Види СГК

За мірою концентрації сільськогосподарського виробництва кооперативи можна поділити на універсальні й спеціалізовані. Універ­сальні кооперативи в сільському господарстві історично були пер­шими і об’єднували як функції постачально-збутові, так і кредитні та вироб­ничі, тобто весь спектр завдань щодо здійснення і обслу­говування сільськогосподарського виробництва.

Дещо інакше сільськогосподарські кооперативи класифікує Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію“, поділяючи їх, залежно від цілей, завдань та характеру діяльності, на виробничі та обслуговуючі.

Визначення загальних понять виробничого та обслуговуючого кооперативів дає Закон України “Про кооперацію”. Закон “Про сіль­сько­­­господарську кооперацію” визначає поняття сільськогоспо­дарсь­кого виробничого та сільськогосподарського обслуговуючого коопе­ративів. На основі наведених дефініцій можна вирізнити основні правові ознаки названих видів сільськогосподарських кооперативів. До основних ознак виробничого сільськогосподарського кооперативу належать такі:

· засновниками і членами виробничого сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки фізичні особи;

· обов’язковою є трудова участь членів у діяльності вироб­ни­чого кооперативу;

· змістом його діяльності є спільне виробництво продукції сільського, а також рибного й лісового господарства;

· це одна із організаційних форм підприємництва, метою якого є отримання доходу.

Обслуговуючим сільськогосподарським кооперативам влас­тиві такі ознаки:

· їх членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;

· основним змістом їх діяльності є обслуговування потреб сільськогосподарського виробництва, переважно – членів кооперативу;

· обов’язковою є участь членів у господарській діяльності кооперативу;

· вони не ставлять за мету отримання прибутку.

Залежно від виду діяльності кооперативи поділяються на: переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та ін.

До переробних належать кооперативи, які займаються пере­робкою сільськогосподарської сировини (виробництво хлібобу­лочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м’ясних, молочних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів із льону, коноплі, лісо- й пиломатеріалів та ін.).

Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю, збері­гання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають маркетин­гові послуги тощо.

Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, потрібних для виготовлення сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; підготовки сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам.

Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, екологовідновні роботи, ветери­нарне обслуговування тварин і племінну роботу; займаються телефо­ніза­цією, газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості; на­дають медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консуль­та­ційні послуги, послуги з ведення бухгалтерського обліку, аудиту та ін.

Запропонований в Законі перелік обслуговуючих сільськогоспо­дарських кооперативів не є вичерпним. Залежно від потреб сільсько­господарських товаровиробників можуть створюватися й інші види таких кооперативів.

Законодавство містить чіткі критерії співвідношення обсягів робіт і операцій кооперативу, які виконуються його членами і для його членів. Закон “Про сільськогосподарську кооперацію” встановлює, що обслуговуючі кооперативи надають послуги відповідно до статуту іншим особам в обсягах, що не перевищують 20% загального обороту кооперативу. Такі положення обов’язкові для того, щоб обслуго­вуючий кооператив не перетворився в підприємницьку структуру, котра використовує в основному найману працю.

Порядок створення сільськогосподарського кооперативу

та його державна реєстрація. Статут СГК

Сільськогосподарський кооператив є юридичною особою, користується правами та виконує обов’язки, пов’язані з його діяльністю, має самостійний баланс. Його функціонування потребує дотримання всіх правових вимог і порядку створення, які передбачено законодавством щодо юридичних осіб.

Процедурі створення сільськогосподарського кооперативу присвя­чено спеціальний розділ II Закону України “Про сільсько­господарську кооперацію”, в якому зазначаються загальні умови ство­рення сільськогосподарських кооперативів, порядок їх державної реєстрації, основний зміст статуту кооперативу, порядок його прийняття.

Загальними умовами створення сільськогосподарського коопе­ративу є такі:

· створення його засновниками на добровільних засадах;

· засновниками сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки громадяни України та юридичні особи, зареєстровані в Україні;

· проведення установчих зборів та прийняття ними рішення про створення кооперативу;

· державна реєстрація сільськогосподарського кооперативу.

Обмеження кола засновників лише громадянами України зумовлено тим, що, відповідно до ЗК, суб’єктами права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення можуть бути тільки громадяни України та юридичні особи, засновані громадянами України або юридичними особами України. Тільки вони можуть об’єднувати належні їм земельні ділянки під час створення кооперативу.

Відповідно до Закону “Про сільськогосподарську кооперацію” кількість членів кооперативу не може бути меншою трьох. Якщо вона стане меншою, діяльність кооперативу припиняється внаслідок його ліквідації.

Процес утворення кооперативу поділяється на два основні етапи:

· організаційний етап;

· етап реєстрації кооперативу.

Перший має такі основні стадії:

· встановлення ініціатором (або ініціативною групою) на добровільній основі тих, хто бажає створити сільськогосподарський кооператив;

· вивчення кооперативного та іншого законодавства, яке регулює діяльність кооперативів, підготовка проектів, потрібних для реєстрації документів (зокрема, статуту);

· проведення зборів тих, хто бажає створити кооператив (установчих зборів); на них слід прийняти статут кооперативу.

Кооператив як юридична особа повинен мати своє найменування, яке затверджується на установчих зборах кооперативу. Право кооперативу на найменування (фірму) належить до немайнових прав і означає можливість використовувати найменування на вивісках, рахунках, документах, на самому товарі. Найменування потрібне ще й тому, що кооператив як юридична особа виступає в цивільних та інших правовідносинах від свого імені. Воно є засобом його інди­відуалізації як серед інших кооперативів, так і серед інших орга­ні­зацій. Найменування кооперативу обов’язково повинне мати додаток – “кооператив” або прикметник “кооперативний”.

Другим етапом є державна реєстрація кооперативу, який після цього вважається створеним.

Громадяни, які є засновниками кооперативу, інколи можуть вчиняти певні дії від його імені ще до державної реєстрації кооперативу. У такому разі кооператив ще не є юридичною особою і не може нести самостійної відповідальності. За дії кооперативу, вчинені особами від його імені до моменту його державної реєстрації, вони солідарно відповідають своїм майном.

Кооператив підлягає державній реєстрації у порядку, перед­ба­ченому для державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності (п. 1 ст. 6 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”). Що ж до підприємницької діяльності, то цей порядок встановлено ГК і конкретизовано у Законі України від 15 травня 2003 р. “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”.

Державна реєстрація кооперативу має для нього важливі юридичні наслідки:

· по-перше, він отримує статус юридичної особи і стає повноправним суб’єктом цивільно-правових та інших відносин;

· по-друге, ця реєстрація дає змогу зробити перші кроки в організації його діяльності: відкрити рахунок в банку, взяти в разі потреби приміщення чи земельну ділянку в оренду, виробити за дозволом міліції печатку, штампи тощо.

На сучасному етапі сільськогосподарські кооперативи можуть створюватися внаслідок реформування сільськогосподарських підприємств, їх формування можливе на основі виходу з колективних сільськогосподарських підприємств окремих громадян або працівників цілого виробничого підрозділу з їхніми майновими та земельними паями. У такому порядку можуть створюватися в основному виробничі сільськогосподарські кооперативи, а іноді – споживчі. Можливість створення кооперативів таким шляхом виникла завдяки здійсненню паювання землі та майна колективних агроформувань та приватизації державних сільськогосподарських підприємств в ході проведення аграрної реформи.

Рішення про перетворення колективного сільськогоспо­дарсько­го підприємства в сільськогосподарський кооператив доцільно прий­ма­ти після паювання землі та майна цього підприємства. У такому разі земельні та майнові паї членів підприємства можуть бути передані кооперативу як вступний пайовий внесок.

Статути сільськогосподарських кооперативів

З огляду на специфіку кооперативної організації праці та особливостей сільськогосподарського виробництва, локальні правові акти відіграють провідну роль у врегулюванні внутрішньокоопе­ратив­них відносин у сільськогосподарських кооперативах. Виконуючи роль власника й господарюючого суб’єкта, кооператив самостійно розроб­ляє правові акти, що регулюють внутрішньокооперативні відносини.

За допомогою таких актів локальної правотворчості є можли­вість враховувати певні специфічні особливості кожного конкретного сільськогосподарського кооперативу. Це викликано тим, що сільсько­гос­по­дарська праця характеризується надзвичайною видовою різнома­нітністю, наявністю великої кількості професій та спеціальностей.

Відмінність статуту від інших локальних внутрішньокоопера­тивних актів (правил внутрішнього розпорядку, положення про оплату праці тощо) полягає в тому, що він набирає чинності з моменту державної реєстрації кооперативу, а всі інші акти – з моменту їх прийняття.

Статут є основним правовим документом, який регулює діяль­ність сільськогосподарського кооперативу (і не тільки сільськогоспо­дарського).

Статут сільськогосподарського кооперативу є специфічною фор­мою правового регулювання суспільних відносин, що зумовлено особливостями таких кооперативів. Ця специфіка виявляється в тому, що, по-перше, статут є внутрішньокооперативним нормативним актом, тобто сфера його правового впливу поширюється, в основному, на внут­рішні відносини у кооперативі (внутрішньокооперативні відно­сини).

Внутрішньокооперативні відносини виникають і вдоско­на­люють­ся у зв’язку зі здійсненням кооперативом своєї виробничо-господарської та іншої діяльності. Внутрішньокооперативні відносини мають місце тільки між членами цього кооперативу. Зрозуміло, що ті відносини, в які вступають ті самі особи як громадяни, здійснюючі свої конституційні права і обов’язки, не підпадають під дію статуту кооперативу. Що ж до зовнішніх відносин, то статут встановлює лише можливість вступу кооперативу в такі відносини, визначає їх основні принципи (право вступати в договірні відносини, бути суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності тощо).

Статут приймається засновниками на установчих зборах. Зміни й доповнення до нього вносять загальні збори членів кооперативу як його найвищий орган управління. Факт його ухвалення є вираженням волі осіб, які бажають створити кооператив, і фіксується в протоколі зборів.

Статут сільськогосподарського кооперативу є не стільки право-утворюючим, скільки праворегулюючим актом. Саме в цьому виявляється така його специфічна ознака, як універсальність – регулювання ним не якогось певного виду відносин, а всього спектру внутрішньокооперативних відносин: земельних, трудових, майнових, організаційно-господарських, встановлення основних принципів зовнішніх відносин. У цьому полягає також істотна відмінність статуту від інших нормативних актів, як державних, так і кооперативних.

Будучи основним правовим документом, який регулює діяльність кооперативу, статут водночас не має на меті врегулювання всіх відносин, які є предметом його правової регламентації. Для цього можуть прийматися й інші внутрішньокооперативні акти, наприклад, Правила внутрішнього розпорядку, Положення про оплату праці тощо. Статут у цьому разі повинен служити правовою базою для прийняття зазначених локальних актів. Положення прийнятих внутрішньо­коопе­ра­тивних актів повинні відповідати статуту і не суперечити йому. Таке явище можна назвати принципом “статутної правотворчості” кооперативу.

Усі зазначені специфічні ознаки статуту сільськогосподарського кооперативу характеризують його як основний нормативно-правовий акт, який регламентує діяльність кооперативу. Беручи це до уваги, можна зробити висновок, що статути конкретних кооперативів (зокрема й сільськогосподарських) є одним з основних джерел кооперативного та аграрного законодавства.

Основні вимоги щодо статутів сільськогосподарських кооперативів встановлює ст. 7 Закону України “Про сільськогоспо­дарсь­ку кооперацію“, в якій вказано, що статут кооперативу є основ­ним правовим документом, що регулює його діяльність, визначено перелік основних положень, які повинні мати місце в статуті, регламентовано (в досить загальних рисах) порядок прийняття статуту та внесення до нього змін і доповнень.

Згідно зі ст. 7 Закону “Про сільськогосподарську кооперацію” у статуті визначаються: найменування кооперативу та його місцезна­ходження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; розміри та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов’язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів кооперативу; розподіл доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами й виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу. До статуту можуть включатися й інші положення, пов’язані з особливостями діяльності кооперативу, що не суперечать законодавству України.

Норма закону, яка має перелік вищеназваних положень, обов’яз­ко­вих для статуту кожного сільськогосподарського кооперативу, є імперативною за своїм характером і її вимоги повинні виконуватися. Інші положення, які не суперечать чинному законодавству, можуть включатися до статуту на розсуд засновників.

До таких положень належать основні засади земельних від­но­син, принципи господарської діяльності, регулювання праці та її оплати, основи зовнішньоекономічної діяльності кооперативу тощо.

У процесі діяльності кооперативу до статуту можуть бути внесе­ні зміни й доповнення, зумовлені як змінами в діяльності самого кооперативу (наприклад, включення додаткових видів діяльності, введення правління та ін.), так і змінами чинного законодавства, які впливають на діяльність кооперативу.

Зміни й доповнення до статуту вносять у порядку, встанов­леному для його прийняття, тобто більшістю голосів членів кооперативу, присутніх на загальних зборах.