робіт, а й досягнення певного результату, сформульованого в завданні замовника, та його передача останньому з наданням тієї сукупності прав на отриманий результат, які визначені договором.
Договори про передачу готової науково-технічної продукції також поділяються на 2 групи:
· ті, що опосередковують передачу майнового права інтелектуальної власності на науково-технічний результат;
· ті, що опосередковують передачу окремих прав, які випливають із права інтелектуальної власності на результат (права на використання, поширення тощо), згідно з отриманою ліцензією.
Відповідно до природи дослідження, що його має здійснити виконавець, розрізняють: на виконання науково-дослідних робіт та на виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт.
Окремим предметом договору на використання науково-технічної продукції в сільському господарстві є сорт рослини. Відповідно до ст. 420 ЦК, він визнається об’єктом права інтелектуальної власності.
Згідно зі ст. 1 Закону України від 21 квітня 1993 р. “Про охорону прав на сорти рослин” (в редакції Закону від 17 січня 2002 р.) визнається окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в межах нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона цілком або ні умови надання правової охорони, може бути:
· визначена мірою виявлення ознак, які є наслідком діяльності цього генотипу або комбінації генотипів;
· відрізнена від будь-якої іншої групи рослин мірою виявлення принаймні однієї з цих ознак;
· розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.
Принциповим моментом визначення питання оборотоздатності такого об’єкта правовідносин, як сорти рослин, є положення ст. 38 Закону “Про охорону прав на сорти рослин”, згідно з якою право на поширення сорту в Україні виникає з дати прийняття рішення про занесення його до Реєстру сортів. Поширенням сорту, відповідно до ст. 1 цього Закону, є будь-яке комерційне розповсюдження сорту належних до нього рослин або насіння. Причому, сорти, не внесені до Реєстру, заборонено поширювати в Україні. Отже, об’єктом договору на використання сорту рослини може бути виключно такий сорт, який занесено до Реєстру сортів.
Іншою є ситуація, якщо об’єктом договору є замовлення на проведення дослідних робіт з метою створення, наприклад, нового сорту рослини. У такому випадку виконавець зобов’язується здійснити обумовлені в договорі дослідження відповідно до сформульованого у договорі завдання, а замовник повинен прийняти роботу та оплатити її.