Принципи аграрного права

Методи правового регулювання в аграрному праві

Галузь права традиційно визначається не тільки предметом, а й методами правового регулювання.

Аграрне право як комплексна галузь, що увібрала в себе різні суспільні відносини, “зцементовані” характером сільськогосподарської виробничої діяльності під час використання земель сільсь­когос­подарського призначення, не може мати якогось одного способу і засобу правового впливу на сферу своїх різноманітних відносин, тобто одного і єдиного методу правового регулювання. Має йтися про наявність в аграрному праві елементів методів тих галузей права, певні складові яких у спеціалізованій формі увійшли до змісту цієї комплексної галузі права. Але при цьому істотними є профілююче місце і значення аграрно-земельних відносин у системі аграрного права.

Сучасним аграрним земельним відносинам, що базуються переважно на засадах приватної земельної власності, і складаються в ході організації виробництва сільськогосподарської продукції різними аграрними суб’єктами, замість характерного раніше методу імперативного державного впливу найбільш відповідним є метод диспозитивного впливу на поведінку цих суб’єктів, тобто надання їм можливості вільно й самостійно регулювати свої взаємовідносини у встановлених межах.

Ринкові економічні засади в АПК істотно впливають на активізацію методу юридичної рівності сторін у майнових аграрних відносинах. Це не зменшує протекціоністської ролі держави в забезпеченні гарантованості прав аграрних суб’єктів і надання їм державної допомоги в складних природних умовах господарювання.

З економічними та демократичними засадами діяльності сучасних аграрних суб’єктів пов’язане поширення методу локальної правотворчості. Іноді це означає не так зменшення централізованого правового регулювання, як наявність прогалин в аграрному законодавстві (наприклад, стосовно регламентації земельних відносин у сільськогосподарських кооперативах).

Метод поєднання імперативних і рекомендаційних норм у сучасних аграрних відносинах має правомірну тенденцію до посилення елементів рекомендаційності в їх регламентації.

Отже, характерною ознакою сучасної методології аграрного права України є поєднання державного правового регулювання аграрного сектору економіки з господарською самостійністю аграрних суб’єктів (переважно як підприємницьких структур).

Поняття аграрного права охоплює його принципи. Принципи права проявляються при визначенні структури системи права, механізму правового регулювання, визначають нормотворчу і правозастосувальну діяльність, впливають на формування правового мислення і правову культуру, забезпечують логічність системи права. Принципи права відіграють певну роль при розробці правових теорій і концепцій як правової орієнтації суб’єктів права, змісту правових норм чи їхніх груп, забезпечення ефективного правового регулювати суспільних відносин і законності.

Як загальноправові, так і принципи аграрного права мають своєю основою положення Конституції України.

Сучасний період розвитку українського суспільства характе­ри­зується такими загальними правовими принципами, які повинні відобра­жатися в законодавстві (зокрема й в аграрному):

· спрямованість на зміцнення юридичних засад правової демократичної держави;

· спрямованість на гарантування прав людини;

· відповідність об’єктивним закономірностям сучасного суспільного розвитку, його науковим засадам;

· відповідність усіх нормативно-правових актів Конституції України;

· врахування ієрархічної послідовності та внутрішньої гармонії нормативно-правових актів;

· підвищення ролі законів як основних елементів законодавчої системи;

· кодифіковане й системне правове забезпечення суспільного розвитку (для усунення існуючого спонтанного розвитку зако­нодавства, численних фактів його доповнень та змін і формування стабільного законодавства).

Аграрне право як комплексна, інтегрована й спеціалізована галузь права має систему спеціальних принципів, наявність яких зумовлена особливостями мети та змісту аграрних відносин. При цьому слід враховувати два таких фактори:

· селяни своєю працею створюють життєво необхідні й не­за­мінні блага для всього суспільства: виробляючи сільськогоспо­дарську продукцію, вони вирішують одну з найважливіших суспільних проблем – продовольчу;

· аграрні відносини безпосередньо або опосередковано пов’я­зані з процесом сільськогосподарського землекористування.

У зв’язку із зазначеним, провідним спеціальним принципом аграрного права слід вважати пріоритетність сільського господарст­ва в системі всіх інших галузей народного господарства. Основною складовою цього принципу є пріоритетність сільськогосподарського землекористування серед інших видів користування землею. Одним із прикладів юридичного закріплення цього спеціального принципу є Закон України від 17 жовтня 1990 р. “Про пріоритетність соціального роз­витку села та агропромислового комплексу в народному госпо­дарст­ві” (в редакції Закону від 15 травня 1992 р.). Існує потреба в прийнятті спеціального, ширшого за змістом, Закону – “Про сільське господарство”.

Другим важливим спеціальним принципом сучасного аграрного права є рівність суб’єктів аграрних відносин. Перехід України до рин­ко­вих відносин, урізноманітнення форм власності на землю та май­но, підприємницькі засади аграрного господарювання створили умови для виникнення нових суб’єктів аграрних відносин – фер­мерсь­ких господарств, особистих селянських господарств, приватних аграр­них підприємств та ін. – і для якісної зміни правового статусу суб’єктів аграрного господарювання, які існували раніше, зокрема сільсь­ко­госпо­дарських виробничих та обслуговуючих кооперативів. Рівність цих та інших суб’єктів аграрних відносин, зокрема великих аграрних дер­жавних підприємств, є закономірним відображенням демокра­тичних засад у розвитку аграрного підприємництва.

Наступним принципом сучасного аграрного права є право добровільного вибору селянами організаційно-правових форм госпо­да­рювання на землях сільськогосподарського призначення, а також харак­теру, напрямів і способів їхньої господарської та іншої діяль­нос­ті, як і вільного розпорядження виробленою (виготовленою) сільсько­господарською та іншою продукцією. Цей принцип базується на засадах вільного демократичного вибору форм господарювання й конституційних гарантіях права приватної та інших форм власності.

Специфічним принципом аграрного права є тісний органічний взаємозв’язок трудових і земельних відносин, за якого процес сільсь­ко­гос­подарського землекористування означає використання в процесі тру­дової діяльності об’єктивних природних властивостей ґрунтів, зокрема родючості, і внаслідок цього поєднання людського і при­род­но­го факторів – одержання сільськогосподарської продукції. Це най­ха­­­­рак­терніший принцип для основної галузі сільськогоспо­дарсь­ко­го виробництва – рослинництва.

Ведення сільського господарства завжди пов’язане з природним виробничим ризиком, кліматичними умовами, тривалим проміжком часу між вкладенням праці й одержанням прибутків виробленої (ви­готовленої) продукції та з багатьма іншими факторами. Тому в усьому світі сільське господарство є дотаційним. І для України стабільна державна підтримка сільськогосподарського товаро­вироб­ни­ка має стати постійним принципом державного керівництва сільським госпо­дарст­вом, а отже – принципом аграрного права. Держава повинна забезпечувати охорону земель сільськогосподарського призначення, створювати соціально-економічні умови життя й праці селянина.

Надзвичайно важливе практичне значення має принцип реальної гарантованості суб’єктивних прав селян як громадян України й як суб’єктів аграрних відносин. Селянство – це та структурна детермі­нан­та, від якої залежить продовольчий добробут суспільства. Водночас воно уособлює усталений спосіб життя, є носієм національних тра­дицій та добропорядних звичаїв. Проте продовжує існувати великий розрив у реальному забезпеченні матеріальних, соціальних і культур­них умов життя й праці жителів міст і сіл. Це зумовлює необхідність гуманізації статусу селянина на сучасних законодавчих засадах, забез­печення справедливого розподілу благ у демократичному правовому суспільстві.