Тема 16. Електрокардіографічний метод дослідження функції серця. Методика реєстрації та розшифрування ЕКГ. ЕКГ-ознаки гіпертрофії передсердь та шлуночків.

Інструментальні методи дослідження серцево–судинної системи.

Електрокардіографія– це метод графічної реєстрації з поверхні тіла змін електричного потенціалу, що виникають в період роботи серця.

Виникнення електричних потенціалів у міокарді пов'язано з рухом іонів через клітинну мембрану. У стані спокою зовнішня поверхня клітинної мембрани заряджена позитивно (переважають іони Na⁺), а внутрішня – негативно (переважають іони К). У цих умовах клітка поляризована. На ЕКГ у цей момент реєструються т.зв. ізоелектрична лінія. Під впливом зовнішнього електричного імпульсу клітинна мембрана стає проникною для катіонів Na⁺, що через різницю концентрацій (зовні іонів Nа⁺ в 20 разів більше, ніж усередині клітки) спрямовуються усередину клітки і переносять туди свій позитивний заряд. Зовнішня оболонка даної ділянки клітинної мембрани заряджена негативно внаслідок переваги там аніонів. При цьому виникає різниця потенціалів між розташованими поруч позитивною і негативною ділянками поверхні клітки (реєструючий прилад зафіксує відхилення від ізолінії). Цей процес називається деполяризацією. Незабаром уся зовнішня поверхня клітки придбає негативний заряд, а внутрішня – позитивний (реєструюча крива повертається до ізолінії). Наприкінці періоду збудження клітинна мембрана стає більш проникною для катіонів К⁺ і вони спрямовуються з клітки внаслідок різниці концентрацій (усередині клітки К⁺ в 30 разів більше, ніж зовні, і зовнішня поверхня мембрани знову здобуває позитивний, а внутрішня – негативний заряд. Процес відновлення первісного заряду зветься реполяризацією. Описані процеси відбуваються під час систоли. Коли вся зовнішня поверхня зарядиться позитивно - буде знову зафіксована ізолінія, що відповідає діастолі. Під час діастоли відбувається повільний зворотний рух іонів К⁺ і Nа⁺, що практично не впливає на заряд клітки і на ЕКГ фіксується ізолінія.

У нормі збудження серця починається в синусовому вузлі (з частотою 60-80 імп/хв), потім воно поширюється на передсердя і через атріо-вентрикулярне з'єднання по пучку Гіса на шлуночки.

Запис ЕКГ проводиться за допомогою електрокардіографа, улаштованого за принципом гальванометра. Реєстрація здійснюється за допомогою електродів, що накладаються на різні ділянки тіла (один з електродів приєднаний до позитивного полюса, а інший до негативного). Електроди накладаються в такий спосіб: на праву руку – червоний, на ліву руку – жовтий, на ліву ногу – зелений і на праву ногу – чорний (індиферентний). Грудний електрод накладається безпосередньо на грудну клітку.

Система розташування електродів називається электрокардіографічним відведенням. Найбільш часто використовують 12 відведень: 3 стандартних двополюсних (I, II, III), 3 посилених однополюсних (AVR, AVL, AVF) і 6 грудних (V1-V6). Стандартні відведення реєструють різницю потенціалів між кінцівками:

I відведення: ліва рука (+) і права рука (-);

II відведення: ліва нога (+) і права рука (-);

III відведення: ліва нога (+) і ліва рука (-);

Посилені однополюсні відведення реєструють різницю потенціалів від кінцівок:

AVR - від правої руки (відповідає II стандартному відведенню і є його дзеркальним відображенням);

AVL - від лівої руки (відповідає I стандартному відведенню);

AVF - від лівої ноги (відповідає III стандартному відведенню).

Для реєстрації грудних відведень електрод встановлюється в наступних точках:

V1 - у IV міжребер’ї по правому краю грудини;

V2 - у IV міжребер’ї по лівому краю грудини;

V3 - посередині між V2 і V4;

V4 - у V міжребер’ї по лівій середньоключичній лінії;

V5 - у V міжребер’ї по передній пахвовій лінії;

V6 - у V міжребер’ї по середній пахвовій лінії.

Усі перераховані відведення реєструють різницю потенціалів у визначених відділах серця:

I стандартне відведення і AVL - передня стінка;

II стандартне відведення і АVR - передня і задня стінки;

III стандартне відведення і AVF - задня стінка;

V1, V2 – праві відділи серця;

V3 - міжшлуночкова перегородка;

V4 - верхівка серця;

V5, V6 - бічна стінка лівого шлуночка.

Гіпотетична лінія, що з'єднує два електроди, які беруть участь в утворенні электрокардіографічного відведення, називається віссю відведення. Осі трьох стандартних відведень у фронтальній площині утворюють рівносторонній трикутник Эйнтховена, умовно проведений через обидві руки і ліву ногу, що використовується для визначення напрямку ЕВС і кута α. У центрі трикутника починається вектор серця – схематична стрілка, що вказує напрямок ЕДС серця (довжина стрілки характеризує величину цієї сили). Щоб знайти напрямок електричної осі серця, потрібно знайти алгебраїчну суму зубців R і S комплексу QRS у I і III стандартних відведеннях і цю величину відкласти на осі відповідного відведення, потім з кожної отриманої точки опускається перпендикуляр і в точку їхнього перетинання проводять з центра трикутника вектор серця. Це і буде напрямок електричної осі серця.

На ЕКГ реєструється ряд зубців (P,Q,R,S,T) і сегментів між ними (PQ,ST,QT,TP). Амплітуду зубців вимірюють у мВ. При цьому 1 мВ відповідає відхиленню від ізоелектричної лінії на 1 см. Ширину зубців і тривалість інтервалів вимірюють у секундах (при швидкості руху стрічки 50 мм/с 1 мм відповідає 0,02 с (5мм-0,1с).