Працівників сільськогосподарських підприємств

Поняття та види відповідальності працівників за

заподіяння шкоди підприємству за аграрним правом

Під юридичною відповідальністю розуміється державний при­мус до виконання вимог, передбачених законодавством, охоронне правовідношення, в якому порушник зобов’язаний відповідати за свої винні вчинки. Найчастіше вона настає через негативні наслід­ки вчинених правопорушень. В аграрному праві відповідальність – це комплексний правовий інститут, який охоплює сукуп­ність юридичних норм, що закріплюють види, засоби й порядок засто­сування заходів за порушення в сільськогосподарському ви­робництві. Види й засоби відповідальності порушників норм аграр­ного зако­нодавства склалися в традиційних галузях права. Вони мають міжгалузеву або загальноправову сферу дії, тому їх активно застосовують з метою охорони правопорядку в аграрному секторі економіки.

Об’єктом відповідальності є винне порушення юридичних при­писів, що регулюють здійснення виробничо-господарської й іншої діяльності сільськогосподарських підприємств та їхніх об’єднань. Визначаючи види й заходи відповідальності, законодавство бере до уваги специфіку функціонування сільськогосподарського вироб­ництва, умови життя й побуту працівників села.

Результати виробничо-господарської діяльності сільськогоспо­дарських товаровиробників багато в чому залежать від правильно­го врахування кліматичних, погодних, природних та біологічних факторів, раціонального використання природних ресурсів, їх за­ощадження й забезпечення відтворення. Вплив зазначених факто­рів на результати та обсяг виробництва сільськогосподарських продуктів важливо мати на увазі під час визначення характеру пра­вопорушення, встановлення ступеня вини працівника сільського господарства в правопорушенні, визначення розмірів збитків, за­подіяних сільсько­господарському підприємству, з’ясування кон­кретних умов, за яких вчинено правопорушення. Наприклад, на працівника сільськогоспо­дарського підприємства, як і будь-якого іншого, не можна покладати відповідальність за збитки, які мо­жуть бути віднесені до категорії нормального виробничо-господар­ського ризику. За ст. 130 КЗпП, на працівника не можна поклада­ти відповідальність також за не одержані підприємством доходи і за шкоду, заподіяну працівником, який діяв у стані крайньої не­обхідності.

Органи сільськогосподарських підприємств не мають права са­мостійно визначати заходи юридичної відповідальності, але в уста­новленому законом порядку застосовують їх як засіб зміцнення за­конності в сільському господарстві.

Найчастіше порушення в сільськогосподарському виробництві виникають внаслідок порушення передбачених заборон. У чинно­му законодавстві встановлено такі види юридичної відповідальнос­ті за вчинені правопорушення: дисциплінарна, матеріальна, майно­ва, адміністративна, кримінальна. Ця класифікація характеризує в основному юридичний метод, заходи і процесуальний порядок дії на порушників законодавства.

Види юридичної відповідальності можна розглядати не тільки за галузевою ознакою. З неправомірних діянь, що суперечать нормам аграрного законодавства, найбільш важливими і характерними є: екологічні правопорушення (порушення приписів про поліпшення сільськогосподарських земель, охорону ґрунтів та інших природних ресурсів, що використовуються в сільському господарстві); пору­шення організаційних основ і правил ведення сільськогосподар­ського вироб­ництва (недодержання правил внутрішнього розпо­рядку, ветеринарних правил обслуговування тварин, правил і норм техніки безпеки та виробничої санітарії, охорони здоров’я праців­ників сільськогоспо­дарських підприємств); заподіяння збитків майну сільськогос­по­дарських підприємств.

За суб’єктами відповідальності можна розрізняти індивідуальну й колективну відповідальність, за органами застосування – судову й адміністративну. Суб’єктами відповідальності за порушення аг­рарного законодавства є: громадяни, що ведуть фермерське госпо­дарство, влас­ники особистих селянських господарств, інші праців­ники сільсько­господарського виробництва, а також сільськогоспо­дарські організації (підприємства, кооперативи, товариства тощо), основним видом діяльності яких є виробництво і реалізація сіль­ськогосподарської продукції.

Правопорушення, що їх вчиняють ці суб’єкти, є неоднорідни­ми. Одні з них мають яскраво виражений аграрно-правовий, інші – склад­ніший характер, зокрема можуть бути одночасно порушеннями пра­вопорядку, передбаченими нормами різних галузей права. Отже, зміцнення правопорядку в сільськогосподарському виробництві (гос­подарське використання земельних ділянок, захист майнових та інших прав сільськогосподарських товаровиробників, охорона соціальних прав сільських мешканців) забезпечується не тільки нормами аграрного законодавства, але й заходами, що містяться в нормах цивільного, трудового, фінансового, адміністративного, кримінального законодавства. Втім, застосування відповідних захо­дів та санкцій відбувається за вчинення аграрних правопорушень, тобто проступків, що порушують вимоги аграрного законодавства, яке бере до уваги особливості розвитку агропромислового ком­плексу взагалі й сільського господарства зокрема. Врахування цих особливостей додає заходам кримінальної, адміністративної, май­нової, матеріальної та інших видів відповідальності аграрного ас­пекту, що спричиняє втрату ними свого галузевого характеру та зу­мовлює набуття міжгалузевого, загальноправового значення.