Підстава та склад аграрних правовідносин

Види та структура зовнішніх аграрних правовідносин

Зовнішні аграрні правовідносини є певною сукупністю відносин сільськогосподарських організацій, їх об’єднань та інших учасників сільськогосподарського виробництва між собою, а також з іншими підприємствами, організаціями, громадянами і відповідними держав­ними органами управління. Зовнішні відносини сільськогосподарських організацій і підприємців регулюються, насамперед, нормами тра­диційних галузей права – цивільного, земельного, адміністративного й фінансового, а всі разом і нормами аграрного права.

Зовнішні аграрні відносини поділяються на: відносини в сфері здійснення права власності на рухоме і нерухоме майно, яке належить учасникам сільськогосподарського виробництва; договірні відносини; податкові відносини; деліктні відносини.

Основну частину зовнішніх аграрних правовідносин становлять відносини в сфері здійснення права власності. Власник на свій розсуд здійснює зі своїм майном будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству і не порушують права й законні інтереси інших осіб.

В умовах переходу до ринкових відносин значно зростає роль договірних відносин у сільському господарстві. До зовнішніх аграрних договірних відносин належать ті сільськогосподарські договори, що зумовлені специфікою сільського господарства, юридично відобра­жають і закріплюють її. Це договори оренди землі, оренди майнового і земельного паїв, державної закупівлі й постачання сільськогоспо­дарської продукції, на агрохімічне обслуговування, на використання меліоративних земель тощо.

Певне значення має група податкових і прирівняних до них від­носин, що за своєю природою носять владно-організаційний ха­рактер. До таких належать, зокрема, стягнення плати за землю сільсь­ко­господарських товаровиробників у формах земельного податку чи орендної плати.

Зовнішні деліктні майнові правовідносини сільськогоспо­дарсь­ких організацій та інших учасників сільськогосподарського вироб­ництва, що виникають внаслідок заподіяння їм збитків третіми осо­бами, є звичайними цивільно-правовими відносинами, і відпові­дальність тут настає на підставі загальних норм цивільного законо­давст­ва щодо заподіяння шкоди.

Суб’єктами аграрних правовідносин визнаються фізичні й юри­дичні особи, наділені правами та обов’язками у сфері виробництва, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції, а також у їхньо­му виробничо-технічному й соціальному забезпеченні.

Склад суб’єктів аграрних правовідносин, так само як і їхня роль у сільськогосподарському виробництві, не лишилися незмінними. Вони змінюються внаслідок зміни самих регульованих аграрним правом суспільних відносин. Земельна й аграрна реформи докорінно змінили не тільки статус сільськогосподарських підприємств та організацій, які раніше функціонували, але й сприяли виникненню нових суб’єктів аграрних правовідносин – фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських това­риств, приватних (приватно-орендних) підприємств та ін. Суб’єктами аграрних правовідносин є не лише юридичні особи, а й громадяни, які ведуть особисті селянські господарства.

Аграрні правовідносини відрізняються не тільки своїм особ­ливим складом учасників (суб’єктів), але й специфічними об’єктами, найважливішим з яких є земля з її неповторними властивостями і якостями.

Земля як об’єкт аграрних правовідносин відіграє винятково важливу роль у сільськогосподарському виробництві. Вона – головний засіб виробництва сільськогосподарської продукції і просторовий базис будь-якої діяльності, зокрема й місце проживання сільських жителів. Унікальні властивості землі: обмеженість, наявність родючих ґрунтів тощо впливають і на правове становище суб’єктів аграрних правовідносин, і на саме регулювання цих правовідносин. Об’єктами аграрних правовідносин можуть бути й інші природні ресурси – ліс, водойми, загальнопоширені корисні копалини тощо, характер і межі користування якими визначаються спеціальним законодавством.

Не останнє місце серед об’єктів аграрних правовідносин на­лежать тваринам. Тваринництво – одна з основних галузей сільсь­ко­господарського виробництва, тому ці відносини є важливою скла­довою аграрних правовідносин. Закон України від 13 грудня 2001 р. “Про тваринний світ” виключає домашніх тварин із самого поняття тваринного світу, зараховуючи їх до товарно-матеріальних цінностей, що є об’єктами майнових правовідносин. Норми права в сфері тваринництва надзвичайно вузькі. Наприклад, Закон від 15 грудня 1993 р. “Про племінну справу у тваринництві” (в редакції Закону від 21 грудня 1993 р.) визначає загальні – правові, економічні та організаційні основи племінної справи у тваринництві, спрямовані на поліпшення племінних і про­дук­тивних якостей тварин, підвищення еконо­мічної ефективності та кон­курентоспроможності галузі. А Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про бджільництво” регулює відносини щодо розведення, використання та охорони бджіл, виробництва, заготівлі й переробки продуктів бджільництва, ефективного вико­ристання бджіл для запи­лення ентомофільних рослин сільсько­госпо­дарського призна­чення, інших видів запилювальної флори, створення умов для підвищення продуктивності бджіл і сільськогосподарських культур, забезпечення гарантій дотримання прав та захисту інтересів фізичних і юридичних осіб, які займаються бджільництвом.

Об’єктам аграрних правовідносин властиві й інші особливості, які не мають аналогів в інших галузях права. До таких, насамперед, належать ті, що з’явилися в ході реформування сільськогосподарських підприємств – нові види майна: земельні й майнові паї, що є об’єктами складних, але досить поширених на селі правових відносин. Своє­рідними об’єктами аграрних правовідносин є селекційні досягнення в рослин­ництві і тваринництві.

Підставами виникнення, зміни й припинення аграрних правовід­носин є юридичні факти, тобто обставини, які породжують за чинним законодавством певні правові наслідки. Згідно зі ст. 11 ЦК цивільні права та обов’язки, зокрема й сільськогосподарських організацій, виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законо­давст­ва, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Відповідно до цього цивільні права та обов’язки виникають із: договорів та інших правочинів; створення літературних, художніх творів, винаходів та ін­ших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майно­-вої (матеріальної) шкоди; актів цивільного законодавства; з адмі­ністративних актів; внаслідок інших дій громадян і організацій; рішень суду; настання або ненастання певної події. Наведені положення ЦК мають універсальне значення і належать не тільки до цивільних правовідносин, але й до відносин, регульованих нормами інших га­лузей права, зокрема аграрного.

Змістом будь-яких правовідносин, зокрема й аграрних, є права та обов’язки учасників цих відносин. Права та обов’язки суб’єк­тів правовідносин взаємозалежні й взаємозумовлені. Тому характе­рис­тика прав одного контрагента, як правило, означає й характеристику відповідних обов’язків іншої сторони.

Основні напрями й зміст прав та обов’язків сільськогоспо­дар­сь­ких організацій визначаються метою аграрного виробництва, його завданнями на тому чи іншому етапі його розвитку. Цілями агропро­мислового виробництва, зокрема й аграрного сектору, є вихід аграрної економіки з кризового стану, зростання сільськогоспо­дарсь­кої продукції, підвищення економічної ефективності агропромисло­вого виробництва, соціальне відновлення села. А основними його напря­мами є здійснення земельної й аграрної реформ, забезпечення збереження й постійного нарощування ресурсного потенціалу в сільському господарстві і сфері переробки, насамперед, родючості зем­лі, тваринництва, рослинництва тощо.

З огляду на це основними правами та обов’язками сільськогос­по­дарських організацій в сфері земельних правовідносин є їх права та обов’язки щодо раціонального використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва; впровадження прогресивних технологій, запобігання деградації родючості орних земель та їх відтворення, відновлення системи застосування мінеральних і органічних добрив, перехід на нові системи землеробства.

У галузі тваринництва правами та обов’язками сільськогос­подарських організацій є застосування перспективних енергозбе­рігаю­чих технологій утримання тварин і птахів; збільшення виробництва повноцінних кормів; створення комплексів технічних засобів для високомеханізованих і автоматизованих систем; удосконалення племінної справи у тваринництві; реконструкція промислових комплек­сів з виробництва продуктів першої потреби.

Одним з основних елементів прав та обов’язків сільсько­господарських організацій є відносини, пов’язані з передачею ними земельних і майнових паїв в оренду і виплатою останніми відповідної орендної плати. Права та обов’язки сільськогосподарських організацій у сферах матеріально-технічного постачання, виробничо-технічного обслуговування, а також реалізації виробленої сільськогосподарської продукції, сировини й продовольства визначаються договорами, що укладаються ними самостійно з іншими господарюючими суб’єктами.