Антропогенні ландшафти чи антропогенно модифіковані природні територіальні комплекси.

 

Останніми роками інтерес до співвідношення антропогенного і природного у формуванні функціональних властивостей природних територіальних комплексів значно посилився. Частина науковців є прихильниками поглядів що переважна більшість сучасних ландшафтів (ПТК) є антропогенними, тобто створені людиною, (рукотворними, за Мильков Ф.М., 1966, 1973, 1978, 1981, 1986). Фактично такий підхід ґрунтується на генетичній концепції. Під генезисом ландшафту розуміють спосіб виникнення ландшафтного комплексу, зумовлений певним видом процесів і чинників.

Відповідно до цього всі наземні ландшафти об’єднують у дванадцять генетичних рядів, серед яких антропогенні займають дванадцяту позицію нарівні з кліматогенними, тектогенними, вулканогенними рядами ландшафтів, а також з ландшафтами флювіального, кріогенного, еолового, нівально-гляціального, літогенного, гідродинамічного та біогенного походження.

Термін антропогенний ландшафт розглядається як природний територіальний комплекс, властивості якого зумовлені діяльністю людини. З позиції такого підходу - зміна людиною будь-яких властивостей природних комплексів одразу переводить їх до рангу антропогенних. Це означає що зміна хоча б одного з компонентів природного комплексу порушує рівновагу в ньому і викликає реакцію геосистеми:

а) спрямовану або на ліквідацію цих змін, або

б) на корінну перебудову самого ландшафту (Рябчиков А. М., 1972).

Тобто, в основі такого підходу є визнання рівнозначності компонентів-факторів ПТК які взаємодіють між собою.

Під антропогенними ландшафтами прийнято розуміти комплекси, створені людиною (у вузькому розумінні поняття). Але серед науковців більш популярним є широке визначення:

антропогенні ландшафти ‑ це природно-територіальні комплекси, “в яких на всій або більшій їх площі корінних змін зазнали якщо не всі, то хоча б один з компонентів ландшафту”(Денисик Г.І.)

За їх змістом виділяють наступні класи і типи: 1) клас сільськогосподарських ландшафтів (типи – польові, лучно-пасовищні, садові, змішані садово-польові); 2) клас промислових ландшафтів; 3) клас дорожніх ландшафтів; 4) клас поселенських ландшафтів (підкласи – сільські та міські); 5) клас лісових ландшафтів (типи – умовно натуральні, вторинні, лісокультурні); 6) клас водних ландшафтів (підкласи – водосховища, ставки, канали); 7) клас рекреаційних ландшафтів; 8) клас белігеративних ландшафтів (Мільков Ф.М.).

Усе це різноманіття антропогенних ландшафтів Ф.М. Мільков свого часу поділив на дві великі групи, залежно від цілеспрямованості виникнення, на прямі та супутні антропогенні ландшафти. Прямими антропогенними ландшафтами (АЛ) вважаються запрограмовані геосистеми, які виникають в результаті цілеспрямованої діяльності людини. Вони постійно підтримуються в оптимальному режимі (стані) для виконання покладених на них функцій. Наприклад, оброблювані поля, садово-паркові ландшафти, водосховища, ставки, полезахисні лісові смуги тощо. До супутніх антропогенних ландшафтів належать ті, які безпосередньо не створювались людиною. Вони виникають як результат необдуманої господарської діяльності (яри на полях, болота на берегах водосховищ, провальні лійки в місцях підземного видобутку корисних копалин тощо).

Дослідження співвідношення антропогенного і природного у формуванні функціональних властивостей природних територіальних комплексів, процесів які відбуваються в їх межах проходять нині в рамках конструктивно-географічного підходу.

Одним із напрямків якого і є вивчення антропогенного впливу на природні об’єкти, зокрема ландшафти, а також, прогнозування такого впливу через сукупність чинників. У цьому випадку чинниками антропогенного впливу на ландшафти є різні напрямки господарської діяльності. Внаслідок їх дії ландшафти перебувають у найрізноманітніших станах ‑ стабільних і тривалих, або короткочасних, коли вони мобільно набувають нових якостей. Це питання ‑ суто об’єктне і саме тому воно таке визначальне для методичної частини досліджень. Об’єктами визначається специфіка дослідження, а отже – застосовуваний підхід, метод, прийом, увесь дослідницький апарат, що має бути адекватний об’єктам. (Пащенко В. М.) Конструктивно-географічний підхід до вивчення сучасного стану ландшафтів передбачає також розв’язання проблеми мінімізації негативного впливу наслідків господарювання, саме через галузево-господарське їх розуміння та конкретно-наукове (галузеве) адаптування методики дослідження.

Ще один момент, який є нині дискусійним серед науковців, ‑ це поняття про “природно-антропогенний ландшафт”. Скажімо, частина з них вважає помилковим використання термінів ‑ “природно-антропогенний ландшафт”, “природно-антропогенні процеси”, стверджуючи, що необґрунтоване використання цих термінів пояснюється тим, що всі без винятку антропогенні ландшафти є природними комплексами, наголошуючи при цьому: «природними вони є тому, що створені з природних (натуральних і антропогенних) компонентів і розвиваються за природними закономірностями». Від інших ландшафтів їх відрізняє лише генезис (походження)” (Денисик Г. І.) Антропогенні ландшафти виокремлюють в один з генетичних рядів (за Ф.Н. Мільковим), вважаючи при цьому, що антропогенний чинник є таким самим компонентом природи, як й інші. З цим можна погодитись в тому випадку, якщо визнавати людину частиною біоти, яка живе в географічній оболонці і є такою ж природною, як і інші представники живої природи на планеті. З одного боку це є незаперечним фактом. Але з іншого боку, людський чинник змін у ландшафтній оболонці вже сягнув далеко за межі природних закономірностей і ціленаправлено утримує внесені зміни під своїм контролем. І допоки цей контроль відбувається, певна частина (компоненти, властивості ПТК) ландшафту функціонує за заданою програмою. Як тільки антропогенний чинник припиняє свій вплив (контроль за природними процесами, програмуванням певних властивостей ландшафту чи ін.), вступають в силу закономірні природні процеси. Наприклад, ми нині бачимо повернення лісового покриву на полях, які випали із сільськогосподарського природокористування. І випадків таких зворотних процесів можна наводити багато, але в кожному з них працює вже фактор часу. Тобто, зворотній процес – час повернення геосистеми до первісного стану (натурального, або наближеного до натурального ландшафту) під впливом природних чинників залежить, очевидно від ступеня перетвореності та глибини втручання людини в натуральний ландшафт.

Частина географів визнає доцільність та можливість використання поняття “природно-антропогенний ландшафт”, пояснюючи це тим, що “конструктивно-географічні дослідження адекватні цільовому прикладному вивченню теперішніх ландшафтів, переважна більшість яких в Україні, є природно-антропогенними утвореннями” (Пащенко В. М.). Об’єктами конструктивно-географічних досліджень, є “складні природні, природно-антропогенні й техногенні утворення ландшафтної організації, геокомпонентні й геокомплексні, включно з елементами соціоекономічної сфери, що існують у природно-антропогенному середовищі реальних теперішніх станів складових ландшафтної оболонки Землі” (Пащенко В.М.). Очевидно, що предметами таких досліджень є “сутнісно різноманітні властивості та сторони взаємодії об’єктів – природних, природно-антропогенних, техногенних, найчастіше таких, що беруть участь у процесах природокористування” (Пащенко В.М.).

Існує й інший погляд, згідно з яким в результаті взаємодії суспільства і природи виникають специфічні, нові і складніші ніж природні системи, - природно-технічні, або геотехнічні системи (Ретеюм та інші, 1972; 1978; Дьяконов, 1978, 1988; Преображенский, Мухина, 1984: та інші). ). Вони є поєднанням технічних пристроїв і природних тіл різного розміру, в тому числі природних комплексів, і покликані виконувати певні соціально-економічні функції. Провідну роль у геотехнічних системах, які, на відміну від компонентних систем, є блоковими, відіграє не природний, а технічний блок, функціонування якого спрямовує і контролює людина.

Ще один підхід до вивчення впливу на природні комплекси діяльності людського суспільства розвиває вчення про антропогенні модифікації ландшафтів та їхніх морфологічних одиниць, започатковане М А. Солнцевим (1948, 1957, 1984) і продовжено в працях С.В.Калесніка (1984), А. Г. Ісаченка (1974,1980,1981,1991), Г. Л. Міллера (1974), І. І. Мамай (1978, 1992) та ін. Суть цього підходу полягає в тому, що людина своєю діяльністю не може створити нові природні комплекси, вона може лише змінити, трансформувати, модифікувати ПТК. В такому випадку головним фундаментальним фактом є те, що як би сильно не був змінений ландшафт людиною, як би сильно не був насичений результатами людської праці, він залишається частиною природи і власне природною системою, а ПТК продовжують функціонувати за природними закономірностями. Людина не в стані відмінити об'єктивні закони функціонування і розвитку природних комплексів. Цей підхід до вивчення антропогенного впливу на ПТК найповніше, всебічно й об'єктивно, на нашу думку, відображає суть процесу зміни природи людиною.

Дослідження впливу антропогенного чинника на функціонування і розвиток ПТК потребує окреслення змісту низки важливих понять, які розкривають його механізм і характер змін, які відбуваються. Процес природокористування в межах ПТК можна уявити як єдиний інтегральний антропогенний процес, який складається із часткових конкретних процесів.

Частковий антропогенний процес - це сукупність послідовних дій людини, тобто антропогенних впливів, що спрямовані на задоволення її потреб (наприклад, лісівництво, рільництво, будівництво тощо.).

Антропогенний вплив - це конкретна дія людини, яка зумовлює зміни в структурі і функціонуванні ПТК (наприклад, орання, збирання урожаю, випасання худоби, вирубування лісу та ін.). Антропогенний чинник є в цьому разі рушійною силою антропогенного процесу. Внаслідок антропогенних впливів у природно територіальних комплексах відбуваються антропогенні зміни, з'являються нові об'єкти - антропогенні елементи і системи які дуже часто є джерелами їхнього антропогенного забруднення.

Антропогенні зміни (антропогенно зумовлені зміни) - це зміни в структурі, функціонуванні і динаміці ПТК, пов’язані безпосередньо або опосередковано з дією антропогенного фактора. Виділяють два види змін - порушення та відновлення.

Порушення- це зміни, пов'язані зі спрощенням вертикальної або горизонтальної структури ПТК. Якщо структура природного комплексу не здатна витримувати сильного антропогенного навантаження, то зміни досягають критичного рівня, і відбувається деградація (диетрукція, або руйнування) ПТК.

Відновлення(релаксація або регенерація) - зміни, пов'язаній поверненням порушеної структури ПТК до початкового корінного стану. Специфічним різновидом порушення природного комплексу є антропогенне забруднення.

Антропогенне (техногенне) забруднення- це зміни, пов'язані з проникненням у функціональні ланки ПТК токсичних, шкідливих для всього живого хімічних речовин. Дуже часто антропогенні зміни ПТК супроводжуються появою в них антропогенних елементів і систем.

Антропогенні (техногенні) елементи- це об'єкти, створені людською діяльністю, аналогів яких у природі немає (наприклад, дороги, будинки, трубопроводи та ін.).

Антропогенні (технічні) системи - антропогенні елементи і їхнє поєднання, які здатні автономно трансформувати речовину й енергію (наприклад, машини, підприємства, міста тощо.).

Антропогенні джерела забруднення(джерела техногенного забруднення) - це антропогенні елементи ісистеми, від яких постійно або періодично в середовище ПТК надходять шкідливі речовини, які їх забруднюють.

В результаті антропогенних процесів структура ПТК змінюється, трансформується, стає антропогенно модифікованою. Модифікація структури природного комплексу виявляється, перш за все, у відхиленні його сучасної вертикальної будови від корінної, яка була до втручання людини. Антропогенні впливи та зміни дуже часто охоплюють не всю площу ПТК а його частину.

Зміни геосистем можуть бути зворотні і незворотні. Сукупність усіх

зворотних змін, які відбуваються в межах єдиної структури, єдиного інваріанту і не приводять до якісного перетворення системи, становить динаміку природного комплексу (Ісаченко, 1982). Більшість змін у природних територіальних комплексах, які бувають зумовлені антропогенними впливами, утворюють антропогенно зумовлену динаміку, антропогенну динаміку (Сочава В. Б. та ін., 1974; Міллер Г. П,, Петлін В.М., 1982)

Антропогенна динаміка- це зміни в природних комплексах, спричинені безпосереднім або опосередкованим впливом антропогенного чинника.

Антропогенна динаміка не є якоюсь особливою, якісно специфічною, а тією ж природною, її причиною стали ті чи інші дії людини. Отже, різниця між суто природною й антропогенно зумовленою динамікою не в їхній суті, в закономірностях перебігу динамічних змін, а в факторах, що їх зумовлюють. Антропогенну динаміку геосистем можна характеризувати в двох аспектах:

· функціональному через сукупність процесів, що відбуваються в природному комплексі (так звані процеси динаміки, які не ведуть до зміни його інваріанта; прикладом можуть бути ерозія, заболочення, зсуви тощо);

· структурному через зміни у його вертикальній і горизонтальній структурі.

Перший аспект, зазвичай, відображає процеси, що відбуваються безпосередньо в конкретний момент, другий - фіксує наслідки процесів, що уже відбулись раніше і які водночас часто є передумовою для нових динамічних змін (наприклад, зміни вертикальної структури лісового ПТК внаслідок суцільного вітровалу є передумовою для процесів регенерації його деревної рослинності).

Загалом антропогенно зумовлену динаміку слід розглядати як один з головних параметрів, що може характеризувати сучасний стан природних комплексів. Під час вивчення динаміки і розвитку природних територіальних комплексів та їхніх антропогенних модифікацій важливим є поняття стану ПТК.

Під станом ПТКрозуміють більш чи менш тривалі відрізки його існування, які характеризуються певними властивостями структури комплексу (Мамай, 1992). Оскільки зміни структури ПТК бувають пов'язані з розвитком, динамікою і дією антропогенного чинника, то доцільно розрізняти три типи станів ПТК:

· еволюційний,

· динамічний та

· антропогенний.

Еволюційний (віковий) стан - це стан, який характеризує певний етап в розвитку, пов'язаний з фазами і підфазами розвитку ПТК (Мамай, 1982,1992).

Динамічний, або функціонально-динамічний, станзумовлений природною добовою, сезонною, річною і багаторічною динамікою природного комплексу. У цьому разі розрізняють внутрішньо-добові, добові, погодні, внутрішньо-сезонні, сезонні, річні і багаторічні стани (Беручашвили, 1982,1986; Мамай, 1982,1992).

Антропогенний, або антропогенно зумовлений, стан(перемінний за В.Б.Сочавою, 1978) - це стан, який виник під впливом антропогенного фактора (Исаченко, 1974, 1980; Сочава, 1978). Він відображає ступінь, певний етап модифікації структури ПТК, тому його можна назвати станом антропогенної модифікованості природного комплексу, або антропогенною модифікацією геосистеми.

Антропогенна модифікація - це стан, який характеризується сукупністю параметрів антропогенно зміненої структури ПТК, що є незмінними упродовж якогось часу переважно рік і більше.

Усі три типи станів тісно взаємопов'язані, переплітаються і накладаються один на одний. Зокрема динамічні стани виявляються на фоні еволюційних, тобто в межах конкретних фаз і підфаз розвитку (Мамай, 1992). З іншого боку - антропогенні стани накладаються на динамічні та еволюційні і видозмінюють їх.

Залежно від глибини, інтенсивності і тривалості етапів антропогенної трансформації ПТК можна виділити антропогенні стани різних рангів:

· цикл,

· фаза,

· стадія (Мельник, Міллер, 1993).

Антропогенний цикл, або цикл антропогенної модифікації, - це сукупність послідовних антропогенних модифікацій нижчих рангів (фаз і стадій) з моменту антропогенного втручання до повної релаксації ПТК.

Антропогенна фаза, або фаза антропогенної модифікації- це стан ПТК, настання якого пов'язане зі зміною вертикальної структури в межах частини або всього природного комплексу завдяки втручанню людини (зникнення, поява чи заміна одного або кількох головних генетичних горизонтів, які ідентифікуються ярусами рослинності та генетичними ґрунтовими горизонтами). Уся сукупність послідовних антропогенних фаз може утворювати ряди антропогенних модифікацій ПТК. Наприклад для лісових природних комплексів Українських Карпат рад антропогенних фаз має такий вигляд: Коріння лісова фаза, ярус корінної деревної рослинності замінений похідними вторинними деревостоями (букові ліси замінені ялиновими формаціями). Чагарникова фаза – відсутній деревний ярус, або трав’яна (чи лучна) фаза відсутній деревний та чагарниковий яруси. Очевидно що антропогенні фази складаються із антропогенних стадій.

Антропогенна стадія (або стадія антропогенної модифікації) – це стан в межах фази антропогенної модифікації, настання якого пов’язане із зникненням або заміною похідних генетичних горизонтів. Прикладом може бути зникнення видового складу трав’яної, чагарникової чи деревної рослинності, змивання перехідних ґрунтових горизонтів.

 

Запитання та завдання

1. Охарактеризуйте роль антропогенного чинника у розвитку геосистем.

2. Дайте визначення поняття «структура ландшафту».

3. Поясніть зміст понять «стан рівноваги геосистеми», «збереження рівноваги геосистеми», «стійкість геосистеми»

4. Поясніть властивість саморегуляції (самоуправління) геосистем.

5. Поясніть необхідність точність встановлення меж природно-територіальних комплексів при проведенні ландшафтних досліджень.

6. Охарактеризуйте основні відмінності в поняттях «антропогенні чинники» та «антропогенне навантаження».

7. Розкрийте зміст поняття «антропогенний ландшафт» та поясніть причину появи такого терміну.

8. Назвіть та коротко охарактеризуйте основні класи антропогенних ландшафтів за змістом.

9. Поясніть зміст поняття «антропогенний вплив» та наведіть приклади його наслідків на геосистему (ПТК).

10. Охарактеризуйте основні ознаки антропогенного забруднення ландшафту та наведіть приклади.