Поняття СГК, його основні ознаки

Закон “Про сільськогосподарську кооперацію”, на відміну від загального кооперативного закону, регулює діяльність тільки одного виду кооперативів – сільськогосподарських. Він є комплексним норма­тивно-правовим актом, що регулює взаємозв’язані між собою земель­ні, майнові, трудові, організаційно-управлінські та інші відносини, які мають місце в сільськогосподарському кооперативі.

Надзвичайно важливим є повне і правильне визначення поняття кооперативу взагалі і сільськогосподарського зокрема, чітке з’ясу­вання його ознак, що відрізняють кооператив від інших форм господа­рювання в сільському господарстві. Для цього потрібно розрізняти загальні (родові) ознаки кооперативу (характерні для всіх видів кооперативів) та специфічні (видові), які характеризують саме сільськогос­подарські кооперативи.

Визначення кооперативу дається в кількох нормативних документах. Так, згідно із визначенням XXXI конгресу Міжнародного Кооперативного Альянсу, кооператив – це автономна асоціація осіб, які добровільно об’єдналися з метою задоволення своїх економічних, соціальних і культурних потреб за допомогою підприємства, що знаходиться у спільному володінні й управляється демократично.

Закон України “Про кооперацію” визначає кооператив як юридичну особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об’єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

На основі запропонованих дефініцій поняття кооперативу, інших положень кооперативного законодавства можна назвати такі загальні ознаки кооперативу:

1. Кооператив – це, насамперед, добровільне об’єднання.

Лише шляхом об’єднання окремі особи можуть досягти поставленої спільної мети, отримати прибуток, належно організувати працю, захистити свої інтереси. Проте не будь-яке об’єднання можна назвати кооперативом (громадське об’єднання є теж добровільним об’єднанням громадян): кооператив відрізняється від інших об’єднань своєю персоналізованістю. Це означає, що кооператив – об’єднання людей, осіб, а не капіталів, на відміну від акціонерних та деяких інших господарських товариств, якими визнаються “підприємства, орга­ні­зації, установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку”. До кооперативу приймають осіб незалежно від їх матеріального становища. Крім того, успіх діяльності кооперативу дуже часто залежить від кількості його членів (чим їх більше, тим міцніший кооператив). В акціонерному товаристві не має значення, скільки є акціонерів. Важливо лише те, щоб був внесений потрібний капітал. У кооперативі капітал, на відміну від акціонерного товариства, відіграє другорядну роль.

2. Членський характер об’єднання.

Членами кооперативу можуть стати особи, котрі засновують його або ті, що вступають до нього вже після створення. Питання прийому в члени кооперативу вирішується загальними зборами. Акціонера не потрібно приймати у товариство за тими вимогами, що стосуються членів кооперативу. Цією ознакою кооператив також відрізняється і від товариства з обмеженою відповідальністю, що має наперед визначений у договорі особовий склад. Зміна кількісного складу членів кооперативу ніяк не впливає на юридичне існування кооперативу (крім випадків, коли кількість членів стане меншою від встановленого законом мінімуму). Зміна ж особового складу то­ва­риства з обмеженою відповідальністю вимагає внесення відпо­відних змін до статуту.

3. Рівноправність членів, що означає не лише рівність прав, але й рівність обов’язків, однакову відповідальність, а головне – що кожен член кооперативу має лише один голос, незалежно від кількості вне­сених паїв. У акціонерному товаристві кожен акціонер має кіль­кість голосів відповідно до кількості акцій, які йому належать. У кооперативі розмір паю не впливає на права члена кооперативу: всі мають однакові права і в управлінні кооперативом, і в користуванні тими вигодами, які він дає своїм членам.

4. Пайовий характер майна кооперативу; обмеження виплат часток доходу на пай.

Кожен член кооперативу має право на пай у майні кооперативу, який є його власністю. Право розпоряджатися своїм паєм на власний розсуд член кооперативу здобуває після припинення членства в кооперативі. У разі виходу з кооперативу громадянин має право на пай натурою, грішми або цінними паперами.

5. Розподіл прибутків кооперативу відбувається незалежно від паю, який вніс член кооперативу, а залежно від наслідків тих господарських операцій, які провів кооператив.

6. Головною метою діяльності кооперативу є не одержання ви­сокого прибутку на вкладений капітал, як у акціонерному товаристві, а збільшення доходів і добробуту своїх членів, зменшення їхніх витрат на споживання. Це означає, в основному, безприбутковий характер кооперативу, тобто, що “прибуток, створюваний внаслідок коопе­ра­тивної діяльності, не акумулюватиметься на рахунку кооперативу безпосередньо, а розподілятиметься між його членами пропорційно ступеню використання своєї організації (обсягам реалізації, поста­чання, вартості отриманих послуг), що є принциповою ознакою будь-якої комерційної кооперативної організації”.

Мета кооперативу в організації праці – її полегшення шляхом об’єднання узгоджених зусиль (здебільшого – трудових).

7. Досягнення мети кооперативу за допомогою ведення спільної діяльності.

8. Обов’язкова участь членів кооперативу в його діяльності (трудова участь – у виробничих кооперативах, участь в господарських операціях – в обслуговуючих кооперативах).

Встановивши родові ознаки кооперативу, можна визначити його як таке добровільне, засноване на членстві об’єднання осіб для організації спільної діяльності на основі їх власної трудової участі чи участі в господарських операціях кооперативу, на базі належного йому на праві власності майна, і створене об’єднанням пайових внесків, метою якого є задоволення матеріальних та інших потреб його членів.

Головними ознаками, які визначають належність кооперативу до сільськогосподарського, вважають, по-перше, розташування його в сільській місцевості; по-друге, ведення сільського господарства, обслуговування його потреб або потреб сільського населення.

Визначення поняття сільського господарства (сільськогоспо­дарського виробництва) дається в Законі України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001–2004 років” як такий вид господарської діяльності, що пов’язана з біологічними процесами вирощування продукції, призначеної для споживання в сирому й переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

Головним критерієм для відмежування сільськогосподарської діяльності від інших видів діяльності є використання земель сільсько­гос­подарського призначення як основного засобу виробництва. Практично жодна галузь сільського господарства не може обходитися без землі. Всі біологічні процеси, які є основними в сільському господарстві, так чи інакше пов’язані з нею.