Локальні нормативні акти

До локальних нормативних актів як джерел аграрного права належать нормативні акти територіальних громад та органів місцевого самоврядування місцевих державних адміністрацій, районних і облас­них управлінь сільського господарства, місцевих органів ветеринарної служби, насіннєвої служби, земельних ресурсів, а також установчі до­ку­менти з питань створення сільськогосподарського підприємства, гос­по­дарського товариства, сільськогосподарського кооперативу, зо­к­ре­ма статути, засновницькі договори, рішення зборів засновників гос­подарського товариства, загальних зборів кооперативу, внутрішні акти сільськогосподарських організацій, колективні договори та інші акти.

Кожний із названих органів виконує відповідні функції з управління сільським господарством чи його окремими галузями на район­ному та обласному рівнях. Вони мають відповідні адмі­ністративні повноваження щодо вирішення організаційних та інших спеціальних питань у галузі сільського господарства і правом прийма­ти нормативні акти місцевого значення.

Повноваження територіальних громад, їх представницьких і ви­ко­навчих органів місцевого самоврядування визначені Законом України від 21 травня 1997 р. “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” не визначає прий­няття місцевими радами та їх виконавчими органами актів, що безпосередньо стосуються сільського господарства й аграрного сектору економіки.

Згідно зі ст. 33 Закону, спеціально вирізняються повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад з прийняття актів у сфері регулювання земельних відносин та охорони навко­лиш­нього природного середовища.

Перелік повноважень обласних, районних, міських, селищних, сільських рад у галузі земельних відносин, зокрема щодо прийняття від­повідних рішень нормативного характеру, визначено Земельним кодексом (ст. 8–12).

Локальним джерелам аграрного права притаманні методологічні підходи, характерні для комплексних актів законодавства, в яких містяться окремі норми, що регулюють аграрні відносини.

Так, у рішеннях сільських, селищних, міських рад, якими за­твер­джуються програми соціально-економічного та культурного роз­витку відповідних адміністративних одиниць, визначаються заходи щодо сприяння розвитку сільського господарства, раціонального вико­ристання земель, підвищення врожайності сільськогосподарської про­дук­ції та її реалізації, а також затверджуються цільові місцеві програ­ми приватизації в АПК, містяться пункти, що стосуються аграрної сфери. Вони належать до джерел аграрного права і є аграрно-правовими нормами.

Окремим джерелом аграрного права є внутрішньогосподарські локальні акти. Вони поділяються на дві групи. До першої групи відно­сяться внутрішньогосподарські нормативні акти, які набирають юри­дич­ної сили з моменту їх державної реєстрації. До другої – акти, що набирають юридичної сили з моменту прийняття їх найвищими орга­нами (самоврядування) господарств – загальними зборами членів під­приємств, акціонерів, учасників товариств з обмеженою відповідальністю та членів трудового колективу орендного підприємства та ін. До таких належать установчі документи про створення юридичної особи, що є суб’єктом аграрного права.

До локальних джерел аграрного права належать також розпорядчі (управлінські, самоврядні) акти уповноважених органів управління (самоврядування) юридичних осіб приватного права й юридичних осіб публічного права, що діють в аграрній сфері й містять норми, якими регулюється господарська та інша діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва. Такими є, наприклад, правила внутрішнього розпорядку сільськогосподарського кооперативу, колек­тив­ного сільськогосподарського підприємства, фермерського госпо­дарст­ва (в якому працюють наймані працівники), державного сільсь­ко­господарського підприємства, сільськогосподарського акціонерного товариства тощо. Ними регулюються порядок та умови набуття і при­пи­нення членства, права та обов’язки членів товариства, порядок і умови господарської діяльності, трудовий розпорядок дня, режим праці у відповідному сезоні сільськогосподарського виробництва, оплата сільськогосподарського виробництва, оплата праці, відпусток, дисциплінарної і статутної відповідальності тощо. Сільськогоспо­дарсь­кі юридичні особи можуть приймати й інші внутрішньо­господарські нормативні акти, наприклад, положення про структурні підрозділи підприємства: бригаду, ферму, механізований загін, ланку, інструкції з правил техніки безпеки, поводження з худобою та іншими тваринами.

Перелічені розпорядчі акти вважаються джерелами аграрного права за умови, якщо вони прийняті компетентними органами юридичної особи (загальними зборами товариства, його правлінням, наказом або розпорядженням керівника юридичної особи публічного права, відповідають законам України, статуту й іншим установчим документам юридичної особи) і мають нормативний характер.

Статут чи інший установчий документ про створення юри­дичної особи належить до правових норм, санкціонованих державою. Ця обставина підтверджується тим, що зміни й доповнення до уста­-нов­чих документів набирають чинності тільки з моменту їх державної реєстрації у відповідному органі.

До локальних внутрішньосистемних нормативних актів, санк­ціо­нованих державою, що належать до джерел аграрного права, можна віднести акти, прийняті повноважними органами у відповідних ор­га­ні­заційно-правових недержавних системах, що створюються й функціо­нують в аграрній сфері. Такими органами є об’єднання сільсь­ко­господарських кооперативів, районні, обласні спілки спожив­чих товариств (Кримспоживспілка), а також Центральна спілка споживчих товариств України (Укоопспілка). Оскільки об’єднання юридичних осіб в аграрній сфері створюються на добровільних засадах, затвер­джують статут об’єднання і підлягають державній реєстрації в такому самому порядку, як і юридичні особи-засновники, то слід вважати, що нормативні акти органів об’єднання є локальними актами, санкціонованими державою, і належать до джерел аграрного права.

Специфічними локальними актами можуть бути договори. Так, засновницький договір, як і статут, є одним із установчих документів, яким підтверджується заснування юридичної особи. У ньому містяться окремі положення правового статусу юридичної особи, основні функції і напрями її діяльності, права та обов’язки, інші положення нормативного характеру. Такі договори щодо заснування сільсько­гос­по­дарських підприємств та установ є джерелами аграрного права. До них належать також колективні договори. Колективним договором регулюються виробничі, трудові й економічні відносини трудового ко­лек­тиву з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, со­ціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку під­приємства, якщо це використання передбачене статутом підприємства. Правові засади розробки, укладення та виконання ко­лективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників визначені За­коном України від 1 липня 1993 р. “Про колективні договори і угоди”. Ко­лективний договір на підприємствах аграрної сфери має вра­хо­ву­вати специфіку праці в сільському господарстві й як такий належить до локальних джерел аграрного права.

Можна назвати й інші договори, які мають нормативний ха­рактер, і відповідно до законів укладаються між юридичними осо­бами первинної ланки та об’єднаннями юридичних осіб в аграрній сфері. Наприклад, згідно зі ст. 8 Закону України “Про споживчу кооперацію”, взаємовідносини між споживчими товариствами та їхніми спілками будуються на договірних засадах.