Земельні правовідносини у фермерському господарстві

Відповідно до ст. 31 Земельного Кодексу та ч.1 ст. 12 Закону України “Про фермерське господарство” землі фермерського господ­дар­ства можуть складатися із:

· земельної ділянки, що належить на праві фермерському господарству як юридичній особі;

· земельних ділянок, що належать громадянам – членам фермерського господарства на праві приватної власності;

· земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Право володіння та користування земельними ділянками, які перебувають у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Чинне законодавство не обмежує кількості земель, що їх може придбати фермерське господарство та його члени у власність та брати у користування на умовах оренди. Проте, слід зауважити, що від­повідно до частин 13 та 15 Перехідних положень Земельного Кодексу запроваджено мораторії на: відчуження земельних ділянок (крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні для суспільних потреб) для ведення фермерського господарства та іншого товарного сільсько­господарського виробництва на термін до 1 січня 2005 р.; набуття права власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею понад 100 га – до 1 січня 2010 р. На мою думку, дещо суперечливою є позиція Земельного Кодексу стосовно юридич­ної природи земельної власності громадян – членів фермерського господарства. Так, ст. 31 визначає їх приватними власниками земель­них ділянок (поряд з самим господарством, не розмежовуючи цих прав), а ст.89 говорить про те, що члени фермерського господарства мають земельні ділянки на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Видається, що в зазначеній складній ситуації, повинні діяти і закони родинного життя, а також і закони родинного життя, звичаєві норми селянської добропорядності, взаємодовіри та взаєморозуміння. Тому угода, про яку йдеться в ст. 89, може мати моральний характер і усну форму. При неможливості ж дійти згоди про використання ділянок членів фермерського господ­дарства (спільно сумісно) у господарстві і відсутності доброзичливих стосунків між ними, юридична угода про спосіб користування земельними ділянками стає необхідною. Її зміст і форма повинні бути розроблені Кабінетом Міністрів України з передбачанням різних варіантів землеви­корис­тання. Серед останніх можуть бути такі: а) передача членам фер­мерського господарства їхніх земельних ділянок у безоплатне вико­ристання в інтересах всього господарства; б) передача ними цих земель в оренду господарству; в) часткова передача земель госпо­дарству, а частково – власне використання. Що ж стосу­ється угоди, то вона повинна мати місце не лише щодо спільної суміс­ної власності на земельну ділянку членів фермерського господарства, а мати значно ширший зміст. У зв’язку з тим, що ані Земельний Кодекс, ані спеціальний фермерський закон не лише не розмежовують земельну власність самого господарства і членів господарства, а навіть не встановлюють кри­теріїв розмежування, то цю складну проблему повинні вирішувати її голова і члени фермерського господарства у спеціальній угоді. Її юри­дична природа як правового акту у цьому аспекті може носити ха­рактер локального правового акту у вигляді багатостороннього до­го­вору, вчиненого за домовленістю сторін в усній або письмовій формі.

Відповідно до ст. 92 Земельного Кодексу в постійне корис­тування для ведення фермерського господарства земельні ділянки передаватися не можуть. Фермерські господарства, які мають в постійному користуванні земельні ділянки, повинні до 1 січня 2005 р. переоформити в установленому порядку право власності або право на їх оренду. Якщо право на постійне користування земельними ділянка­ми, наданими для ведення фермерського господарства переофор­млюють на довгострокову оренду (не більше 50 років – ст. 93 Земель­ного Кодексу), термін оренди визначається самим госпо­дарством від­по­відно до чинного законодавства. При цьому, згідно з ч.6 Перехідних положень Земельного Кодексу, розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку.

Фермерське господарство може користуватися земельними ділянками на умовах короткострокової або довгострокової оренди. Еродовані й дефляційно небезпечні (від пізньолат. deflatio – здування, розвіювання, руйнування грунтів під дією вітру) землі можуть надаватися фермерському господарству без зміни їх цільового призна­чення і за умови дотримання вимог ґрунтозахисного землеробства.

Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена сільсько­господарського підприємства, розташованого на території відповідної ради або в такому самому розмірі з земельних ділянок, раніше наданих їм у користування. Фермерське господарство має право споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди на належних йому, його членам на праві власності земельних ділянках відповідно до затвердженої документації із землеустрою та місто­будівної доку­мен­тації у встановленому законом порядку.

Будівництво на орендованій земельній ділянці житлових будин­ків, господарських будівель та споруд фермерське господарство-орендар погоджує з орендодавцем.

На землях фермерських господарств особи мають право віль­ного проходу, проїзду всіма видами транспорту по дорогах, пере­сування на човнах, купання у водоймах на належних фермерським господарствам на праві власності або праві оренди земельних ділянках, розміщення наметів і проживання в них, розведення багаття та інші дії, що дозволяються за згодою їх власників, крім випадків встановлення за рішенням суду земельних сервітутів, за умови збереження природних компонентів в екологічно чистому вигляді.

Юридичні особи – власники об’єктів (газо-, нафтопрводів, ліній електропередач, зв’язку), що проходять через земельні ділянки фермерських господарств, мають право доступу до таких об’єктів на підставі угоди, укладеної з відповідним фермерським господарством, відповідно до затвердженої документації або встановленого земель­ного сервітуту.