МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

П Л А Н

СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО В ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ.

Т Е М А № 3

1. Поняття соціального партнерства як засобу забезпечення соціальної справедливості.

2. Акти соціального партнерства, їх види.

3. Поняття та сутність договірних зобов’язань.

4. Гарантії та умови реалізації договірних відносин в правоохоронній системі.

При відповіді на перше питання плану доцільно знати що, сучасна тенденція розвитку правового регулювання трудових відносин, а в зв’язку з цим, наповнення норм трудового законодавства про працю загальними вимогами або правилами поведінки учасників трудових правовідносин йде шляхом мінімізації присутності у цьому процесі держави. В цілому можна погодитись з такою тенденцією як правильною. Але в будь-якому разі сторонам не обійтись без законодавчого або колективно – договірного закріплення права працівників на: - участь в управлінні підприємством, установою, організацією в певних формах; - участь договірному регулюванні трудових і безпосередньо пов’язаних з ним;- встановленні гарантій, щодо забезпечення визнання, дотримання і захисту прав працівників і роботодавців, здійснення нагляду і контролю за їх дотриманням; - забезпечення права кожного учасника трудових правовідносин на захист його прав і свобод, тощо. Цьому може посприяти соціальне партнерство, яке може існувати на підставі дотримання соціальними партнерами норм законодавства, рівноправності, вільного вибору, обговорення питань щодо колективно-договірних форм регулювання трудових правовідносин, добровільності прийняття зобов’язань та реальності забезпечення їх виконання, систематичного контролю та невідворотності відповідальності. З усього виходить, що на цьому етапі розвитку суспільства і держави соціальне партнерство в трудових відносинах сприймається як система колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, що виступають сторонами соціального партнерства під час реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів.

Щоб якісно дослідити перше питання необхідно охарактеризувати соціальну справедливість як змістовний процес та відображення людської діяльності. Слід намагатися шляхом узагальнення існуючих у теорії та практиці відомостей уявити предмет відображення (соціальну справедливість) у загальнотеоретичному ракурсі як цільне, динамічне утворення. Досліджуючи поняття соціальної справедливості неможна не звернути увагу на давньогрецьке суспільство в якому головним стрижнем демократичних полісних інститутів була справедливість як вияв законності. Від принципа справедливості залежать розумна єдність волі та намірів, тобто, цілі й засобів. Тому, слід докладно дослідити теоретичні аспекти поняття „соціальна справедливість” та вказати її практичні аспекти, що відображаються (застосовуються) у правотворчій й право реалізаційній діяльності державних, суспільних, громадських, індивідуальних суб’єктів правового регулювання. Для того, щоб вирішити це завдання слід визначити й дослідити методологічні передумови необхідності застосування соціального партнерства як засобу досягнення соціальної справедливості. По аналогії з визначенням „соціальної справедливості”, треба дати визначення категорії „соціальне партнерство” й проаналізувати інформаційно-пізнавальний характер її змісту. Зміст категорії „соціальне партнерство” з гносеологічної точки зору – це: - результати виробництва науково-практичних знань під час правотворчої діяльності; - об’єкт офіційного та неофіційного розповсюдження нормативно-правових знань у суспільстві; - пізнавальний об’єкт засвоєння громадськістю, громадянами, їх обєднаннями; - засіб накопичення й розвитку чинних юридичних знань; - джерело збереження юридичних знань минулого.

Таким чином необхідно: - дослідити поняття та явище „соціальне партнерство” скрізь призму: „соціальне партнерство”- принцип; - форма для функціонування; - спосіб налагодження ( встановлення) відносин цивільного суспільства, його інститутів;

Відповідь на друге питання потребує уважного ставлення до класифікації різних форм взаємодії між сторонами трудових правовідносин і тих хто до них не відноситься але тісно пов’язаний з ними. Акти соціального партнерства є різновидом локальних договорів, зміст яких включає норми права та договірні зобов’язання , що прийняті на їх підставі за домовленістю сторін на основі попередніх переговорів. Зобов’язальні положення колективних договорів є обов’язковими для роботодавців та їх об’єднань, представників найманих працівників та їх об’єднань, органів державної влади. Зверніть увагу і дайте характеристику різним видам актів соціального партнерства, особливостей їх укладення, змістовної їх неоднорідності, та відрізнень у частині реалізації договірних зобов’язань. Стосовно характеристики актів соціального партнерства, методів досягнення мети, з точки зору деонтики доречно було б визначити їх зміст як „соціальну вказівку” на певний повинний, можливий, заборонений, схвальний тип поведінки. Цей термін більш доречний відносно актів соціального партнерства тому, що: - не всі вони є правилами поведінки; - не кожний з них ( управомочний, заохочувальний, рекомендаційний) виступають вимогами, повеліннями; - чітко проявляє всезагальність, з однієї сторони, предмета її регулювання, а з іншої – суб’єктів (адресатів). Слід мати на увазі, що акти соціального партнерства більшою мірою ніж законодавчі акти відповідають філософській традиції – відносити право до широкої сфери моральності. Це дозволяє уникати подвійної істини яка веде до розриву між правотворчістю й застосуванням норм права, до дисфункції механізму правового регулювання. Тож очевидно, що якщо ми бажаєм, щоб правозастосовчий акт був істиним, необхідно, щоб він відповідав не тільки фактичним обставинам, але й юридичним нормам в яких отримала адекватне відображення не будь - яка, а суспільно значуща прогресивна діяльність.

Розкриваючи третє питання щодо поняття та сутності договірних зобов’язань слід дати визначення договірним зобов’язанням в системі соціального партнерства в залежності від їх видів та особливостей застосування. Після характеристики основних видів договорів у системі соціального партнерства доцільно навести ознаки якими відрізняються зобов’язання суб’єктів актів соціального партнерства від договірних зобов’язань суб’єктів цивільно-правових правочинів, адміністративно-правових договорів. Виходячи з визначення колективного договору треба вказати місце колективного договору в структурі нормативних актів, що регулюють трудові правовідносини за схемою: законодавство про працю - зобов'язання сторін (угоди) - колективний договір - зобов'язання сторін (трудовий договір).

Необхідно розглянути колективний договір в деяких аспектах. По - перше, як основний інститут трудового права, що охоплює досить значну кількість правових норм різного рівня як централізованого, так и локального, з допомогою яких забезпечується регулювання самостійної групи трудових відносин. По - друге як нормативно-правовий договір локального характеру колективний договір містить значну частину нормативних положень, а тому він є обов’язковим для виконання суб’єктами трудових та тісно пов’язаних з ними відносин. Колективний договір це не тільки правовий акт, а й акт соціального партнерства на рівні підприємства між роботодавцем і працівниками цього підприємства, результат узгодження їхніх інтересів. Колективна угода - це правовий акт, який укладається між соціальними партнерами, що містять їхні зобов’язання про встановлення умов праці, зайнятість і соціальні гарантії для працівників держави, галузі, регіону. Угоди також є правовою формою соціального партнерства і регулюють соціально-партнерські відносини на більш високому рівні. Угода укладається на державному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі. Зміст колективного договору - це узгодженні сторонами умови, які регулюють соціально - трудові правовідносини на даному підприємстві Всі ці умови поділяються на чотири групи яким треба дати характеристику: інформаційні, нормативні, зобов’язальні, організаційні. Необхідно у роботі звернути увагу на порядок зміни и доповнення колективного договору протягом строку його дії.

Четверте питання плану потребує певних навичок в сфері систематизації. Гарантії та умови реалізації соціального партнерства в системі органів внутрішніх справ України полягають: - в праві будь – якої сторони ініціювати укладення певного акту соціального партнерства; - в обов’язковості укладення відповідних актів соціального партнерства на вимогу однієї із сторін; - в прозрачній процедурі укладення цих актів; - в можливості вносити відповідні зміни в ці акти (за визначеною процедурою); - в можливості здійснювати контроль за виконанням зобов’язань сторін за цими актами; - у юридичному захисті з боку держави права сторін на виконня зобов’язань за цими актами. Сторони здійснюють контроль за виконанням умов колективного договору, у випадку порушення умов договору, вони несуть юридичну відповідальність. Необхідно дати розгорнуту характеристику переліченим, та іншим, гарантіям, розглянути питання відповідальності за ухилення від участі в переговорах, за порушення і невиконання колективного договору, угоди, за ненадання інформації, необхідної для колективних переговорів і здійснення контролю. При цьому пам’ятайте, що умови реалізації соціального партнерства тісно кореспондуються з принципами соціального партнерства. Відповідальність сторін передбачена Законом України "Про колективні договори й угоди", нормами трудового, адміністративного, цивільного, кримінального законодавства. Уважно розглянути особливості щодо реалізації соціального партнерства в правоохоронній системі взагалі, та органах внутрішніх справ України окремо – обов’язкова умова якісного виконання курсової роботи. Для цього необхідно звернути увагу на місце таких процедур соціального партнерства, як роль договірних зобов’язань в управлінській діяльності органів внутрішніх справ; - колективно – договірні відносини в органах внутрішніх справ України; - профспілки та громадські організації в договірних відносинах органів внутрішніх справ України; - держава як гарант розвитку договірних відносин в органах внутрішніх справ України;- співвідношення актів соціального партнерства з іншими нормативно-розпорядчими актами, що уповноважені видавати керівники правоохоронних органів; - значення та напрямки подальшого розвитку договірних відносин в системі органів внутрішніх справ і суспільства / тенденції/.

Роботу завершити узагальнюючими висновками щодо проведеного дослідження.