Право власності на землю

Правове регулювання сільськогосподарського землевикористання

Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Суб’єктами права власності на землю є:

· громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності;

· територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності;

· держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

· придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

· безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

· приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

· прийняття спадщини;

· виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призна­чення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки не­сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Земельні ділянки можуть перебувати у громадян та юридичних осіб на праві спільної сумісної власності та на праві спільної часткової власності.

Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:

· при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок;

· при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;

· при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;

· за рішенням суду.

Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам.

У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:

· подружжя;

· членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними;

· співвласників жилого будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.