УНАОЧНЕННЯ

1. Схема 6.1. Зміст навчання фонетики

2. Схема 6.2. Групи звуків іноземної мови

3. Схема 6.3. Формування артикуляційної навички

4. Схема 6.4. Формування інтонаційної навички

1. МЕТА ТА ЗМІСТ НАВЧАННЯ ФОНЕТИКИ

Основою будь-якої мови є звук. Роль звукових компонентів мови є надзвичайно важливою для засвоєння усіх видів МД. А оволодіння усним мовленням та читанням уголос взагалі неможливе без стійких слухо-вимовних та ритміко-інтонаційних навичок.

Метою навчання фонетики є формування слухо-вимовних і ритміко-інтонаційних навичок (на апроксимованому рівні).

Під слухо-вимовними навичками мовлення розуміють "навички фонемно правильної вимови усіх звуків у потоці мовлення та розуміння всіх звуків при аудіюванні мовлення. Ці навички передбачають формування фонематичного слуху та артикуляції

Фонематичний слух –означає розуміння усіх звуків мовлення при аудіюванні.

Артикуляція– це правильна вимова усіх звуків у потоці мовлення.

Ритміко-інтонаційні навички — це "навички інтонаційно і ритмічно правильного оформлення мовлення і, відповідно, розуміння мовлення інших людей. Ці навички передбачають формування інтонаційного слуху та інтонування.

Інтонаційний слух – це розуміння мовлення інших людей.

Інтонування– це інтонаційно правильне оформлення мовлення.

Усі навички вимови (так само, як граматичні та лексичні) мають характеризуватися якостями автоматизованості, гнучкості і стійкості та формуватися поетапно.

Схема 6.1. Зміст навчання фонетики

Зміст навчання фонетикиохоплює:

1. Фонетичний матеріал (звуки , словосполучення, наголос, інтонаційні моделі).

2. Фонетичні навички :

рецептивні (слухові навички)

репродуктивні (навички вимови).

Рівень сформованості рецептивних фонетичних навичок залежить від рівня розвитку фонематичного та інтонаційного слуху.

Для формування репродуктивних навичок важливими є правильність артикуляції та інтонування.

2. ФОНЕТИЧНИЙ МІНІМУМ. КРИТЕРІЇ ВІДБОРУ ФОНЕТИЧНОГО МІНІМУМУ

Фонетичний мінімум для середньої школи передбачає оволодіння учнями всіма звуками і звукосполученнями іноземної мови, наголосом та основними інтонаційними моделями (інтонемами) найбільш поширених типів простих і складних речень.

Існує кілька критеріїв відбору фонетичного мінімуму:

1. Ступінь трудності фонетичного явища (об'єктом спеціального засвоєння при навчанні вимови є лише ті, що являють для учнів певні труднощі);

2. Відповідність потребам спілкування(до мінімуму передусім включаються ті звуки та інтонеми, що виконують у мовленні смислорозрізняльну функцію);

3. Критерій нормативності,згідно з яким з фонетичного мінімуму для середніх навчальних закладів вилучаються всілякі відхилення від норми, а об'єктом навчання виступає повний стиль зразкової літературної вимови (за еталон береться вимова дикторів/ коментаторів радіо і телебачення).

3. ВИМОГИ ДО ВИМОВИ УЧНІВ

Основними вимогами до вимови учнів є:

1) фонематичність - ступінь правильності фонетичного оформлення мовлення, достатнього для того, щоб воно було зрозумілим для співрозмовника;

2) швидкість - ступінь автоматизованості вимовних навичок, яка дозволяє учням говорити в нормальному (середньо-нормальному) темпі мовлення (для англійської мови — це 130-150 слів за хвилину).

В середній школі дуже важко досягти безпомилковості та автентичності вимови учнів. Тому вимоги до вимови учнів визначають, виходячи з принципу апроксимації, тобто наближення до правильної вимови.

Апроксимована вимова — це така вимова, в якій відсутні фонологічні помилки, але допускаються нефонологічні помилки, тобто такі, що не заважають розуміти усні висловлювання та прочитане вголос цією мовою.

З цією метою обмежується обсяг фонетичного матеріалу, що вивчається, а також допускається деяке зниження якості вимови окремих звуків та інтонаційних моделей.

Типовими помилками в англійській мові для україномовних учнів є:

• недотримання довготи голосних;

• відсутність високого початку та різкого падіння у спадному тоні.

Таким чином у плані навчання вимови вчитель повинен скорегувати ті фонетичні навички, що вже є в учнів, у відповідності до фонетичної системи нової мови і доповнити її тими елементами вимови, які відсутні в рідній або другій мові учнів.

Для нейтралізації негативного впливу фонетичних навичок рідної мови навчання іншомовної вимови має будуватися на основі порівняльного аналізуфонологічних систем рідної та іноземної мов.Це дозволяє передбачити можливі труднощі і тим самим знайти шляхи їх подолання, які визначатимуть характер пояснень учителя та вправи, що будуть застосовуватись у навчальному процесі.

Враховуючи труднощі, з якими зустрічається учень при оволодінні вимовою іноземної мови, у процесі навчання доцільно використовувати імітативний та аналітичний методи одночасно(пояснення та аналіз слід застосовував в такій мірі, в якій вони можуть бути корисні учням для розуміння особливостей фонетичного явища і полегшення його засвоєння). Такий метод одержав назву аналітико-імітативного.

Контроль та оцінка вимовиздійснюються вчителем з урахуванням типів помилок у мовленні учнів. Необхідно розрізняти фонетичні помилки,тобто помилки, яківпливають на якість звучання та фонологічні помилки,тобто помилки, яківпливають на зміст.

В неспеціалізованих середніх навчальних закладах, де одним з основних принципів навчання вимови залишається принцип апроксимації, фонетичні помилки не беруться до уваги Враховується наявність та кількість фонологічних помилок.

Але це не стосується спеціалізованих мовних шкіл, гімназій та ліцеїв, в яких мета навчання іноземної мови наближається до мети мовного вузу -володіти іноземною мовою на рівні, наближеному до культурних носіїв мови. У цих випадках вимова учнів оцінюється і за фонетичними, і за фонологічними ознаками.

4. КЛАСИФІКАЦІЯ ЗВУКІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Схема 6.2. Групи звуків іноземної мови

За ознакою схожості/розбіжності звуків іноземної та рідної мов усі звуки іноземної мови умовно розділяють на три групи.

1. До першої групивідносять звуки, максимально наближені до звуків рідної (української) мови за акустичними особливостями та артикуляцією

Наприклад, [b, m, s, z, J, v,f, g, k, t, d,p, ∫, t∫, z,]

Формування навичок вимови названих звуків не викликає особливих труднощів, оскільки має місце позитивний перенос навичок з рідної мови в іноземну. При введенні цих звуківне потрібно докладно пояснювати артикуляцію, потрібно дати лише короткі інструкції, що потрібно зробити, щоб від звука рідної мови перейти до засвоєння вимови іншомовного звука.

Наприклад:

Звуки[p], [t], [k] вимовляють з придихом. Для перевірки правильності вимови можна використовувати аркуш паперу або ватні шарики чи пір’їнки.

Вимовляючи звуки[t], [d], [n], [l], [s], [z],кінчик язика потрібно притиснути не до зубів, як у рідній мові, а до альвеол.

Артикулюючи звуки[f], [v],потрібно піднести зовнішню поверхню нижньої губи, а не внутрішню, як в українській мові, до верхніх зубів.

Для засвоєння цих звуків можна обмежитися імітацією, ніяких інших вправ ця група не потребує.

2. Друга групавключає звуки, які, дуже схожі на звуки рідної мови, але відрізняються від них суттєвими ознаками Наприклад, [і] – [і:], [о] – [o:], [u] –[u:] .

Сприймання та відтворення звуків, що належать до другої групи, характеризується високим ступенем інтерференції. Учні автоматично переносять навички вимови цих звуків з рідної мови в іноземну, що призводить не тільки до появи акценту в мовленні, але й до помилок на рівні змісту.

Вимова звуків ІІ групи потребує детальніших пояснень у формі лаконічних, зрозумілих інструкцій. Під час пояснення їх артикуляції слід спиратися на варіанти фонем рідної мови, які найбільше схожі на іншомовні звуки.

Наприклад:

Навчаючи артикуляції англійського звука [e] учитель просить учнів вимовити українські слова де, це, потім окремо повторити голосний звук [e], звернувши увагу на положення язика й губ, посміхнутись, а язик трохи просунути вперед.

Навчання вимови англійського звука [I:] можна починати з вимови українського звука у слові ігри. Далі учитель просить учнів розтягнути губи в посмішці, щільно притиснути їх до зубів, язик просунути вперед і трохи підняти його, і у цьому положенні знову вимовити аналогічний український звук , зробивши його довгим і напруженим.

Вимову англійського звука [i] варто починати з вимови українського слова міраабо російського слова игла.

Навчаючи артикуляції звука [u:], можна почати з вимови українського звука [у],потім учням потрібно притиснути губи до зубів, утворивши ними коло, але не витягуючи вперед, а язик сильно відтягнути назад, зробити цей звук довгим і напруженим.

Виконуючи ці прості інструкції вчителя, учні перетворюють звуки рідної мови на іншомовні. Засвоєння звуків цієї групи вимагає спеціального тренування в різноманітних вправах, особливо в тих, де є контрастування з відповідними звуками рідної мови.

3. До третьої групивходять звуки, які не мають артикуляційних або акустичних аналогів у рідній мові учнів (наприклад, англ.: [ð, θ, ŋ, w, r, h], голосні [ₔ:], [ae], дифтонги [ai], [oi], [ou], [au].

Звуки цієї групи також викликають значні труднощі при засвоєнні, тому що має місце формування абсолютно нової артикуляційної бази. Вимову окремих звуків можна пояснити опираючись на звичаї рухи, наприклад: для вимови звука [h] потрібно лише зробити легкий видих, ніби зігріваючи руки; вимовляючи звук [w],потрібно губами виконати рух, як при гасінні свічки. Навчаючи звуків [ð, θ],потрібно спочатку потренувати учнів у продуванні повітря у вузьку і плоску щілину між розслабленою поверхнею передньої частини язика і верхніми зубами. Найбільше труднощів виникає при оволодінні англійським звуком [ₔ:].Найкраще починати навчати артикуляції цього звука з вимови слова Льоля.

Таким чином належність звука іноземної мови до тієї чи іншої із трьох згаданих групзумовлює методику його засвоєння, тобто способи ознайомлення учнів з ним, вибір і кількість вправ, що потрібні для оволодіння даним звуком у рецепції та (ре)продукції.

5. ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ФОНЕТИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ.

Існуєтри підходидо формування фонетичної компетенції:

1. Артикуляційний

Базується на порівняльному аналізі фонетичного складу двох мов і розробці на цій основі типології фонетичних труднощів і системи фонетичних вправ. Основа – теоретичні пояснення.